Про творчість Ніни Бредихіної
Завдячую долі й випадковій зустрічі з прекрасною Ніною Миколаївною, яка подарувала велику радість спілкування з обдарованою особистістю та невимовну насолоду від знайомства з її різноплановою, щирою, чаруючою творчістю. В моїх руках два десятки книжечок письменниці – від збірок пісень, віршів, оповідок, казок для дітей до повістей і поем для старшого покоління, наповнених любов’ю до рідної Землі, її працьовитих, співучих людей, вихованих на древніх традиціях та високій культурі України.
Ніна Бредихіна постійно звертається до витоків народного, пізніше академічного українського театру, казкового Хутора Надія, де «завжди б’ється серце Степу», де «рай земний», де «чиста криниця незнищенної любові й вічної мудрості». Вершиною творчості поетеси вважаю поему «Оксана», присвячену подрузі юних літ Т.Г.Шевченка – Оксані Коваленко, де стилем, ритмікою Кобзаревого вірша відтворено нелегку долю люблячих сердець, яким так і не судилося зустрітись.
Кожна книга Ніни Миколаївни – це окремий Всесвіт творчого натхнення і наснаги письменниці, яка віддано, правдиво, щиро служить своєму Покликанню – звеличенню мужніх, талановитих, працелюбних земляків, надихаючи нині живучих до здійснення власних доброчесних дій та Мрій. Її герої – реальні люди, яких вона підносить у ореолі доброчестя, правди, щоденної борні з труднощами, підступним злом на теренах нашої багатої, але знедоленої Вітчизни.
Продовженням книги «За покликом душі» є 35-та книжечка «Романія», де йдеться про обдаровану, цілеспрямовану героїню, яка вдало вибудовує менеджмент власного буття за своїм сценарієм попри негаразди, спокуси, складні випробування, бо міцно пам’ятає пророчі слова батька:
– Будь завжди такою! Мужність, упевненість, віра – запорука успіху... Так і надалі нічого не бійся!.. Справжня козачка!
Твір, без сумніву, автобіографічний, оскільки Ніна Миколаївна не з «боязкого десятка», а й нині вирізняється беззастережною сміливістю, високою культурою, витонченістю, скромністю, відкритою, привітною манерою спілкування. Вона з радістю віддається творчості, своїй улюбленій справі хормейстера й сьогодні, на дев’ятому десятку життя, не претендуючи на поблажливість до віку, отримання звань, статусів, грошових компенсацій. Такою була вона і в юності, коли стежки долі повнились пригодами, несподіванками, неочікуваними поворотами:
– У лісі видно, хто є хто. А у місті? Вітаються, як люди, а думки, як у хижаків... Так обплутають, що до старості не виберешся...
Наостанок, попри усі перипетії, вдячні й ніжні слова самої Романії:
Де б ти не був – я поряд, милий мій,
Хай у любові задум буде твій,
Щоб не зникали наші почуття,
А залишались на усе
життя.
Та Гімн непереможній і вічній Любові:
На Землі все створено
з Любові.
Будьте всі щасливі і здорові!
І мир, і спокій завжди бережіть,
Допоки Сонце зігріває світ.
Мені пощастило сприяти Ніні Миколаївні у виданні цієї книжечки і я рада, що вона, у числі багатьох інших творів письменниці, потрапила до дитячих бібліотек міста Кропивницького та Кіровоградської області. Для мене і моєї подруги, авіаконструктора КБ імені Антонова Тетяни Миколаївни Науменко, велика честь і вдячність авторці, яка долучила нас не лише до прекрасної своєї творчості, а й до добрих та корисних справ її видання й розповсюдження.
Не можу не згадати 36-ту книжку письменниці «Зодчий» про свого далекого родича – архітектора. Це захоплююча, оповита романтикою оповідь про непересічну особистість, яка спланувала, збудувала мармуровий палац для перського шаха та знайшла на далекій чужині красиву, кохану дружину – персіянку, з якою митець прожив довге, щасливе подружнє життя, виростивши 12 синів, достойних слави, відданості, краси батьків.
Ніна Миколаївна пише, як дихає, – вільно, рівно, легко, вправно, забезпечуючи здорове, екологічно чисте, окультурене довкілля, де радісно, приємно жити, творити, перетворювати щоденне життя у поезію, казку, маленьке чудо. Вона віртуозно володіє живим і влучним словом, його магією, що не описує, а відображає у всій могутності життя, його плинність та вічність; вона не користується яскраво косметичними фарбами, прийомами, підсолоджуванням дійсності, а малює унікальним пензлем тонкого відчуття людської моралі, зрощеної нашими віковічними степами. Її сила у багатозначній стислості, часом різкості, але доречних та відповідних нашому слуху й природі.
Варто підкреслити, що Ніна Миколаївна Бредихіна заслуговує на найвищу літературну премію не лише Кіровоградщини, а й незалежної України.
Т. Саєнко, д.пед.н.,
професор кафедри екології Національного авіаційного університету
Дід Жахай із чарівної країни
Валентина Кондратенко-Процун. «Дід Жахай із синіми крильми»,
м. Кропивницький, Лисенко В.Ф., 2019.
Є така чарівна країна – дитинство. Вона сповнена чудес. Там все вміє говорити: коти, собаки, жабки, поросята, кози, лелеки, кожна квітка, кожна травинка... Ми все життя сумуємо за ним, мріємо повернутися – хоча б у снах…
* * *
Цей день як день,
Таких багато,
Як щастя в літньому саду.
Сміються мальви коло хати,
Джмелі закохано гудуть.
Плоди зітхають перестиглі:
Збирати їх уже пора.
Принишкло все. Та садом біга
Лиш невгамовна дітвора.
І все таке просте і звичне:
Глек висне головою сторч,
Сусідка на старій кабичці
Із літа й сонця варить борщ.
Он ловить сонячних зайчаток
Руде завзяте кошеня.
І дня кінець, його початок,
Перебреду я навмання…
Слова зрозумілі і дитині, і дорослому. Скільки образів, скільки картин намальовано словом! У них є і літній щасливий спокій, і ностальгія за дитинством.
У них є доброта і краса.
Особистість автора накладає відбиток на творчість. Для дітей повинна писати тільки добра і розумна людина.
Валентина Кондратенко-Процун – саме така. За фахом – учитель, працювала в школах області. Тепер – керівник фольк-гурту «Дивосвіт», і до того ж – режисер, сценарист, дизайнер виготовлених власноруч костюмів. Захоплюється всім прекрасним: квітникарством, ландшафтним дизайном. Чого вартий розбитий квітник у сквері с.Олексіївки Добровеличківського району Кіровоградської області, де вона мешкає! Вона власноруч висадила понад 1000 тюльпанів, ірисів і всього того, чим уквітчаний її двір! Що це, як не жага прикрасити все те, до чого доторкнеться? Валентина має гучне сопрано. Поетеса, член НСПУ та Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ», лірик і романтик.
Мама, бабуся, дружина. Усі тяготи жіночої долі їй знайомі. Дитячі вірші – тільки одна зі сторінок її творчості.
Вони чарівні. Образні. Пізнавальні. Легко запам’ятовуються. Зримі. Вони розраховані на різний вік: дитина зацікавлено послухає, а дорослий посміхнеться: як нагадують людей вередлива коза, жабка, песик, волик та інші мешканці «дитячого раю»! А домовичок Дід Жахай – мила істота, з якою хочеться зустрітися.
А ці вірші – справжній шедевр:
Ніч в бабусинім дворі
Рання зірка
В нічку зирка,
Розливає аромат.
Молоденька матіола
Чепуриться на парад.
З-під листочка сонно фирка
Надто заспаний хробак.
Мишка Шурка
В нірку шурха.
Позіха нічний табак.
На пригребиці вмостився
І дрімає портулак.
Кіт мишвою причастився
І освоює гамак.
Спить Бровко, щоку підперши,
Наче дядько, кулаком.
Соловейко тьохка вперше
Хриплуватим голоском.
У сажу Хіврюша рохка –
Свій сніданок замовля.
На мотузці сукня сохне,
Рукавами ментеля.
Пугач витріщивсь на хаті
І до Пугачки гука.
Сон куйовдиться кудлатий
І господаря ляка.
«Кум» та «кум», – на річці віче –
Гам доноситься здаля.
То у куми, мабуть, кличуть
Жаб’ячого короля.
Сонях бриликом прикрився
І сховавсь від комарів.
Місяць хмаркою умився
І підморгує зорі.
Янгол в шибку заглядає –
Спать вкладати всіх спішить,
Сон діток оберігає –
Їхнім щастям дорожить.
Кожен рядок – яскрава картина, усе влучно, ніби звукопис. Так і бачиш, як у темряві махає руками щось біле – чи не привид? Ах, це мамина сукня... «Мишка Шурка в нірку шурха», «Зірка – зирка», «Кіт мишвою причастився», «Надто заспаний хробак». Знахідок не перелічити! Такі вірші – «на виріст»: у дитинстві із задоволенням запам’ятовуються, а пізніше, у дорослому віці, згадуються з посмішкою.
Члени Національної спілки письменників України Валентина Кондратенко-Процун, Ольга Полевіна та Олександр Архангельський (зліва направо). Фото Анатолія Саржевського.
Існує думка, що для дітей пишуть ті, які не змогли писати для дорослих. Небезпечна помилка! Писати для дітей – рідкісний дар. Вищий пілотаж. Саме в дитинстві закладається особистість, і від того, що дитина читає, залежить багато чого. Дитяча пам’ять чіпка – на все життя. І ось тут-то треба стежити, щоб не закарбувалися там дурниці, якісь дурненькі віршики. Кожен рядок, прочитаний дитині, повинен бути пізнавальним, інформативним і – обов’язково! – образним, зримим, таким, що запам’ятовується.
Валентина Кондратенко-Процун цим даром володіє. Її книжка «Дід Жахай із синіми крильми» – цінний подарунок для вихователів дитячих садків, учителів молодших класів і для позакласного читання на уроках з літератури рідного краю. Цей матеріал завжди стане в пригоді!
Ольга Полевіна,
м. Кропивницький
Немов дві зірки, дві близькі душі
(Відгук на роман Ольги Полевіної та Олександра Архангельського «Вінок сонетів»)
Коли зустрічаються дві споріднені душі, які мають спільні творчі інтереси, то створюється спільний тандем. Вони мають однакову залюбленість у поезію та прозу, а також однакові музичні уподобання. Саме тому Ольга Полевіна та Олександр Архангельський вирішили написати неймовірно глибокий та по-справжньому чуттєвий роман під назвою «Вінок сонетів».
Цей роман повністю публікувався на сторінках літературно-мистецького журналу «Степ» за 2018 рік. Унікальність цього роману в тому, що він уперше в Україні за своєю структурою імітує вінок сонетів, тільки в прозі. А вінок сонетів – це архітектонічна форма поеми, яка складається з п’ятнадцяти сонетів, де назви чотирнадцяти розділів утворюють магістральний сонет. Ідея його створення виникла у авторів ще давно, коли вони спілкувалися і писали один одному сонети.
Цей роман описує життя двох обдарованих людей, яким випала цікава доля, сповнена чудових пригод та інтриг. Кожен автор веде партії від свого персонажу. Головні герої (Євгенія Ружич та Євген Большов) були створені один для одного, їхні шляхи не раз перетиналися, перш ніж вони зрозуміли, що мають бути разом.
У романі дивним чином переплітаються життя та смерть, кохання та зрада, відчай і віра, дружба та віроломство. У ньому є ретроспектива. Це уявне повернення головних героїв у їхню молодість і повторне переосмислення свого життя.
Цей роман яскраво показує психологію пристрасті та непрості взаємини між коханими. Реалістично та детально зображується студентське середовище та місцева літературна «богема» наших часів. Література та музика стають повноправними діючими особами.
Роман наскрізно пронизаний поезією. Він знайомить читачів з різноманітними літературними та музичними жанрами. Він написаний у легкій та невимушеній манері. Його доволі цікаво читати, особливо тим, хто захоплюється художнім словом та музичною класикою. А наприкінці цього роману читачі можуть поринути в чудовий світ поезій головних персонажів (Євгенії Ружич та Євгена Большова), а також вдосталь «посмакувати» глибокими та чуттєвими вінками сонетів Ольги Полевіної та Олександра Архангельського.
Тож, побажаємо авторам міцного здоров’я, «легкої музи» на довгі роки їхнього творчого та плідного тандему.
Світлана Ніколаєвська
