Ювілей «Ексампейї». Автентичний фольклорний гурт із Кропивницького відсвяткував своє п’ятиріччя

  • 25 лист. 2017 10:16
  • 2246
    • Новина Ювілей «Ексампейї». Автентичний фольклорний гурт із Кропивницького відсвяткував своє п’ятиріччя Ранкове місто. Кропивницький
     
    «Ексампейя» — традиційний і водночас незвичний фольклорний музичний гурт. Автентичні українські пісні музиканти «одягають» у сучасну рок–обробку. В арсеналі гурту — безліч нагород та участь у численних фестивалях і конкурсах. У вересні цього року «Ексампейя» відсвяткувала п’ять років від свого заснування. Про творчість та подальші плани ексампейців розповідає членкиня гурту Світлана Буланова.
     
    — Пані Світлано, розкажіть, яким був шлях «Ексампейї» від заснування?
     
    — Для мене усе почалося п’ять років тому, коли я приєдналася до гурту «Подруженьки». Це був колектив із дев’яти жіночок на базі Будинку культури у селі Соколівському.  Співали знаних народних пісень, як–от «Ой на горі два дубки». Але моя душа завжди лежала до автентичних пісень. З дитинства я постійно їх чула від бабусі: пісні були неодмінним атрибутом повсякденних справ та обрядових дійств. Коли постало питання про те, аби працювати з фольклором, не всі членкині гурту підтримали цю ідею. Так нас лишилося троє: подружжя Едуард і Тетяна Дикаренки та я. Едуард — керівник гурту та автор аранжування. Рік тому до нас приєдналася Вікторія Крістєва.
     
    — Що означає назва «Ексампейя»?
     
    — В основі назва столиці Скіфії Ексампей, яка розташовувалася на території Кіровоградської області. Для мелодійнішого звучання ми додали літеру Я, також це скорочення від «імперія Ексампейя».
     
    — Які музичні напрями охоплює ваша творчість?
     
    — Ми подаємо фольклорну пісню в симбіозі з іншими музичними напрямами, зокрема з рок–музикою. У такому аранжуванні вона краще сприймається молодими слухачами. Сподіваємось, що вони  передаватимуть традиційну пісню наступним поколінням, хай і не в чистому вигляді.
     
    — Отже, мета вашого колективу — відродження культурної спадщини?
     
    — Так. Ми не женемося за славою. Для нас головне — відродити і зберегти автентичну музику. Бо пісні — найцінніше надбання українського народу.
     
    — Як народжується пісня?
     
    — Спершу ми колективно обираємо пісню. Далі Едуард пише аранжування, і ми з дівчатами самостійно вибудовуємо свої партії. Це доволі складно. Наша фішка у тому, що ми не підлаштовуємо автентичну пісню під аранжування, а лишаємо її мелодію у первісному варіанті.
     
    — Скільки пісень у вашому репертуарі? Де ви їх знаходите?
     
    — На сьогодні ми маємо більше півсотні пісень. У нашому репертуарі пісні не лише з Кіровоградського регіону, а й з інших. Ми співпрацюємо з фольклористами, які надають матеріал для обробки. Якщо їздимо селами, не минаємо нагоди записати пісні від людей поважного віку. Також використовуємо інтернет–ресурси.
     
    — Розкажіть про вашу участь у фестивалях та конкурсах.
     
    — Нас дуже часто запрошують на такі заходи. У кожному регіоні є свій етнофестиваль. Цьогоріч отримали гран–прі на фесті «Червона калина» у Кривому Розі. У ньому взяли участь понад 120 колективів з усієї України. Нещодавно були на міжнародному фестивалі «Борщівська вишиванка» на Тернопільщині. Узагалі з конкурсних фестивалів щоразу поверталися з призовими місцями. Також мали гастрольний тур «Центр — Захід» у чотирьох областях. За тиждень дали 37 концертів. Приємно, що вдалося зламати стереотипи західних українців, які вважали, що в Центральній Україні немає автентики. Вони, у свою чергу, просили нас передати вдома, що у них дітей не їдять.
     
    — Чи маєте якісь прикмети перед виходом на сцену?
     
    — Скажу про себе: щоразу перед виступом я підіймаю очі вгору і прошу у своєї бабусі, якої вже кілька років немає з нами, сил і натхнення.
     
    — Як щодо символіки вашого вбрання?
     
    — Ми маємо два комплекти вбрання для виступів. Один з них стилізований: елементи скіфського одягу — залізні прикраси, монети, шкіряні вироби — поєднуються із сучасним вбранням. Інший максимально наближений до народного українського вбрання: керсетки, плахти, фартухи. Тетяна покриває голову наміткою, як заміжня жінка. За традицією ми з Вікторією мали б теж бути у намітках, але обрали вінки з квітів як елемент стилізації.
     
    — Чи має «Ексампейя» улюблену пісню?
     
    — Важко сказати, адже кожна пісня має своє значення. «Марино, Марино», поліська «Ой вийду я на реченьку», лемківська «Пливе кава по Тисині»... Остання звучить у дещо іншому прочитанні, ніж у «Піккардійської терції». Але її однаково люди впізнають і, чуючи, завжди підіймаються.
     
    — Зараз багато музикантів вирушають у зону бойових дій, аби підтримати наших воїнів. Чи їздили ви?
     
    — Ми кілька разів збиралися, але щоразу щось заважало. Але у волонтерських концертах брали участь неодноразово. Якщо знову випаде нагода поїхати на схід, не вагатимемось.
     
    — Де можна почути ваш гурт, окрім концертів? Які подальші плани?
     
    — Наші пісні є на офіційній сторінці «Ексампейї» в інтернеті, а також на сторінці у Фейсбук. Після різдвяних свят плануємо взятися за запис власного альбому. Нас часто запитують, чому ми не подаємося на «Х–фактор». Ми вважаємо, що треба йти не на такі конкурси, а до людей. Хочеться, аби усі почули і відчули те, що ми прагнемо донести своєю творчістю. Хочеться стати тією ниткою, яка зв’яже різні покоління українців піснею.
     
    Наталя Нічишина
          
    Нагадаємо: Анатолій Кривохижа: В пам’ять про себе
                        Камерному оркестру «Концертино» исполнилось 45 лет