Де навчають бути письменниками? Інтерв’ю з письменницею Надією Частаковою
На жаль, далеко не всі письменники часті гості в нашому Літературному музеї. А нова лауреатка премії Маланюка Надія Частакова часто і гостює, і працює, і дарує свої книги. А ще вона плекає майбутніх літераторів.
– Давно діють в Україні музичні й художні школи, школи мистецтв. А хто, де, коли почав учити майбутніх літераторів? Крім Кропивницького – скрізь?
– Багато років тому, коли ще була школяркою, я навчалась у Малій академії наук і писала дослідницьку роботу про функцію пейзажу у творчості М. Коцюбинського під керівництвом Олени Федорівни Буряк – у перспективі мого викладача літератури в час навчання на факультеті філології та журналістики ЦДПУ ім. Винниченка. Саме тоді мій науковий керівник запропонувала мені спробувати свої сили у секції літературної творчості, подавши добірку своїх віршів. Це був перший рік, коли було створено цю унікальну секцію на базі МАН. Згодом, коли я закінчила університет, мене запросили викладати у цій секції. Ось такий доленосний збіг. Сьогодні МАН є структурним підрозділом одного з кращих навчальних закладів України – Центральноукраїнського наукового ліцею¬інтернату Кіровоградської обласної ради (ще до недавна відомої як школа Короткова). Оскільки філії МАН діють у кожній області, то секція літературної творчості, відповідно, є у кожному обласному територіальному відділенні.
– Що видно з висоти восьмирічного твого досвіду в цій справі? Як знайшлись «першопрохідці», скільки закінчило навчання в секції літературної творчості, скільки й хто продовжує цю теорію і практику? Які успіхи – книги, нагороди, конкурси?
– За вісім років ми пройшли непростий шлях. У перший рік навчання у мене було всього п’ятеро слухачів. Тепер – щороку їх від десяти до п’ятнадцяти. Одні приходять заради цікавости – їх приваблює незвичайна й багатообіцяюча назва нашої секції, інші йдуть до нас, маючи величезні амбіції й десятки списаних нотатників із віршами. За вісім років я бачила й таких, які приходили на заняття тільки тому, що залюблені в творчість, цікавляться аналізом художніх творів, хочуть навчитись редагувати вірші та оповідання, проте самі не пишуть. Методика наших занять спрямована на активізацію творчого мислення, розвиток фантазії. Я працюю за авторською тренінговою методикою, яка, як свідчить час, є доволі ефективною. За роки моєї роботи чимало слухачів у процесі навчання стали авторами власних книжок або ж мають численні публікації в газетах і журналах. Серед них – Анна Жукова, Ольга Дашенко, Ольга Мялова, Юлія Поляк, Денис Бірзул, Аліна Шевченко. Мої учні перебувають у постійному творчому пошуку як під час навчання, так і після його закінчення. Я дуже пишаюсь ними. Тільки впродовж року Аліса Ножнова, Анна Холявінська, Аліна Шевченко стали учасницями кількох всеукраїнських фестивалів і дипломантами літературних конкурсів. Надзвичайно приємно спостерігати за творчим розвитком Юлії Поляк, Софії Максименко, Дар’ї Британ, Оксани Лещенко, Анни Варакути.
Твори цих учениць неодноразово визнавались кращими на всеукраїнських конкурсах або ж час від часу дівчат їх можна читати в обласній періодиці. Чи не найбільш активним слухачем нашої секції був Денис Бірзул, нині студент факультету філології та журналістики ЦДПУ ім.В.Винниченка. Це унікальний хлопець, обдарований не лише літературним хистом і багатьма іншими талантами, а й по¬справжньому добрим і щирим серцем. Взагалі, мабуть, про кожного з моїх учнів можна говорити дуже багато, оскільки кожен із них – це особистість цілісна, оригінальна, зі своєю стильовою палітрою світовідчуття й цікавим творчим обличчям.
– Розкажи, як будується навчання: це загальні чи індивідуальні методики, чи є підручники, які особливості, які ініціативи можливі з боку вчителя і учнів?
– Ми працюємо за моєю авторською методикою. Мені пощастило з керівництвом, яке підтримує всі мої ініціативи. Наші заняття – «живі». Ми не тільки пишемо, читаємо, слухаємо, редагуємо один одного. Ми відвідуємо публічні заходи, беремо участь у радіопередачах, зустрічаємось із реальними письменниками. Тому переважна більшість занять – це колективні тренінги, спрямовані на практичний бік літературної творчості. Підсумком тренінгових занять є найчастіше створений художній твір. Активізація фантазії, розвиток творчого мислення, вміння мислити критично і креативно – це якості, які потрібні, як на мене, сьогодні не лише майбутнім письменникам, а й усім сучасним людям. Також ми працюємо індивідуально, оскільки робота з авторськими текстами, їхнім редагуванням – це дуже копітка праця, що залежить від рівня розуміння учнем основ теорії літератури.
– Чим відрізняється наука в МАНУ від літстудій, гуртків, об’єднань? Порівняй з тим, де ти і як навчалась тому, що вчиш дітей?
– МАН – це не літературний гурток. Мета навчання у МАН – створити авторську добірку творів і представити її під час конкурсу¬захисту. Ця добірка має продемонструвати, якою мірою учень засвоїв тренінговий курс, якою мірою володіє теоретико¬методологічними основами літературної творчості. Також під час оцінювання творчих робіт журі звертає увагу на оригінальність, самобутність, рівень самостійності роботи. Переможець обласного етапу конкурсу¬захисту їде представляти область на всеукраїнському конкурсі. Це дуже цікавий захід. Ще школяркою я перемогла в обласному етапі і поїхала представляти свої вірші у Києві, де під час семінарів познайомилась з багатьма цікавими однолітками, які сьогодні є успішними письменниками. Також яскравим спогадом з мого учнівства є зустріч з Іваном Драчем. Пригадую, що після моєї поїздки до Києва я повернулась до своєї школи з новим світоглядом. Тому з власного досвіду знаю, якою мірою цікаво і почесно потрапити до когорти тих, хто буде брати участь у всеукраїнському конкурсі¬захисті.
– Чи знайомі твої учні з твоєю та нашою творчістю?
– Більшість моїх учнів приходять, бо їх приваблює назва секції, а не моє прізвище. Тому, коли в кінці навчального року я дарую їм свою збірку, то вони дивуються. Дехто ж навпаки хоче навчатись саме у мене, бо їм подобається моя позиція, мої твори, моя оригінальна методика та мій демократичний підхід до творчих питань. Кожне наше заняття складається з тренінгової, індивідуально¬консультативної, теоретико¬літературознавчої частин і, звісно, під час заняття я знайомлю учнів із творами сучасних українських письменників, у тому числі письменників рідного краю. Бо без знання свого рідного неможливо стати справжнім успішним письменником.
– Які на Кіровоградщині активні й пасивні райони щодо літературно обдарованих дітей?
– Важко говорити про те, в якому районі найбільше талановитих дітей, оскільки не всі обдаровані літературним хистом учні приходять навчатись у МАН. За роки моєї роботи, крім учнів з обласного центру, були слухачі з Кіровоградського району, Маловисківського, Гайворонського, Голованівського, Олександрійського, Знам’янського, Петрівського районів. Одного разу доля зробила мені справжній подарунок – знайомство з поетесою і художницею Ольгою Дашенко, яка була не тільки з мого рідного Світловодська, а й навіть навчалась у школі, яку колись закінчила я.
– Чи не варто включити до програми художній переклад?
– Переклад ми вивчаємо оглядово, оскільки фахове заняття перекладом передбачає, як мінімум, добре володіння мовою оригіналу і нашою рідною мовою. Причому не на розмовному рівні, а на рівні глибокого відчуття слова.
– Чи є колеги по обміну досвідом? Де?
– Так, оскільки у кожному обласному центрі є осередки МАН, то колег, з якими можна обмінюватись досвідом і розвиватись, також достатньо. Власне, принцип роботи МАН базується не тільки на тому, що для охочих учнів створюються усі можливості (крім традиційних занять і підготовки до конкурсу¬захисту, діють ще літні школи, проводяться фестивалі, конференції). Наставник є наставником у повному розумінні цього слова лише тоді, коли постійно розвивається й вдосконалюється. Тому для керівників наукових секцій діють щорічні семінари.
– Чи не варто більше запрошувати в гості до дітей письменників?
– Так, варто. Завдяки МАН наші учні мають таку нагоду. Тим і відрізняється МАН від літературного гуртка в школі. Наші учні залучені у живий літературний процес. Тільки так можна вивчати літературу ефективно, на мій погляд. Сьогодні є така проблема, що діти читають дуже мало. А от знайомство зі справжніми письменниками є одним із чинників зацікавлення учнів літературою.
– Дякую за розмову. Побувавши на святі різдвяних казок у Обласній бібліотеці для дітей імені Т.Шевченка, я пораділа за успіх твоєї учениці Аліни Шевченко, і твоєї доньки – першокласниці Маргарити Частакової. А послухавши твою першу казку, я зрозуміла, що твої учні – твоє натхнення. Казкових успіхів їм і тобі.
Антоніна Корінь,
науковець літературно¬меморіального музею
І.К. Карпенка¬Карого
