"Зараз я живу як людина, а не як собака". Історія наркозалежного

       

Замісну підтримуючу терапію вважають альтернативою у боротьбі з наркозалежністю. За статистикою у Кіровоградській області на диспансерному обліку знаходиться близько 2500 осіб наркозалежних, з яких 1560 з опіоїдною залежністю, з них — 355 перебувають на ЗПТ.

 

Роман один із колишніх наркозалежних. Наркотики він почав вживати з 13 років. Відтоді його життя пішло шкереберть. І лише останні п’ять років, говорить, він почав жити, вживаючи замісну підтримуючу терапію. Власна історія колишнього наркозалежного та думки експертів щодо необхідності замісної підтримуючої терапії (ЗПТ) — читайте у нашому матеріалі.

 

«Я почав вживати наркотики у 13 років»

Чоловік розповідає, що, коли потрапив до програми замісної підтримуючої терапії, його життя кардинально змінилося. 

 

 

Чому почав колотися і до чого це все призвело, Роман спочатку розповідає неохоче. Та далі, познайомившись зі мною, починає вникати в деталі свого минулого життя.

 

— Я почав вживати наркотики з 13 років. Усе почалося з трави. Потім був вільний доступ до трамадола. Його можна було придбати у будь–якій аптеці за 6 грн 45 коп. — це десять капсул. Грубо кажучи, за 6 гривень можна було купити пачку трамадола. У мене старший брат був наркоманом. Він варив ширку. Я це все бачив. Але тоді ще просто не розумів своїх відчуттів від того, що бачив. Спочатку я навіть не думав, що він вживає. Але потім мені сказали: «Твій брат наркоман», — пригадує чоловік.

Дав попробувати Роману наркотики не брат, а його друзі. Вони теж були із такого кола. Роман не відмовився. Спробувавши одного разу, став залежним надовго. 

 

— Я почав вживати трамадол. Мене пригостили друзі. Буквально два роки доступ до трамадола був відкритий. Його можна було купити у половині аптек нашого міста. Але  одного чудового дня трамадола просто не стало. Він почав продаватися під червоним рецептом. Але все одно ми шукали, вмовляли, більше грошей переплачували. Потім повністю «притисли гайки» — його не можна було ніде дістати. У сусідньому під’їзді у мене жив товариш, який торгував травкою. І якось дзвінок у двері. Стоїть він і каже: «Можна я зайду до тебе вколюся?». А я буквально перед цим не знайшов собі трамадол, щоб випити і почуватися нормально. Він почав колотися при мені  і бачить, що мені погано. Все викручувало. Він мене запитав, що зі мною. Кажу, що, мабуть, простудився. Він пояснив мені, що це ломка. І каже: «Хочеш, я залишу, щоб ти попробував?». І він мені трохи залишив. Я хотів його випити. А він каже: «Ні, не має сенсу. Так не дам. Або уколю тебе, або не дам взагалі». Я погодився. Так відбувся у мене перший укол у 14 років, — розповідає Роман і додає, що опісля коловся не так часто, адже трамадол знову з’явився у вільному продажу, а потім знову пропав. — Я ж то пам’ятаю, що попробував цю ширку. Я почав шукати… Коли отримував її, мені ставало легше.

 

«Я хлопець–живчик… Міг дістати все»

Роман говорить, що з 2005 року колотися почав регулярно. Від батьків приховував до останнього. Вони знали лише, що наркозалежний брат, але потім кошти на наркотики просив у мами…

— У батька не просив, бо він мені нічого не давав. Навіть на день народження за 32 роки мого життя нічого не подарував. Одна надія була на матір. Я у неї просив по 5–6 грн — стільки коштувала на той час ширка. Я хлопець–живчик. Я міг дістати все, що хочеш і в будь–якому місці. І згодом багато хто до мене звертався, щоб я допоміг дістати будь–який наркотик. І звичайно, вони брали собі і пригощали мене. А далі — система…, — каже Роман.

 

Та так довго тривати не могло. У 2007 році Романа посадили до в’язниці. Однак там він не виправився.

 

«Як став на терапію, більше не хотів колотися» 

Після того, як чоловік вийшов на волю, він кілька разів пробував відмовитися від наркотиків. Однак не міг, після того ставало ще гірше, він і не знав, хто йому може допомогти. Та одна ситуація змінила його життя.

 

— Я тоді близько півроку був на волі. Знову знайшлися старі друзі. А у тюрмі, як сидів три роки, теж коловся. Тобто звичка і тяга до наркотиків залишилися. І на свободі мені нічого не заважало знайти і купити. Я знову почав красти, продавати і купувати наркотики... Та якось я сидів і чекав свою дівчину. До мене підійшли двоє старих знайомих, один покійний уже, а іншого я бачив, йому допомогла програма ЗПТ перестати вживати наркотики. Так–от вони мені кажуть: «Ходімо, ми тебе відведемо на програму. Якщо є місця, поставлять тебе на замісну підтримуючу терапію від наркотиків». Ми пішли. У перший же день мене поставили на терапію і дали мені «Метадон». Із цього дня у мене почалися кардинальні зміни у житті. Все у кращий бік. Як став на терапію, більше не хотів колотися. Я не хотів вживати наркотики, красти. Я хотів нормального життя! Добре, що хлопці побачили, що мені погано. Дякуючи їм, тому, що вони відвели мене на замісну підтримуючу терапію, я живу! — каже Роман. 

Замісну підтримуючу терапію Роман отримує протягом п’яти років. Відтоді у нього налагоджується життя. Реалізується у своєму маленькому бізнесі. Відтепер він інакше дивиться на світ, свої проблеми, майбутнє. 

 

— ЗПТ мені дуже допомогло, — підсумовує Роман.

 

- Програму замісної підтримуючої терапії та медико–психологічно–соціальний супровід Кіровоградське обласне відділення Всеукраїнської благодійної організації  «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» реалізує з 2009 року. 

 

— ЗПТ дозволяє споживачам ін’єкційних нелегальних наркотичних засобів відмовитись від вживання та перейти на ЗПТ, що дає їм змогу відновити своє здоров’я, свій соціальний статус в соціумі та працездатність. Одними з найголовніших досягнень програми є зміна криміногенної ситуації в регіоні, відновлення спокою в сім’ях, де  проживають споживачі наркотиків, має позитивний вплив на здоров’я та життєдіяльність. Пацієнти ЗПТ втрачають необхідність йти на неправомірні дії (крадіжки, знущання над близькими, вбивства тощо) задля купівлі наркотику, ефективна стала відповідь на епідемію ВІЛ/СНІДу, прихильності та вмотивуванню початку лікування туберкульозу та інших опортуністичних захворювань, що створює позитивний імідж програми та постійний приріст результативності. ЗПТ — це єдина програма в світі та Україні, яка дає такі результати та, дійсно, ефективно впливає на поведінку наркозалежних людей в позитивному напрямку, — коментує представник Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» Павло Давлєтбаєв.

 

У Кіровоградській області діє чотири кабінети ЗПТ у Знам’янській центральній районній лікарні, Олександрійському наркологічному диспансері, Світловодській центральній районній лікарні, Кіровоградському обласному наркологічному диспансері. Відкриті вони завдяки Кіровоградському обласному відділенню Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа ЛЖВ».

 

В Олександрії  в учасників ЗПТ народилося 12 дітей

Один із кабінетів ЗПТ з 2009 року успішно діє в м. Олександрії. Наразі тут 85 осіб, які беруть участь у програмі замісної підтримуючої терапії. 

 

— Він прийшов до нас. Йому підібрали дозу — він не вживає ін’єкційних наркотиків. Це уже плюс. Він не веде кримінального способу життя, не займається наркобізнесом — ще один плюс. У них дітки народжуються, сім’ї відновлюються. Як правило, більшість тих, хто отримує допомогу півроку і більше, взагалі не вживає ін’єкційні наркотики. Тридцять осіб отримують препарати на руки. Беруть на тиждень чи десять днів. Ті, що беруть на руки, — 90% працюючих, офіційно чи ні, головне — вони працюють. Тобто є ресоціалізація. У них дітки народжуються, сім’ї відновлюються, — коментує лікар–нарколог міста Олександрії Микола Кривоносов. 

 

Лікар говорить, що, як тільки в місті з’явився кабінет ЗПТ, щороку кількість наркозалежних, які звертаються, збільшується. Є чимало позитивних прикладів.

 

— У 2009 році, як все почалося, то серед наркозалежних була така думка, що це придумали спеціально, щоб вивести в місті наркоманів, щоб вони швидше померли. Їх стан дуже тяжкий — вони худі, в них безліч хвороб. Проходить два–три місяці — вони ожили. У них покращується харчування, якість життя покращується. Але, як правило, на початку програми вони боялися до нас звертатися. А зараз приходять і кажуть: «Нам знайомий радив до вас звернутися…».

 

У нас, наприклад, є два брати і сестра. Вони вживали наркотики, і зараз вони в нас на програмі. Наркозалежний, що прийшов до нас, який має, крім ВІЛ, ще й туберкульоз, може адекватно пролікуватися. Якщо він вживає вуличні наркотики, то там адекватного лікування він не отримує. Йому просто буде не до того. У нас є такі пацієнти, які отримують препарати і лікують у фтизіатра туберкульоз легень.  Є такі, що уже пролікувалися і їхній стан стабілізувався, у них не виявляють активного туберкульозу, вони не несуть загрози суспільству. 

 

Є така історія: від одного хлопця батьки відвернулися. Він прийшов до нас. Мамка плаче. А через деякий час мамка ожила, він не краде, з дому нічого не виносить. Його стан покращився, — говорить Микола Кривоносов.

За час дії програми в учасників ЗПТ з Олександрії народилося 12 дітей, із позитивного відзначає лікар–інфекціоніст.

 

Вікторія Семененко