Як бабусине намисто перетворилося на ялинкові прикраси

 

При усьому різноманітті українських намист, кількість автентичних нагрудних прикрас нашого музею була дуже скромна, розповіли в Світловодському міському краєзнавчому музеї.

 

Але найпершим відкриттям року, що прийшов, стали ЛУСКАВКИ, або пацьорки, бранзульєти, бранзолети, кулі, надуванці, надуванчики, світлячки. Це усе назви української нагрудної прикраси у вигляді однієї довгої або кількох коротших низок кольорового «дутого» скла, яка складалася з намистин ручного або фабричного виготовлення. Тому блискучі, порожнисті всередині намистини називали "надуванці", "світлячки". А ще - "лускавки", бо намистини були крихкими й лускали з характерним звуком.

 

 

Делікатні, яскраві, іноді вигадливих форм – ці прикраси швидко завоювали серця жінок і стали модними.

Для багатьох (і ми донедавна теж так вважали) це просто ялинкові прикраси 50-х, однак їхня історія розпочалася раніше і вимагає окремої оповіді. Тим паче, що саме дуте намисто фактично спричинило наприкінці ХІХ ст. справжню... "прикрасну" революцію.

 

Українські жінки полюбили це намисто за ефектний вигляд та дуже демократичну ціну. Наприкінці ХІХ ст. такі намиста заполонили прилавки, і їх могли купити практично усі. Як свідчать давні газетні публікації, їх постачали із чеських територій, коли Галичина була частиною Австро-Угорщини. Промисел започаткували судетські німці у містечку Яблонец-над-Нисою, де  почали виготовляти скло й заснували перші мануфактури. 

 

Від кінця XIX століття спостерігався розквіт справи. Однак все кардинально змінила Друга світова війна. Після неї більшість німців покинули судетські території. Виробництво скляних прикрас у містечку Яблонец-над-Нисою припинили. Тоді Австрія запросила переселених ремісників у місто Енс, і робота закипіла вже там. Прикраси виготовляли, переплавляючи американські коробки від печива й інші алюмінієві елементи. Але повернімось до намиста.

 

 

Саме «Лускавки» часто можна зустріти на старовинних фотографіях. Таке намисто - найпопулярніший аксесуар XIX століття залюбки носило жіноцтво Франківщини, Львівщини, Київщини та Черкащини. Жінки та дівчата з українських міст та сіл могли придбати такі прикраси на ярмарках або ж у міських крамницях.

Оскільки намисто вироблялось з дуже тонкого скла, воно вимагало дуже обережного використання та плавних рухів. Окремі намистини використовували для оздоби вінків. Саме тому збереглося дуже мало такого намиста, ще й у бездоганному стані.

 

Але дбайливі власниці крихкої краси, намагаючись зберегти залишки намистин, почали виготовляти з них прикраси для ялинок, збираючи їх за принципом традиційних українських різдвяних прикрас «павуків», різдвяних зірок, згодом і «червоних». Саме тому більшість пам’ятають лускавки як ялинкові прикраси. Але, по-перше, це не «советское» виробництво, по-друге, спочатку з’явилось таке намисто і лише згодом почали виробляти ялинкові прикраси в тому вигляді, до якого ми звикли.

 

Звичайно, сплутані разки місцями битих лускавок ми перебрали і маємо в експозиції гарне намисто. Відтепер на своєму законному місці.