Володимир Панченко: Мрію, щоб у Кропивницькому з’явився пам’ятник Юрію Яновському

 

Пробігаючи містом, навпроти «Копілки» помічаю чоловіка, дуже схожого на професора Володимира Панченка — нашого земляка, письменника, краєзнавця, літературознавця, громадського діяча. Одягнений у домашній светр і джинси, він копав яму. Поруч лежали саджанці молодого деревця та японської айви.

 

Підходжу ближче, вітаюся. Так і є, це мій давній знайомий, з яким колись так приязно і плідно співпрацювалось під час моєї роботи в «Народному слові». Володимир Панченко закінчив свою викладацьку кар’єру в Києво–Могилянській академії й перебрався з дружиною до села Стеблів неподалік Корсуня, на півдорозі між Києвом і Кропивницьким. Ну, а у вільний час приїздить до міста, з яким пов’язаний багато років. 

Як пише Володимир Панченко про себе: «У Кіровограді я працював доцентом у місцевому педінституті, очолював обласну письменницьку організацію (1985 — 1991); тут же був обраний народним депутатом України (1990)».       

Слово за слово — і вже Володимир Євгенович читає мені ексклюзивну лекцію про місце, пов’язане з життям українського письменника Юрія Яновського. У вересні якраз в області урочисто відзначили 115 річницю з дня його народження.

 

— Ми зараз знаходимось на місці, де нещодавно з’явився сквер імені Юрія Яновського, — розповідає Володимир Панченко. — Поруч, у будинку № 6 по вулиці Соборній, жив мій син до того, як пішов на війну. А поруч, за деревами, стоїть будинок, в якому жив Юрій Яновський — одноповерховий старий особняк, де минуло дитинство письменника. Мене давно надихала ідея створити тут скверик. Міська рада відгукнулася на таку пропозицію. Вже посадили кущики, берізки (щоправда, половина з них всохла), зробили клумбу, поставили лавочки. За ідеєю тут має стояти камінь з написом: «Тут колись буде стояти пам’ятник Юрію Яновському». 

 

Ще один цікавий збіг: навпроти стоїть кінотеатр «Портал», а Яновський — один з засновників українського кіно. У 1925 році його, тоді ще 23–річного юнака, призначили головним редактором Одеської кінофабрики — колишньої кінофабрики Ханжонкова. Там знімалася Віра Холодна та інші актори німого кіно. Директором там був колишній революційний матрос Павло Нечеса. Наступного року після призначення Юрій Яновський витягнув з Харкова до Одеси Олександра Довженка. Він має бути для нас, українців, одним із родоначальників українського кіно. І прив’язка цього місця до ідеї — чудова! Очевидно, Юрій Яновський вчився в реальному училищі і жив тут, аж поки не поїхав до Києва в 1922 році. Тут пройшла його юність. 

 

Повість «Байгород» він написав в Одесі, але в ній йдеться якраз про події 1918 року в Єлисаветграді. З одного боку — меморіальний будинок, з іншого — кінотеатр, і родоначальник українського кіно буде якраз дивитися в той бік. А пам’ятник, як я уявляю, може називатися «Майстер корабля».  У Юрія Яновського є роман, написаний у 1927 році в Одесі, дописаний у Харкові, в якому йде мова про кіно–Одесу 20–х років. Цей твір сповнений молодості і передчуття нових морських шляхів корабля з України. Це один з кращих українських романів 20 століття. Серед героїв — Юрій Яновський, Олександр Довженко, Василь Кричевський і багато інших упізнаваних героїв, які мають своїх прототипів. 

Це роман–містифікація. Герой, старий кінорежисер, який згадує свою молодість, кохання до балерини Тайях… Тому, думаю, пам’ятник письменнику не буде традиційним погруддям або постаментом. Це має бути такий Майстер корабля — пам’ятник, який втілюватиме дух кіно молодості Юрія Яновського. Це, так би мовити, крок номер два. А першим стало створення власне самого скверу Юрія Яновського. Сподіваюся, й рослинам, які ми з дружиною посадимо, буде тут добре. 

 

На жаль, Володимир Євгенович навідріз відмовився фотографуватися.

 

— Не варто, бо ніхто не повірить, що ця зустріч була випадковою. Скажуть, приїхав піаритись, — заперечив мій співрозмовник.

Довелося робити знімок, трохи відійшовши. На ньому видно місце, де відбулася наша розмова. А неподалік дві постаті. Це подружжя Панченків, яке приїхало до Кропивницького, щоб посадити дерево на честь українського письменника Юрія Яновського. 

І подумалося мені: саме в таких щирих, непоказних вчинках і проявляється душа людини. Тож нехай молодим саджанцям ростеться й зеленіється легко на місці, осяяному нашої пам’яттю та любов’ю до  міста, в якому живемо.

 

Людмила Макей