У бібліотеці в Кропивницькому відбувся захід до 125-річчя Олени Журливої
До 125-річчя від дня народження Олени Журливої у відділі краєзнавства Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського відбувся літературно-музичний захід «Нев’януча пелюстка спомину».
Талановита красуня з чудовим голосом і веселою вдачею Олена Журлива прожила дуже яскраве і важке життя. Чиста щира душа була народжена, як писала Елеонора Блажко, здається, для щастя. Юність була сповнена радощів і світлих очікувань. Але коли дівчині виповнилось шістнадцять, доля нанесла перший удар: зґвалтування і втрату можливості мати дітей. Олена Пашинківська перетворилася на Олену Журливу. І це ім’я наклало печатку на все її подальше життя.
Вона спілкувалась та дружила з Лесею Українкою та Оленою Пчілкою, Миколою Вороним та Миколою Лисенком, Олександром Олесем, Володимиром Сосюрою та Павлом Тичиною. Красуню називали «пантерою чоловічих сердець», але вона обрала того, хто отруїв її власне серце зрадами. Яскрава творча особистість, вона завзято працювала, писала вірші і намагалась радіти життю. 1926 року вийшла перша збірка поезій «Металом горно», у 1930-му – «Багряний світ». Олена Журлива гастролює по Україні як поетеса-співачка, активно друкується, виступає в опері. І тут доля наносить другий удар: у жовтні 1938 вона, як і усе розстріляне відродження, потрапляє під жорна Великого Терору. Існує версія, що доніс на Олену її чоловік, Петро Котов.
Через шість років у виправно-трудових таборах Алтаю Журливу звільнили, але ще довго вона була змушена поневірятися по різних містах, голодувати, поки разом із сестрою не переїхала до Кіровограда, де влаштувалась вчителькою у школу №3.
Лише у 1957 році Журливу реабілітували і поновили у лавах Спілки письменників України. Це дало змогу через певний час випустити дві збірки віршів – «Земля в цвіту» та «Ой літечко, літо».
Життя поступово налагоджувалось, кіровоградська інтелігенція, дізнавшись, яка особистість в місті, почала підтримувати поетесу. Та доля не змилостивилась: ще на засланні жінку вкусив інфекційний кліщ, вона сильно хворіла, а у 57 років її паралізувало. Так, прикутою до ліжка, Олена Костівна провела останні роки життя. Та навіть це не зламало мужню жінку. Вона писала світлі і радісні вірші для дітей.
Про музей Журливої та пошукову роботу під час заходу розповіли педагоги гімназії, яка носить ім’я поетеси. Документальна спадщина Олени Журливої знаходиться у фондах Державного архіву Кіровоградської області. А наші сучасники надихаються її поезією. Рок-гурт «СКАЙ» має в репертуарі щемливу пісню «Мовчи» на вірш поетеси, а відома кропивницька композиторка Марини Долгіх створила твір для вокального ансамблю «Люблю я вітер-вітровіння».
Переглянути запис літературно-музичного вечора, присвяченого пам'яті Олени Журливої можна на бібліотечному каналі YouTube за посиланням. І, певно, багато глядачів погодяться з думкою, висловленою на заході: «Прийшли до бібліотеки – знали лише, що є вулиця і школа імені Олени Журливої, а виходимо з відчуттям, ніби знали її все своє життя!»
До 125-річчя від дня народження Олени Журливої у відділі краєзнавства Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського відбувся літературно-музичний захід «Нев’януча пелюстка спомину».
Талановита красуня з чудовим голосом і веселою вдачею Олена Журлива прожила дуже яскраве і важке життя. Чиста щира душа була народжена, як писала Елеонора Блажко, здається, для щастя. Юність була сповнена радощів і світлих очікувань. Але коли дівчині виповнилось шістнадцять, доля нанесла перший удар: зґвалтування і втрату можливості мати дітей. Олена Пашинківська перетворилася на Олену Журливу. І це ім’я наклало печатку на все її подальше життя.
Вона спілкувалась та дружила з Лесею Українкою та Оленою Пчілкою, Миколою Вороним та Миколою Лисенком, Олександром Олесем, Володимиром Сосюрою та Павлом Тичиною. Красуню називали «пантерою чоловічих сердець», але вона обрала того, хто отруїв її власне серце зрадами. Яскрава творча особистість, вона завзято працювала, писала вірші і намагалась радіти життю. 1926 року вийшла перша збірка поезій «Металом горно», у 1930-му – «Багряний світ». Олена Журлива гастролює по Україні як поетеса-співачка, активно друкується, виступає в опері. І тут доля наносить другий удар: у жовтні 1938 вона, як і усе розстріляне відродження, потрапляє під жорна Великого Терору. Існує версія, що доніс на Олену її чоловік, Петро Котов.
Через шість років у виправно-трудових таборах Алтаю Журливу звільнили, але ще довго вона була змушена поневірятися по різних містах, голодувати, поки разом із сестрою не переїхала до Кіровограда, де влаштувалась вчителькою у школу №3.
Лише у 1957 році Журливу реабілітували і поновили у лавах Спілки письменників України. Це дало змогу через певний час випустити дві збірки віршів – «Земля в цвіту» та «Ой літечко, літо».
Життя поступово налагоджувалось, кіровоградська інтелігенція, дізнавшись, яка особистість в місті, почала підтримувати поетесу. Та доля не змилостивилась: ще на засланні жінку вкусив інфекційний кліщ, вона сильно хворіла, а у 57 років її паралізувало. Так, прикутою до ліжка, Олена Костівна провела останні роки життя. Та навіть це не зламало мужню жінку. Вона писала світлі і радісні вірші для дітей.
Про музей Журливої та пошукову роботу під час заходу розповіли педагоги гімназії, яка носить ім’я поетеси. Документальна спадщина Олени Журливої знаходиться у фондах Державного архіву Кіровоградської області. А наші сучасники надихаються її поезією. Рок-гурт «СКАЙ» має в репертуарі щемливу пісню «Мовчи» на вірш поетеси, а відома кропивницька композиторка Марини Долгіх створила твір для вокального ансамблю «Люблю я вітер-вітровіння».
Переглянути запис літературно-музичного вечора, присвяченого пам'яті Олени Журливої можна на бібліотечному каналі YouTube за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=gGujT1FdJHs&t=321s. І, певно, багато глядачів погодяться з думкою, висловленою на заході: «Прийшли до бібліотеки – знали лише, що є вулиця і школа імені Олени Журливої, а виходимо з відчуттям, ніби знали її все своє життя!»
