Олександр Жовна розповідає про останній день життя Віктора Погрібного

Пішов з життя Віктор Погрібний

 

Від нас пішов письменник, журналіст, публіцист, громадський діяч і добра, гарна Людина — Віктор Олексійович Погрібний. Заслужений журналіст України, колишній редактор «Молодого комунару», автор гарних, світлих поезій, численних публіцистичних статей, нарисів, художньо–документальних оповідей, памфлетів та фейлетонів, теле- та радіопередач із проблем екології, рідної мови, духовності.

 

З 1969 р. і донині Віктор Погрібний очолював обласне літературне об’єднання «Степ».

Неодноразово він обирався депутатом Кіровоградської обласної ради. Ініціював відновлення статусу села Арсенівка, де народився І. К. Карпенко–Карий домігся відкриття музейно–природного заповідника «Батьківщина Карпенка–Карого».

Віктор Олексійович прожив велике, активне, насичене життя, присвятивши його служінню людям, рідному краю, літературі і журналістиці. Таким він назавжди залишиться в нашій пам’яті — талановитим, небайдужим, принциповим.

 

Наш земляк, письменник Олександр Жовна 1 жовтня був разом із Віктором Погрібним в останній день його земного буття. Про ці хвилини він написав на своїй сторінці у Фейсбук. Давайте разом прочитаємо і згадаємо добрим словом гарну людину…

 

Вчора близько одинадцятої мені до Одеси зателефонував Віктор Погрібний. Ще раз просив приїхати на чергові «Вересневі самоцвіти» до Арсенівки, а ще для того, щоб подарувати мені свою останню книгу. Я пояснив, що не маю такої можливості. Але ще за годину придбав квиток на 13.35 і о 19. 15 прибув до Кропивницького. 

Сьогодні о 9.00 приїхав до Арсенівки. Близько десятої ми зустрілися. Він взяв мене під руку та не відпускав довгий час, наполегливо запрошуючи відвідати його садибу у Матусівці, і неодмінно сьогодні. Розповідав про вчорашній візит Драча, просив заночувати. Я відмовлявся, пояснюючи, що сьогодні ж мені необхідно повертатися до Одеси, чекає робота над фільмом. Він замовкав, потім знову наполягав. 

Десь біля 12–ї почався традиційний аматорський концерт у Веселівському клубі. Потім таке ж традиційне гостинне застілля. Випили по чарці. Спочатку він попросив вина, вина не було, і він погодився випити домашньої горілки. Потім заспівав. Усі присутні підтримали. Я вперше чув, як він співає і подивувався потужності його голосу в його 81. 

Після він знову настійно наполіг на тому, щоб відвідати його батьківську хату, до якої запрошував мене багато разів, а я знаходив приводи, щоб відмовити. І цього разу відмовив, пояснивши тим, що збираюсь від’їжджати до Одеси. Він знову промовчав. 

Я запитав, скільки часу займе поїздка, і зрештою погодився. Близько чотирнадцятої ми вирушили з Арсенівки до Матусівки. Здолавши половину шляху, виїхали на пагорб. Тоді він сказав, що це найвища межа над рівнем моря, здається, 170 метрів і додав коли помру, поховаєте мене саме тут. Я посміхнувся. Він теж. 

Ще за 10 хвилин ми приїхали до його батьківської хати. Передусім він провів мене до світлиці покійних батьків, де зберіг її автентичність. Потім чомусь процитував напам’ять псалом, здається 50–й, тоді я не звернув уваги. Потім повів у сад, де ростуть посажені ним дуби. Підвів до найстарішого, якого назвав професором, сказав, що кожен гість має вилити під нього відро води і що вчора це зробив Драч, а сьогодні моя черга. 

Далі повів садом, і ми вийшли на галявину, де був накритий надзвичайно урочистий стіл, який мене чомусь сильно здивував. З вишуканим коньяком, винами, горілкою. Здається, всього було забагато. Я навіть пожартував, сказав, що складається враження, ніби господар чекав на особливо поважних гостей, ті не приїхали і довелось запросити мене. Вів насупився і образився. Я відчув, що пожартував невдало. 

Потім ми сіли до столу. Він познайомив зі своєю донькою та Ольгою Миколаївною. Потім запропонував випити на вибір. Я запитав, чи немає домашньої горілки, і він, посміхнувшись, вибрав пляшку, повідомивши, що це самогон від Драча. 

Ми жваво гомоніли, він розповідав про сад і нагадував, що після застілля він подарує мені свою останню книгу. Потім сказав, що тут, в саду під дубом–професором, йому найзатишніше і що такої краси не зміг би передати жоден художник, навіть такий як Олександр Жовна. 

Близько 15–ї ми налили по третій. Я запропонував випити за його здоров’я, потім зібрався додати про те, що Арсенівка буде існувати, доки живе Погрібний, проте промовчав. Він теж промовчав. Потім сказав, що здоров›я не вічне, а вічна любов, посміхнувся, випив і помер.

Світла пам’ять і земля вам пухом, Вікторе Олексійовичу! 

 

Нагадаємо, пішов з життя Віктор Погрібний