«Магічне кохання – улюблена тема поета...» Денис Бірзул
Поет, бард, автор двох поетичних збірок, присвячених українським військовим: «А війну розітру в долоньці» та «Якби в мене були крила». Переможець багатьох літературних конкурсів. Студент факультету філології та журналістики ЦДПУ ім. Володимира Винниченка.
Мелодія закоханої ночі
Згаси все світло, щоб не заважало,
Тебе чекає загадкова темінь.
Нас місяць простромить
своїм кинжалом
Через високий звитий гіллям гребінь.
Відчуй, як пахне ароматний чай,
А губи вже зігріті поцілунком,
Як лагідно лоскоче листям гай,
І зорі розлетілись візерунком.
Відчуй, як вітер трави завиває,
Зелене листя умива роса.
Відчуй, як річка тихо протікає,
Яку лоскоче вербова коса.
Ти є мала частинка всього світу.
Забудь про все й на мить
заплющи очі.
Тоді лише почуєш тиху-тиху
Мелодію закоханої ночі.
Сповідь вікінга
В полоні злих самотності годин,
Пригнічений, катований журбою,
На полі битви я залишився один.
Пронизаний би краще був стрілою.
Величний крук летить
над мертвим полем.
Замість удачі тут пройшовся смерч.
І все, що залишилось разом
з болем, –
Побитий щит, облитий кров’ю меч.
З братами йшли в похід,
шукали слави,
Вже чули дзвін монет в своїх вухах,
До боя ставилися, наче до забави,
Усі забули, що існує страх.
Ми билися, нікого не щадивши,
І ворог також не щадив і нас.
Жорстока смерть, одного
залишивши,
Забрала всіх, поринувши в екстаз.
Вороже злото погляд засліпило,
І я пригрів на грудях злу змію.
Та дуже пізно розум осінило –
Знайшовши скарб, я загубив сім’ю.
Я залишився сам у всьому світі,
А вірні браття сплять у вічнім сні.
Вони назавжди волею сповиті,
Про них народ складатиме пісні.
Безсмертну славу, гроші я отримав,
Живим переступлю рідний поріг.
Усе, що мав, я так і не утримав,
Усе, що мав, я так і не зберіг.
Воля, що долає час
Звичайні чоботи замінимо на берці
І пофарбуєм шаровари в камуфляж.
Але незмінно пломенить у серці
Козацька воля, що долає час.
Замість мушкетів – носим автомати,
А шаблі нам замінять штик-ножі
Для тої все, яку так покохав ти,
Для тої, яку носиш у душі.
Замість гармати – в полі їдуть танки,
За нами підриваючи мости.
Раніше предки штурмували замки,
А зараз ми штурмуєм блокпости.
Ми не в каптанах, в нас тепер бушлати.
Не сорочки, а тельняги вдягли,
Але ту міць, яку в бою плекав,
Відвагу й честь – нам козаки дали.
Ніхто вже не поскаче полем верхи,
Бо є військові «хамери» у нас.
Та, все одно, ніколи нам не стерти
Козацьку волю, що долає час.
***
Мені тебе по істині шкода.
Моя душа щоразу тихо плаче,
Коли твоя знесилена хода
Простує мимо, марево неначе.
У погляді фальшивий маскарад,
Солоні губи скриті німим сміхом,
А постріли салюту й канонад
Змішались в масі з радістю і лихом.
Замучена цікавістю чужих,
Тепер ти жертва сірої отрути:
Твій птах душі склав крила і затих,
Для всіх вдаєш, що все так
має бути.
Відкрий себе, відкрийся лиш мені:
Поплач, посмійся, вирви
з серця пута.
Усе лихе залишиться в тіні,
І з часом зникне безвісти забутим.
Заговори струною чи пером,
Знеси між нами сіру стіну тиші.
Наповни келих кров’ю і вином –
Я вип’ю все, нічого не залишу.
Я буду щасливіший від усіх,
Коли побачу в дощовому душі,
Як ти, зробивши в повні груди вдих,
Стоїш сама і просто грієш душу.
Магічне кохання
Магічне кохання –
улюблена тема поета.
Вже вкотре, мов вперше, виводжу чорнилом старанно,
Як в серце Ромео закралася
тихо Джульєтта
І, струни торкнувши, співала чарівним сопрано.
Тобі менестрелі дарують
найкращі куплети,
Письменник присвятить шикарні любовні романи,
В картинах митців я знаходжу
твої силуети
І в п’єсі про тебе напишуть сценарій до драми.
Можливо, хтось скаже, що граюсь пустими словами,
Проте, лиш тобі я скажу найсерйознішим тоном:
Заради тебе я б почав
говорити віршами
І сотні пісень заспівав би тобі
під балконом.
