Пишаюся, що я лауреат премії імені Максиміліана Волошина

 

Отримання диплома на літературному конкурсі ім. Максиміліана Кірієнка-Волошина, що проходив під патронатом Національної спілки письменників України, для мене, династичного лікаря-практика, — надзвичайна подія. Цією високою нагородою відзначена моя книга — збірка новел «Год кошки, или Вот такая любовь» (видавництво  «Українська літературна газета», «Рута», м. Київ, 2016 р.). 

 

Вручення премії відбулося 21 червня в Будинку письменників України на Банковій.

Цього року на конкурс було номіновано 40 книг 37 українських авторів, які пишуть російською мовою. Усі книжки видані впродовж останніх кількох років в Україні. У номінації «Проза» лауреатами визнано С.Заготову, О.Коротка, О.Курилка, Є.Мельниченка; у номінації «Поезія» — О.Кабанова та Д.Бураго; дипломами нагороджено дев’ятьох авторів, серед яких пощастило бути й мені.

 

Того червневого дня все для мене було надзвичайним та особливим. Уперше у своєму житті я переступила поріг Будинку письменників України (мені хотілося б називати його Палацом, бо це старовинний особняк, побудований у XІХ ст. відомим архітектором В. Ніколаєвим на замовлення заможного підприємця С.Лібермана). Потрапивши до будинку, оздобленого в стилі неоренесансу, з перших кроків відчуваєш велич та вишуканість цього незвичайного приміщення — їх зберігають і голландські кахляні печі, і автентична металева огорожа, прикрашена монограмою першого власника будинку, білих мармурових сходів, що ведуть на другий поверх. Вражає трохи містичне оздоблення стін та стель з ошатними старовинними люстрами, одна з яких здалася мені кришталевою зіницею «всевидячого ока»... 

Але особливе, трепетне відчуття викликало усвідомлення того, що в цьому будинку працювали та спілкувалися видатні українські письменники: Григір Тютюнник, Павло Тичина, Олесь Гончар,  Микола Вінграновський, Віктор Баранов, Іван Драч — усіх не перелічиш! — який наповнюють своєю творчою енергією українські майстри пера сьогодення.

 

На зібранні головувала письменниця з Одеси Елла Леус — голова журі конкурсу, їй допомагали відомі поети, члени журі Станіслав Бондаренко та Ірина Іванченко. Голова НСПУ Михайло Сидоржевський розпочав зібрання привітальною промовою та визначив вагомість внеску в сучасну літературну спадщину українських письменників, які пишуть російською мовою. 

 

У теплій, дружній атмосфері, крім презентацій книжок переможців, поздоровлень на адресу авторів, пролунало багато спогадів та цікавих епізодів з біографії Максиміліана Волошина, літературних замальовок, віршів, не обійшлося без гумору та самоіронії деяких авторів.

 

Запам’яталося, як один з лауреатів подякував журі за високу нагороду та зауважив, що Інтернет стає найголовнішим конкурентом друкованого слова. Надсилаючи свою книжку на конкурс, він був щасливим уже від того, що щонайменше десять осіб за півтора-два місяці потримають у руках та прочитають його книжку. Він мав на увазі членів журі. Звичайно, то був жарт, добре зрозумілий присутнім, але він продемонстрував переживання письменника про те, що у вік тотальної комп’ютеризації та телекомунікацій книжка як джерело інформації та засіб виховання душі людини дещо втрачає своє первісне значення. 

 

Та все ж не можна було не погодитися з твердженням письменника, що в багатьох аспектах рівноцінної альтернативи у книги немає, і попит на змістовні, цікаві твори залишається досить високим, незважаючи на мову, якою вона була написана.

 

Слід зазначити, що літературний конкурс ім. Максиміліана Кірієнка-Волошина нині, коли Батьківщина перебуває в стані так званої гібридної війни з Росією, — це єдиний конкурс для українських письменників, які пишуть російською. Враховуючи те, що дехто з впливових літераторів нашого міста доволі зневажливо ставиться до авторів російськомовних текстів, не враховуючи їхню літературну цінність, для мене були дуже цікавими промови, у яких відомі українські письменники та видавці розмірковували над цією темою. Чи можна вважати російськомовні тексти такими, що написані «мовою агресора», чи має право на життя російськомовна література в Україні?

 

Безумовними були твердження, що змістовна, високоякісна література, хоч якою мовою вона написана, завжди користувалася та буде користуватися попитом у читача. Також неодноразово пролунали думки, що в сучасному українському літературному просторі спостерігається нове явище — російськомовна українська література. Це твори українських письменників, які пишуть російською. Така література набула в нашій державі своїх, притаманних українській мові, особливостей та колориту і суттєво відрізняється від «руського язика» сучасних російських авторів.

 

У цей час багато говорять про європейську інтеграцію України. Літературний конкурс ім. М. Кірієнка-Волошина, що був поновлений з ініціативи НСПУ та набув державного значення, є одним з упевнених кроків до європейського, мислячого співтовариства і продемонстрував толерантність та зацікавленість у відкритті нових імен на українській літературній ниві. НСПУ продемонструвала мудре, дбайливе, передбачливе ставлення до всіх творчих особистостей, не поділяючи їх за мовою чи віросповіданням.

 

Я щиро вдячна членам журі літературного конкурсу за таку високу оцінку моєї творчості та правлінню літературного об’єднання «Степ», яке очолює Ольга Полевіна, до речі, перша переможниця цього конкурсу в номінації «Проза», за підтримку та дружню допомогу на підготовчому етапі до конкурсу.

 

Елеонора Бєльська, 

дипломант літературного конкурсу

 ім. М. Кірієнка-Волошина