"Так впала карта…" Мені пощастило познайомитися з поетичним талантом Наталії Бідненко

  • 6 груд. 2019 14:16
  • 1173
    • Стаття «Так впала карта…" Мені пощастило познайомитися з поетичним талантом Наталії Бідненко Ранкове місто. Кропивницький
     
    Так впала карта –
    Зійшлися раптом чужі світи.
    Не стало б сміху, не стало б жартів,
    І віршів також… Якби не Ти.
     
    Так сталося, що мені пощастило познайомитися з поетичним талантом Наталії Бідненко. Читаючи її твори, я відчула високий рівень ліричності, я зрозуміла, що найвище джерело життя – це кохання. У своїх віршах поетеса розкриває внутрішні почуття, прагнення до самого високого – набуття кохання, мудрості у відносинах.
    Ми всі, і чоловіки, і жінки, дуже потребуємо любові. Любов означає прийняття, ніжність, турботу, готовність віддавати і нести відповідальність, надійність, безкорисливість, щедрість. І чим більше ми використовуємо ці якості, тим більше отримуємо навзаєм.
     
    З тобою бути водограєм рим
    І розсипом зірок в нічному небі.
    І бути Словом. Стислим і п’янким.
    То й більш нічого, мабуть, і не треба.
     
    Поезія Наталії Бідненко хвилює, спонукає на спогади. Довіра життєво важлива для щасливого кохання. Без неї людина стає підозрілою, тривожною і повною побоювань, а інша – відчуває себе у емоційній пастці, здається, що їй не дають вільно дихати. Ревнощі – це страх самотності, низька самооцінка і нелюбов до себе. Довіра – це невід’ємний елемент справжньої любові, щирого кохання.
     
    Яка безглузда ситуація –
    Твої обійми без мети.
    І втрачена координація….
    Скажи по правді – нащо ти?..
     
    Ти мене полишаєш вві сні –
    Вітер дме, і хурделиця злиться, –
    Забуваєш про ті давні дні,
    Коли нас осявала жар-птиця.
     
    Вірші Наталії Бідненко надихають, учать не боятися говорити про свої почуття до коханих. Вони вдихають нове життя у наші взаємини, це наша весна, наша молодість, це радість кожної миті сьогодні. Почуття не можна відкладати на завтра.
     
    Я б подолала біль і тугу,
    Коли була б я не сама...
    Один дзвінок лишався другу...
    Та де той друг? Уже нема!
     
    Фаїна Позднякова,
    голова громадської організації
    «Університет третього віку «НАТХНЕННЯ»
     
    А это Вам в подарок моё сегодняшнее стихотворение:
     
    Тридцяте листопада
    Прощай, прощай, прекрасна осене!..
    Ти зажурилася й сама?
    Тебе лишитися не просимо,
    Бо вже на зміну йде зима.