Як із болгарської іскри розгорілось міжнародне свято єднання

 

І. ЯК МИ ВКОТРЕ ВИКОНАЛИ ЗАПОВІТ КУБРАТА

Ідея урочисто відзначити 140–у річницю визволення Болгарії належить раднику Громадської Ради в Болгарському парламенті Веселину Сотирову. Висловив він її на звітно–виборних зборах общини «Нашите хора», де керівником вдруге був обраний Сергій Осадчий. Але дехто засумнівався: чи можливо підготувати таке свято за два тижні? 

Виявилося, можливо. У робочу групу організаторів увійшли: двоє вище названих лідерів громади, очільник асоціації турагентств Валерій Попов; художній керівник Будинку культури «Авіатор» (при Льотній академії) Микола Барабуля та завідуюча відділом мистецтв цього ж БК Ніна Бредихіна; солістка фольклорного гурту «Чиста криниця», який діє тут уже 30 років, болгарка Галина Димура; вишивальник — болгарин із Вільшанки Олександр Петров; вчитель 1–ї Недільної болгарської школи, болгарин — Сергій Новак; науковий співробітник  Кіровоградського обласного краєзнавчого музею — Вікторія Безверха; голова російської общини, редактор газети «Центральноукраїнська освіта» — Валентина Бажан; зав. відділом іноземної літератури ОУНБ ім. Чижевського — Оксана Сергєєва; директор видавництва КОД — Віктор Лисенко; поетеса і художниця — Зінаїда Криниця та представник Кіровоградської ОДА, відповідальний за зв’язки з національними меншинами Віталій Останній, і я. Додалася ще фінансова підтримка голови Спілки вірмен України у Кіровоградській області — Тіграна Хачатряна. По ходу додалося ще кілька помічників і разом ми дружно виконали заповіт Кубрата — «В єдності сила».

Звичайно, найбільше ідей, ініціатив і турбот звалив на себе Сергій Осадчий: запрошення, роздрукування картин та альбому — з допомогою названого спонсора — вірменина. Жодного спідометра не вистачило б виміряти той кілометраж по Кропивницькому, який наїздив і находив наш «вождь».

З його, зокрема, ініціативи учні Недільної болгарської школи під час майстер–класу в картинній галереї Петра Оссовського (який присвятив Болгарії чимало полотен, бо його дід був визволителем), разом з художником Анатолієм Кімнатним створили картину «Шипка». 

 

ІІ. ПРО САМЕ СВЯТО

Свято, яке відбулося у актовому залі БК «Авіатор», було урочисто–офіційно–ліричним. Сцену прикрашав болгарський прапор, пошитий болгаркою Ларисою Димурою.

…Звучав гімн Болгарії, була хвилина мовчання на честь загиблих героїв у боротьбі за свободу. Озвучено їхні імена у виступах болгарина В. Сотирова і українця В. Бондаря, який тримав у руках том Єліна Пеліна — улюблену з дитинства книгу. Очільник обласної організації Національної спілки письменників України повідомив, що для зміцнення дружби та творчості ми ініціювали щойно проект підготовки спільної книги взаємоперекладів, які складуть книгу творів письменників міст Кропивницького і Ямбола. Між ними буде творчим посередником поет і перекладач Володимир Стафідов (якому легше назвати, кого з болгарських поетів він ще не перекладав російською, ніж тих, кого переклав). Зокрема, В.Бондар сказав, що нам, українцям, слід брати приклад з болгар у патріотизмі та збереженні національних традицій. (До речі, ювілей визволення Болгарії співпав із Всесвітнім днем письменника, тож ми всі вітали один одного в цей день, а решта людей — нас). 

 

В. Сотиров і С. Новак зворушливо продекламували вірш великого будителя Болгарії Івана Вазова «Воспоминания о Батаке» у російському перекладі Марії Павлової. Цей неймовірно трагічний вірш–спогад дев’ятирічного хлопчика, єдиного, хто вцілів у знищеному турками рідному селі І. Вазова Батак. 

 

 

 

Вірш В. Стафідова «Кіровоградцям» озвучив болгаролюбець Олександр Антоненко (поет і бард, керівник Новоукраїнської літстудії «Ранок»), а також подарував слухачам авторську патріотичну композицію «Роздум» із власними віршами та піснями на вірші Т. Шевченка. Хореографічно–пісенно вітали болгар Вірменська та Польська общини, теплими були виступи поляка Олександра Полячка та вірменки, керівника центру «Єдина родина» — Олени Арутюнян. 

 

А вітання й інформацію, — подарунок від ОДА — озвучив представник влади Віталій Останній, який під оплески повідомив, що ОДА Кіровоградщини підтримує ідею відкриття Почесного консульства Болгарії у Кропивницькому. (Одержав від болгар «Почесну грамоту» — за співпрацю, бо завжди намагається задовольняти наші потреби).

 

Не лише кропивничани вітали болгар. Із селища Піщаний Брід Добровеличківського району приїхав дует — вчителька й учениця аграрного ліцею (на території району, як і на Вільшанщині, живуть болгари). Валентина Кондратенко–Процун, поетеса (член Національної спілки письменників України і керівник фольклорного гурту «Дивоцвіт»), художниця й вишивальниця, болгаролюбка з молдавським корінням, пише зараз дослідження про життя болгар на території області. Так захопилась темою (ми були разом у гостях у В. Стафідова та в головних двох бібліотеках міста Дніпро), що пошила болгарський національний костюм для своєї студентки — Галини Карагяур, яка створила (як і більшість болгар) своє родове дерево на три століття в глибину, де переплелось українське й болгарське коріння. Обидві прочитали авторські вірші про Україну й Болгарію. Свої Валентина присвятила другарям–болгарам: В. Сотирову, В. Стафідову та С. Осадчому (так що Почесну грамоту недаремно одержала, як і ще десяток активістів, у т.ч. активістка Недільної болгарської школи Алла Бабенко). 

 

Зацікавила присутніх виставка «Війна за свободу Болгарії 1877 — 1878 рр. у творах художників ХІХ — ХХ сторіччя та спогади про війну її учасника Миколи Садовського». Її було організовано спільно з КДПУ ім. В. Винниченка — істориком Олександром Чорним; Кіровоградським обласним краєзнавчим музеєм — науковий співробітник Вікторія Безверха та Кіровоградською обласною громадською організацією «Об’єднання болгар «Нашите хора» — Сергієм Осадчим. Вікопомно прозвучав, відкриваючи захід, уривок зі спогадів одного з корифеїв Першого професійного українського театру (створеного в Єлисаветграді у 

1882 р.) — єлисаветградця Миколи Садовського, учасника визволення Болгарії. Книга, видана у нашому місті 100 років тому. Виконав уривок з неї молодий актор музично–драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького Антон Адаменко. 

До речі, з ініціативи С. Осадчого в ході свята було оголошено про збір коштів на переклад болгарською і перевидання двома мовами книги цих спогадів, ? народ відгукнувся.

 

Сценарій і режисура Миколи Барабулі були поза критикою. Він вів свято, озвучене болгарською музикою, читав болгарську поезію двома мовами, по ходу доповнював дійство сюрпризами і сувенірами. Юна красуня, поетеса Джаніта Шах, керівник молодіжної літературної студії «Ліра», яка діє при обласній юнацькій бібліотеці ім. Є. Маланюка, вручила подяку від свого колективу членам болгарської общини — за плідну співпрацю.

 

Вражаючими були українські, болгарські, французька та англійська пісні у виконанні ансамблю «Чиста криниця» та його солістів: Лело Казимиро Фромело з Африки (Кабінда) та Станіслава Скерлета і Галина Димури; сімейного дуету «Паралель» у складі Андрія Шульги і Тамари Алдошиної; керівника клубу авторської пісні й поезії «Байгород» (так Ю. Яновський назвав у своєму оповіданні наше місто) Віктора Холявка, який виконав пісню болгарина Сергія Танасова з Кривого Рогу. 

 

Оплески дісталися й Владі Діордієвій, учениці болгарської недільної школи за болгаромовний вірш. Саша Петров і Зінаїда Криниця в кінці нагородили всіх у залі власноруч виготовленими «мартенічками», після того, як артисти й глядачі затанцювали в залі болгарський народний танець хоро. Дарунком болгарам була й пісня–гімн «За Україну», виконана Владиславом Кашпуренком, переможцем багатьох конкурсів.

 

 

ІІІ. ПРО ШІСТЬ ВИСТАВОК…

А ще ж — виставки професіоналів та самодіяльних майстрів! З огляду більше трьох десятків репродукцій та окремо десятків вишиванок у різних техніках трьох авторів почалося дійство. Ніна Бредихіна і її літературна, пісенна, композиторська та вишивальна творчість заслуговує на окрему статтю (яку я ще, дасть Бог, і напишу). Про 35 виданих нею за своє плідне життя книг, про сотні написаних пісень на вірші земляків, про більше сотні вишитих художньою гладдю робіт, подарованих у кілька храмів і музеїв, про тисячі даних концертів…

 

Її вишивки представлялися на виставках у Кіровограді, в музеї–заповіднику  І. К.Карпенка–Карого на Хуторі Надія, в Києві. Тематика їх — україністика, театр, авіація. До речі, є в неї вишивки й про долю та любов М. Садовського до її тітки Наталії. Давно пора б цій жінці за все, зроблене за 80 років, присвоїти звання «Заслуженого працівника культури» — не вистачає уваги згори…

 

Саша Петров, про якого я вже писала в газетах, зробив нові сувеніри і панно з назвою нашого свята — «Вітання з усього світу». На виставці були також представлені статті про відому болгарську художницю Земфіру Штерєву та її нагороди. Обласний центр народної творчості представив фотознімки болгарського танцювального народного ансамблю «Хубавіца» з Вільшанки. 

 

А я показала колекцію поетичних композицій вишитих хрестиком, з рядками із Ліни Костенко, Тереня Масенка, Дмитра Головка, Омара Хайяма та з власних віршів і пісень. Між вишивками — пишалися болгарські книги та періодика. Придумала я й гумористично–символічні сувеніри для нашого «вождя» — Сергія Осадчого (перед тим прочитала вірш Христо Огнянова «Рідна мова» у перекладі відомого поета–земляка Яра Славутича). Це гілка калини, сплетений з клаптиків бриль (для підрізання винограду, виноробства і «винопітія»), а також нанизала браслет зі 140 стафідок–родзинок — на пам’ять про таку солодку, завойовану кров’ю свободу Болгарії…

 

 

…Звісно, після десятка питань за і поза сценарієм відбулося і традиційно–міжнародне «Шосте питання» — з напоями із столиці болгарського виноробства України м. Болграда: вином, коньяком і авторським шедевром від Сашка Антоненка — «Новоукраїнською ліричною» (назва — моя, скромно додаю).

 

Веселин вчив мене правильно закушувати: хліб, бринзу й виноград — у «потрійному сальто». У всіх, у кого були бороди, текло по бороді, але і в рот попадало, особливо літературне вино «Пелін» із Болгарії. Звісно, підняли, не чокаючись, і тост за загиблих визволителів, а решта — за здоров’я, любов, бабу Марту і снігову — по вуха! весну болгарської свободи, бажаючи її і нашій Україні.

 

Антоніна Корінь, 

відповідальний секретар «Нашите хора»

Фото — Сергія Новака.

 

Додаємо текст привітання, яке підписали присутні в залі:

 

Добър ден, Вельмишановні друзі–другарі болгари — громадяни Болгарії та України і всіх болгарських діаспор на планеті! 

Ви — перші слов’янські просвітителі, полум’яні патріоти й будителі свободи на Балканах!

 

Добре знаючи ціну свободи й незалежності, ми сердечно вітаємо Вас усіх із ювілеєм — 140–річчям визволення Болгарії та бажаємо вільного, щасливого й багатого життя в Євросоюзі, куди прагне й Україна.

 

Пам’ятаємо нашу колишню територіальну спільність, свідченням чого є могила хана Кубрата на Полтавщині, до якої щорічно збираються з усього світу роденкраївські собори.

Цінуємо нашу сторічну  дружбу й співпрацю, уперше закріплені у лютому 1918 р. в договорі про дипломатичні стосунки між Українською Народною Республікою (УНР) та Болгарським царством. Сподіваємося і в майбутньому жити з вами у злагоді, взаєморозумінні й співпраці, поважаючи інтереси Болгарії та України і примножуючи їх державною та народною дипломатією.

 

Далі — підписи учасників урочистого народного зібрання болгар та болгаролюбців на святі «Сердечні вітання світу» на честь 140–річчя визволення Болгарії 1878–2018; Кіровоградської обласної громадської організації «Об’єднання болгар «Нашите хора»; учнів 1–ї Болгарської недільної школи; членів Центру розвитку національних культур «Єдина родина» та гостей свята.

 

Антоніна Корінь

Україна, м. Кропивницький,

будинок культури «Авіатор»