Анатолій Кривохижа: В пам’ять про себе

В пам’ять про себе

 

Якщо здоров’я не підведе, то першого грудня цього року мені виповниться 92 роки. Я відійшов від практичної роботи з творчими колективами, але своїми порадами намагаюсь бути корисним для тих, хто зберігає народне мистецтво. 

 

У складних умовах я прожив своє творче життя, тому хочу допомагати, як у свій час допомагали мені. На жаль, мені не дали закінчити задуману роботу, але в пам’ять про себе я залишаю програму ансамблю танцю «Ятрань», перший в Україні і єдиний у світі музей історії українського хореографічного мистецтва та перші українські книжки до курсу «Мистецтво балетмейстера». 

 

Споконвіку митці та їхнє мистецтво тримались за підтримки меценатів–інтелектуалів, а не призначених керівників, як у наш час. Сьогодні народно–сценічний танець втрачає перспективу розвитку на професійній сцені і залишається лише в дитячих колективах на відповідному рівні. Все це змушує мене поділитися своїми думками:

 

1. Все геніальне вже створено природою — від кольорів веселки до блискавки та грому (як сприйняття законів динаміки). Мистецтво живопису передає подібність природи, театр відтворює правду людських взаємин.

 

2. В основі творчості лежить смак та почуття міри, на чому тримається  мистецький синтез в театрі (слово, музика, пластика та художнє оформлення).  

 

3. Режисура — це баланс складових театрального синтезу. Слово має розкривати причинний зв’язок дії. Музика розкриває жанровість твору (трагедія — комедія, героїка — лірика або гротеск). Пластика — танець  доповнює музичне рішення твору. Не можна всі танці будувати на якомусь пафосі і за єдиною схемою, ігноруючи  конкретний колорит. У таких випадках вони стають однаковими за сприйняттям. Краса є мірою життя, мистецтва, відтворюючи  її,  хвилюють пізнавальністю прагненням нового, більш досконалого. Костюм, світло та декорації мають доповнювати образ та загальну драматургію твору.

 

Те, що колись у мистецтві народного танцю дивувало нас своєю досконалістю, сьогодні виглядає примітивно. Життя не стоїть на місці. Все, що оточує нас, і ми самі — у постійному русі розвитку. Народно–сценічний танець зупинився в розвитку, як природа восени, але в природі все оживе весною. Чи знайдеться той, хто оживить наше мистецтво новими рішеннями?

 

 

Недолік всіх наших колективів в Україні — відсутність причинного зв’язку дії на сцені. Одні співають самі по собі, другі танцюють, а ті, хто їм акомпанує, стають заставкою для підготовки ні з чим не пов’язаного чергового номера. 

 

Українець Володимир Назаров у Москві створив театр народного мистецтва, який об’єднував сценічну дію її назвою. Наприклад, «Про любов всіма мовами». Всі складові мистецького синтезу працювали на обрану тему, що виглядало виставою нової форми. 

Дивіться виставу в Інтернеті та подумайте, як відійти від загальноприйнятого штампа. Бо за творчими можливостями ми вже мали б перерости ту обмеженість у сприйняті краси за відсутності думки в її оригіналі. 

 

 

Анатолій Кривохижа,

Народний артист України,

хореограф, 

режисер, педагог