Довге повернення додому

 

Військовослужбовець зі Знам’янки Олексій Кушпіль повернувся з полону бойовиків ДЛНР.

 

Наприкінці грудня сталася подія, на яку українці чекали майже два роки. Розпочався обмін полоненими між бойовиками так званих ДЛНР та Україною.  

 

Нарешті

У списках звільнених військовополонених, яких 27 грудня доправили на підконтрольну Україні територію, був і боєць з Кіровоградщини знам’янчанин Олексій Кушпіль. 

Напередодні доленосної події у своєму твітері глава держави Петро Порошенко написав, що всі 74 бійці повернулися додому.

 

«Усі 74 українських заручники уже вдома, на контрольованій нашою армією території», — написав Петро Порошенко.

Згодом число 74 змінили на 73, оскільки одна особа побажала залишитись на непідконтрольній Україні території. Одночасно 233 засуджених, які були затримані у зв’язку з бойовими діями на сході та відбували покарання в українських в’язницях, повернули бойовикам.  

А наступного дня звільненого Олексія Кушпіля вже зустрічали у Знам’янці, повідомляє сайт KOMORA.INFO. Олексій працював монтером колії Знам’янської дистанції колії, був мобілізований у 2015 році. У квітні 2016-го потрапив до полону бойовиків.

Гучно над пероном другої платформи станції Знам’янка о 21–й годині 20 хвилин лунав славень України — так знам’янчани зустріли звільненого з полону Олексія Кушпіля. 

Вiйськовослужбовець 56–ї бригaди Олексій Кушпіль повернувся додому, до Знам’янки. Родина Кушпілів, представники влади, волонтери ГО «Майдан», колишні учасники АТО, настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ Іван Проць і ще чимало небайдужих зустріли земляка оплесками. Квіти, ікона–оберіг від настоятеля і купа позитивних емоцій. Наш земляк не очікував такої зустрічі. 

Олексій зазначає: «Мені дуже приємно, дякую. Я потроху звикаю, що вже повернувся. Почуваюся нормально. Із того, що зараз хочеться найбільше, визначитись просто не можу, бо хочеться всього і одразу…».

 

 

Не все так просто

Водночас в історії зі звільненням полонених є багато суперечливих моментів. Про деякі з них розповів на своїй сторінці у Фейсбук радник Президента України Юрій Бірюков. 

«Всі служби, відомства, групи і так далі — всі були чудово обізнані про те, що в числі 73 звільняються не всі «героїчні герої». Якщо конкретно, то 14 осіб: по них є кримінальні виробництва за фактом самовільного залишення частин», — зазначив Бірюков.

 

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука в ефірі каналу «112 Україна» повідомив більш пікантні подробиці. Виявляється, серед громадян, звільнених з полону бойовиків на Донбасі, є підозрювані у фінансуванні тероризму. 

 

І ще одна деталь. Про неї у статті нашого земляка Андрія Богдановича, який донедавна був заступником голови Кіровоградської державної телерадіокомпанії. Він, зокрема, пише:

 

“Суспільне” втрачених можливостей

— Вони повернулися. Десятки наших військових пройшли катівні терористів і нарешті вдома. Глядач дізнався про це з трансляцій на інформаційних, нішевих каналів, з онлайну центральних, з фейсбукових сторінок «Радіо Свобода», «Громадського», ТСН, інших. Навіть фейсбучна сторінка «Бабаі кіт» транслювала повернення наших наживо. Для країни — подія номер один. Головна подія дня. Місяця. Року. Найважливіша для суспільства. Та чи стала вона важливою для Суспільного? По тому, що я побачив в ефірі UA: Перший — ні. Чому? Мабуть, це компетенція не моя, а Наглядової Ради запитувати у керівництва, правління каналу причини саме такого висвітлення події. Я можу тільки сказати, що могло б бути, виходячи з такої важливості для суспільства.

 

Перше — зміна сітки мовлення. Це не звичайний день для суспільства. І таку подію треба подавати глядачу особливо. 

Друге — новини. В такий день — екстрений режим. Стріми, включення з Харкова, Краматорська, Борисполя, Києва. Можливо, із сюжетами — історіями тих, хто чекає на повернення своїх чоловіків, батьків, братів. Чого вартує історія Сергія Глондаря, бійця з Кропивницького? У нього народилася дочка, яку він досі не бачив. Його не було у списках обміну. Але він мав бути, бо був серед перших у черзі! Такі випуски готували б глядача до головного — вечірньої зустрічі наших військових.

Третє — телевізійний марафон 

(ток–шоу) у вечірній прайм. З ведучими у студії, з гостями. Із запрошенням родичів полонених. Бесіда з тими, хто до цього пройшов весь жах полону терористів раніше, розповіді наших ветеранів АТО, переселенців. Для такого марафону тем — багато, адже визволення — це тільки початок. Кого обмінюють? В яких умовах? Чому так? Де відбувається обмін? Що з нашими буде потім? Чи буде в них робота, чи допоможуть їм психологічно, медичним лікуванням, хто? Як? Як зустрінуть родичі? Як їм допоможуть? Між бесідами в студії — екстрені випуски новин, як тільки з’являється нова інформація, постійні прямі включення з місця очікування полонених. Стріми з кордону, з летовища у Харкові, Борисполі. Обов’язкові телемости із регіонами, в яких на військових очікували роками. Розмова про їхній досвід і готовність допомогти не на словах. Допоміжні інструменти: «гаряча лінія» із дзвінками в студію, скайп–зв’язок, інформаційна графіка. 

Такий ефір вивів би UA:Перший з 29–го місця в рейтингах до десятки. Я впевнений в цьому. Адже він був би насиченішим, важливішим для глядача і за біатлон, і за Євробачення. Ті події, які зараз дивляться на Суспільному. 

Але сталося так, як сталося. Суспільство на своєму каналі не побачило зустріч наших військових у повному обсязі, не побачило напругу очікування гелікоптерів із звільненими, не побачило перші, емоційні виступи родичів, слова тих, хто займався звільненням, не почуло виступи на летовищі послів європейських держав, які говорили в такий важливий момент для українців тільки українською. 

 

 

Поодинокий глядач «суспільного» в цей вечір побачив «Новини. Спорт», програму «Cвітло», погоду та «Культурну афішу здорової людини»… А по якому каналу повернення наших дивилися ви?

Щоправда, згодом журналіст Володимир Горковенко заступився за Суспільне: «Велике прохання не розганяти зради. Тут її немає. Суспільне не потрапило у журналістський пул через брак місць. Так само не потрапили  телеканали ЗІК, АТР та Еспресо. Не потрапили кілька інформагентств. Пріоритет надавався міжнародній пресі та агентствам. Відсутність мікрофона Суспільного не означає зради. Водночас, телеканал достойно і на рівні висвітлював цю подію».

Втім, доки триває неоголошена війна на Донбасі, працювати всім — і державі, і журналістам, і суспільству — є над чим. Передусім, на мою думку, треба вчитися гуртуватися. Навколо радості й біди. 

 

Людмила Макей