А ви знаєте, хто у колишньому Кіровограді спроектував "Зоряний" і «Дитячий світ»?

 

Творець застиглої витонченої музики       

 

Нещодавно Президент України Петро Порошенко видав Указ «Про призначення державних стипендiй видатним дiячам культури i мистецтва». Згiдно із цим документом, нашій землячці заслуженому архiтекторові України Лiдiї Крейтор призначено довiчну державну стипендiю.    

 

Коли перед будівлею міської ради тривала реконструкція площі, автор написаного зустрічався з Лідією Федорівною. Представлений на розгляд містобудівної ради проект перебудови її члени доопрацювали, внісши обґрунтовані поправки. Вагомою при цьому була думка й відповідального секретаря обласної організації Національної спілки архітекторів України (НСАУ) Лідії Крейтор, яка до того ж є одним зі співавторів проекту будівлі теперішньої міської ради — колишнього обкому Компартії УРСР. 

З огляду на безпосередню її причетність до реставрації приміськрадівського майдану, а ще більше — через вагомий внесок Лідії Федорівни у створення нинішнього архітектурного образу центральної частини нашого міста, автор написаного порозпитував у неї про її життя. 

 

 

Народилася вона 1925 року в Казахстані, у місті Кизил–Орді. Рано втративши батька, Лідія Крейтор (тоді ще Смуржинська) разом з мамою переїхала до Ташкента. Там вона згодом стала студенткою індустріального інституту, під час практики на будівництві театру в Ташкетні познайомилася з майбутнім чоловіком Василем Крейтором — лейтенантом, який після поранення на фронті служив заступником начальника табору для полонених німців і японців, які й будували той театр. З часом вони одружилися.

— Коли народився перший син Мишко, я ніяких перерв у навчанні не робила, — розповіла Лідія Федорівна. — Разом з ним закінчувала інститут. Тоді весь мій курс няньчився з дитиною.

 

Так склалося, що середньоазійський клімат чомусь виявився шкідливим для малюка. Тож подружжя Крейторів перебралося в Україну. Василь Гнатович — родом з Вільшанки, тож при виборі місця роботи молода мама обрала найближче до того райцентру обласне місто — Кіровоград. Як випускницю столичного республіканського інституту її не могли направити працювати в меншу за адміністративним рівнем Вільшанку.

— Приїхали ми до Кіровограда влітку 1949 року, а працювати я почала в кінці року, — розповіла жінка. — Мені пощастило як архітекторові. Адже роботи було чимало: значну частину міста, його центр займали пустища. Мене призначили головним архітектором майстерні в обласному науково–дослідному проектному інституті. Тоді не існувало типових архітектурних проектів. Тому кожна майбутня споруда потребувала великої уваги. Працювала я швидко, тож завжди отримувала термінові завдання. І мені це подобалося.

 

Працьовитого, енергійного архітектора помітили тодішні владці й призначили головним архітектором міста. Тендітній жінці з вольовим характером вдавалося вирішувати найскладніші завдання, добиватися дозволів у Києві й Москві на те чи інше будівництво, як–от, наприклад, на добудову третього поверху приміщення нинішньої обласної державної адміністрації. Піти з посади її змусила хвороба серця, яке не витримувало хвилювань, адже головний архітектор дуже близько до серця брала все, що стосувалося архітектурного образу тодішнього Кіровограда.

 

Окрім колективної роботи при розробці проекту будівлі нинішньої міськради Лідія Крейтор у співавторстві спроектувала приміщення радпартшколи на вулиці Карла Маркса, що нині називається Великою Перспективною (тепер там знаходиться Донецький медичний університет), та комплекс прибудов до одного з будинків на вулиці Полтавській. Усі інші її проекти — авторські: корпусу між двома старовинними приміщеннями лікарні, що поруч з обласним краєзнавчим музеєм, будівлі кінотеатру «Комсомолець» («Зоряний»), магазину «Дитячий світ», де нині — низка торговельних закладів, кооперативного коледжу економіки і права імені М. Сая, швейної фабрики «Україна», адмінбудинку колишнього облміжколгоспбуду, житлових будинків. У доробку Лідії Федорівни — проекти реконструкції з добудовою обласного академічного українського музично–драматичного театру імені М. Кропивницького, обласної дитячої лікарні, головпоштамту. Вона розробила проекти планування й забудови двох сіл — Комишуватого Новоукраїнського та Перчунового Добровеличківського районів. Перший з них став переможцем серед робіт наших, київських і московських спеціалістів. Згодом за цю роботу її автора нагородили бронзовою медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР. Однак найкращим своїм дітищем Лідія Федорівна вважає проект обласної філармонії.

 

 

— Це старша з моїх дочок, так я називаю цей проект, — розповіла Лідія Крейтор. — Філармонію будували на початку п’ятдесятих протягом двох років. Тільки–но встигала спроектувати одну якусь складову будівлі, як креслення набувало об’єму та форми. Я багато читала й консультувалася стосовно законів акустики, яка мала бути дуже високого рівня. Мені допомагав у цій справі старенький професор із Києва, який проектував театри в усьому СРСР і був найкращим у своїй царині. А вже на початку 2000–х, коли філармонію ремонтували, я консультувала будівельників стосовно акустики в залі.

 

 

 

Значна кількість зі спроектованого Лідією Крейтор — пам’ятки архітектури. Зважаючи на це, автор написаного не міг не поцікавитися тим, що думає вона про нинішній вигляд нашого міста — наприклад, його центру. Заслужений архітектор України сказала, що в нас багато несмаку й незручностей з архітектурного погляду. Це — і ґаночки на тротуарах, і забудова газонів, які за потреби можна було б перетворити на проїжджу частину, і забудова скверів, і чимало іншого. Та є приклади і вдалого архітектурного планування — магазин «Візит» на вулиці В’ячеслава Чорновола, низка будинків на вулиці Шевченка — від вулиці В’ячеслава Чорновола і до педуніверситету. А от пам’ятників траурного змісту на невеликій ділянці набережної, зазначила Лідія Крейтор, явно забагато...   

 

На фото: заслужений архiтектор України Лiдiї Крейтор; деякі з будівель Кропивницького, зведені за проектами Лідія Крейтор

 

Юрій Сергійчук