Туберкульоз: як вилікуватися і не здатися
Туберкульоз - це соціальна хвороба. Щороку у світі на туберкульоз хворіє більше 10 млн осіб. В Україні за підсумками 2018 року захворіло більше 21 тис. осіб. В Кіровоградській області було вперше зареєстровано 624 особи. Це на 6,5% менше, ніж у попередньому році, але рівень захворюваності досить високий.
Проблема в тому, що не всі хворі на туберкульоз розпочинають вчасно лікування. Відмовляються з різних причин, або ж зупиняються на півшляху. Щоб допомогти хворим на туберкульоз була розроблена програма ДОТ-супроводу та лікування. На Кіровоградщині другий рік поспіль її втілюють фахівці БО «100 відсотків життя. Кропивницький». Як вилікуватися і не здатися – про це спілкуємося із колишнім хворим на туберкульоз Максимом, ім’я якого змінюємо за його проханням.
«Я за раз випивав 33 таблетки, плюс уколи. Зносило дах»
У Максима ВІЛ і туберкульоз, який він вилікував три місяці тому. Ми зустрічаємося біля офісу. Він пропонує пройтися містом Кропивницьким. Помітно хвилюється перед нашою розмовою, закурює цигарку.
- Знаю, що не повинен курити. Не можу кинути. Чи може не хочу, - ніби виправдовується.
Я стискаю плечима, дістаю блокнот, диктофон, запитую, які сигнали подавала хвороба, як він дізнався про неї.
- Я сильно кашляв. У мене дуже кололо під лопатками. Я не міг зробити повний вдох і видих, кашлянути і чихнути. Пішов у лікарню. Один рентген, другий. Зробив МРТ, здав мокроту, - каже Максим, додаючи, що до цього кілька разів перехворів на запалення легень, до того ж на той момент він не приймав АРВ-терапію, його імунна система була дуже чутлива до хвороби.
Під час обстеження лікарі діагностували йому туберкульоз відкритої форми. Почалося довге лікування у туберкульозній лікарні.
- Я пролежав у лікарні понад двадцять місяців. Пройшов стаціонарне лікування. Я за раз випивав 33 таблетки, плюс уколи. Дуже погано почувався, не було апетиту, «дах зносило». Але я не падав духом, малював. Портрети хворих на туберкульоз, малюнки на стінах балкону. Я постійно себе чимось займав, щоб не дуже відчувати себе відірваним від життя, - пригадує Максим.
Було непросто, каже, адже в санаторії всі хворі потребували підтримки. А вони були забуті близькими.
- Родичі, дізнавшись про діагноз своєї близької людини, тікають від неї. Повірте, це боляче. Наприклад, до мене рідні приходили лише двічі за двадцять місяців мого лікування, - Максим це згадує із сумом, викидає цигарку. Припиняє розмову, бо поряд проходять люди.
«Соціальний працівник підтримував мене, коли хотілося запити і забути про хворобу»
Коли важкий курс прийому протитуберкульозних ліків на стаціонарі завершився, важливо було продовжити його на амбулаторному лікуванні. Каже, у хворих на туберкульоз від тривалого лікування є багато ризиків зійти з дистанції.
- Я дуже хотів вилікуватися і нормально ходити в соціумі. Грошей не було щоразу їздити в тубдиспансер за препаратами. І мені запропонували допомогу соціального працівника із Благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький». Максим Горюнов (соцпрацівник – авт.) мені допоміг пройти лікування. Допомога соціального працівника на етапі амбулаторного лікування дуже важлива. Чому? Ти можеш просто не випити протитуберкульозні ліки, забути, не захотіти. Соціальний працівник підтримував мене, коли хотілося запити і забути про хворобу. Він щодня протягом півроку приносив мені протитуберкульозні ліки додому, - Максим просить дати йому кілька хвилин.
Потім поправляє комір куртки, кладе руки в кишені, повертається до мене і з впевненістю в голосі розповідає.
- У грудні я випив останню таблетку від туберкульозу. У січні лікар повідомив мені, що я здоровий і не становлю безпеку для суспільства. Важливо не здатися. Пройти лікування до кінця. Я повернувся до своєї колишньої роботи. І у свої 42 роки відчув, що знову можу звернути гори, - підсумовує історію хвороби Максим.
Оксана Шершень, координатор напрямку
супроводу хворих на туберкульоз БО «100 відсотків життя. Кропивницький».
На Кіровоградщині у рамках проекту «100% життя та якісних послуг на Кіровоградщині» за підтримки Глобального фонду працює 125 соціальних працівників, які здійснюють супровід хворих на туберкульоз. На амбулаторному етапі лікування хворих на туберкульоз, досить важливий психосоціальний супровід та контрольоване лікування. Це підвищує показники вилікування і завершення лікування на туберкульоз. Соціально-психологічна підтримка з позитивними орієнтирами щодо виліковування – це необхідний елемент підвищення прихильності до лікування.
Галина Горенко, головний лікар КНП «Кіровоградський обласний протитуберкульозний диспансер Кіровоградської обласної ради»:
Україна належить до країн із високим рівнем захворюваності на туберкульоз. На сьогодні епідситуація щодо туберкульозу залишається напружена і потребує посиленого контролю. За теперішнього рівня життя говорити про стрімке зниження рівня захворюваності, на жаль, немає підстав. За підсумками 2018 року Кіровоградська область займає друге місце по захворюваності на туберкульоз, показник склав 65,7 на 100 тис.нас. Тому для нас дуже важливо досягнути позитивних результатів лікування, щоб перервати епідемічний ланцюг, вилікувати якомога більше пацієнтів.
Практика показує, що більшість невдач в лікуванні полягає в тому, що значна частина хворих просто припиняє лікування. В нашій області рівень дострокового переривання хіміотерапії по різним регіонам коливається від 1,4% до 33,3%. Пацієнти, які достроково припиняють курс лікування, мають фактори ризику відриву від лікування в 73% випадків. Соціальна підтримка хворого на туберкульоз різко знижує ймовірність дострокового переривання хіміотерапії саме в групах ризику відриву від лікування. Завдяки мультидисциплінарному підходу до ведення хворих на туберкульоз, при якому медичні, соціальні працівники та психологи працюють разом, забезпечуючи кожному пацієнту персональну увагу і надання підтримки, необхідної для дотримання режиму лікування туберкульозу, вдалося досягти певного покращення результатів лікування. Так, за даними аналізу лікування серед тих, хто був взятий на супровід у 2017 році та вже закінчив основний курс лікування відсоток відриву становив 0%. А ефективність лікування в даній когорті пацієнтів значно підвищилась та становила 96,1% серед чутливого туберкульозу та 82,4% серед хіміорезистентного, що відповідає індикаторним показникам.
Максим Горюнов, соціальний працівник БО «100 відсотків життя. Кропивницький»:
Минулого року в рамках проекту «100% життя та якісних послуг на Кіровоградщині» за підтримки Глобального фонду у мене під ДОТ-супроводом було 12 клієнтів, з яких наразі всі успішно завершили лікування. За два місяці нинішнього року у мене три клієнти. ДОТ-супровід – це невід’ємна частина лікування хворих на туберкульоз. Вони приймають протитуберкульозні препарати під моїм контролем. Для клієнтів - це психологічна підтримка, адже не всі клієнти, навіть, доходять до лікарні. Один мій клієнт казав: «А чому я буду ходити в лікарню за ліками? Вони мені не допоможуть». Він просто не бачив надії у лікуванні.
Я з ним кілька разів спілкувався, морально підтримував, формуючи прихильність до лікування. Зараз він приймає ліки, безпечний для соціуму, і, навіть, влаштувався на роботу. Клієнти розуміють, що вони не самі з цією проблемою, що в них від нас, соціальних працівників, є велика підтримка. Інший мій клієнт теж боявся йти в лікарню, щоб не побачили, що він хворий на туберкульоз, боявся, що його там хтось побачить, пошириться інформація, його почнуть обходити десятою дорогою. Після нашої розмови, він почав приймати протитуберкульозні препарати. Звісно, на ранньому етапі хворі на туберкульоз дивляться на ДОТ-супровід ніби в рожевих окулярах, а потім відчувають його необхідність та ефективність.
Текст: Вікторія Семененко,
фото: Майкл Ендрюс
