Міжнародно-Кропивницький Шарварок №15

 

Відлуння Свята

 

 

Як ми смішили і сміялись

 

1 квітня —  Всесвітній день дурнів та брехунів поступово реформувався в День сміху. А нова влада, мабуть, ось-ось зробить його неробочим, бо що то за робота —  крізь сміх? А от свято —  в самий раз! Дякуючи болгарській общині «Нашите хора», вже третє свято за місяць у нашому музеї —  міжнародне. До нас усе більше «приболгарюється» талановитих людей. От і цей раз українці, болгари, росіяни, євреї  «шарваркували». Що то воно таке? Трохи нагадує Болградський винофест, трохи —  Сорочинський український ярмарок. Можна ще сказати —  гармидер або весела толока, тобто це не чистої води свято, а весела робота душі та язика, ще й з музикою. Тож зібралась в літмузеї  весела еліта. 

 

Колектив влаштував недільник, аби вперше оформити виставку дружніх шаржів на письменників «Жартома і всерйоз».

З малюнків й репродукцій до нас сміялися живі й оживали мертві метри: Сергій Колесников, Валерій Гончаренко, два Бориси — Слюсар і Чамлай, а ще велети-земляки: Юрій Яновський, Арсеній Тарковський, Євген Маланюк,  Гнат Юра, сам хазяїн — Іван Карпенко-Карий, Микола Зеров (щось прізвище нагадує болгарське, треба дослідити), Натан Рибак і створений гумористом Володимиром Могилюком зі всіх нас «Веселий Бугогардівський курінь ім. Бориса Чамлая». Найбільше шаржів дісталося Володимирові Могилюку та Юрію Мокрієву — аж по чотири. (На мене ж три художники позарились: Володимир Кир’янов, Юрій Гончаренко і Людмила Макей). Остання — головний редактор «Первой городской газеты», яка прихистила щомісячну гумористичну сторінку «Міжнародно-кропивницький шарварок».  Пані Людмила також намалювала шаржі на інших гостей та вручила нам п’ять сюрпризів у рамочках: «Подяка з наданням звання “Заслуженого Пересмішника Кіровоградщини” — за стоїчну відданість здоровому гумору та примноження ідеалів шарваркізму». 

 

Окрім болгар, постійна наша партнерша —  спілка письменників області. А ще —  давній друг і меценат, директор поліграфічного підприємства «КОД» Віктор Лисенко — поет, видавець книг, в т. ч. й болгарських. Чудову афішу свята КОД виготовив безкоштовно. 

 

Перші відвідувачі музею в той день так і остовпіли перед дверима, ніяк не сподіваючись побачити на афіші болгарсько-український гуморний дует у складі Володі Стафідова та Сашка Антоненка (а першими були саме вони). Афіша нетрадиційно закликала: «Чого тут тільки не буде!», пропонувала сміятися до упаду, але дотримуючись євростандартів: вживати іноземні мови, а все інше — тіко вітчизняне (так і було, їй богу!). Рожева перука, як перехідний приз, пурхала з голови на голову. Серед гумористів лідирували ті, хто публікував свої твори в «Шарварку». Це Борис Ревчун — член Спілки письменників, доцент, кандидат економічних наук, автор шести книг гумору: поетичних і прозових, українською, російською, англійською мовами. Є серед них публіцистична книга про мандрівки світом (у т. ч. Болгарією). Відчитавши всі різновиди свого гумору, відспівавши власні пародії на відомі пісні, Борис заспівав болгарською мовою пісню про Добруджу і Толбухін, з якими Кіровоград (нині — Кропивницький) довгий час був побратимом. А ще у залі через 60 років відбулась сюрпризно-зворушлива зустріч колишнього піонера Борі зі своєю піонервожатою Світланою Чорноморченко (згодом директором нашого обласного театру).

 

Вибухи сміху  викликав гумор інших моїх колег-письменників, зокрема Наталії Бідненко (члену редколегії «Шарварку»), Броніслава Куманського. Влучили в яблучко журналіст, член Міжнародної асоціації письменників Роман Любарський і естрадний артист Петро Чорноморченко, член літоб’єднання «Степ» і творчого об’єднання «Парус» Анатолій Чечель (звучали його композиторські веселі твори), Михайло Теніченко та Микола Голованов. 

 

Володимир Стафідов полонив нас і віршами, і піснями під гітару керівника клубу «Байгород» Віктора Холявка, який теж весело виспівував. Жартівливу болгарську народну пісню «Гей, жона моя» та написану мною «Болгарську комаринську» виконала солістка ансамблю «Чиста криниця» болгарка Галина Димура. У неї з’явився продюсер — Саша Корпусова, теж болгарка, на аранжування якої  тепер надіються всі  барди. Її батько Георгій Дойжа прийшов з книгою «Габровські усмішки», перекладеною нашою землячкою Лідією Горячко. Габровські усмішки дарувала нам за манжею в Карпенковому саду бібліотекар болгарської общини Ірина Ніколаєвська. Серед такого грона талантів не витримав атаки сміху наш головний манжовар Сергій Осадчий і теж експромтом стулив веселий віршик. А я ж попереджала цього серйозного чоловіка: з ким поведешся…

Віримо, що сміх і далі, як золота рибка, допомагатиме нам боротися за достойне життя та розлучатися з недоліками людства.

 

Антоніна Корінь, 

науковець літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого

 міста Кропивницького

 

Окрема думка

Анатолій Чечель

Враження після презентації книжки

Бориса Ревчуна в бібліотеці Чижевського

 09. 04. 2019 р.

 

Чи може ще хтось більше насолити,

Наразі з’ясувать високу суть...

Інфекції суспільства словом вбити,

Коли народ інтригами ведуть.

Світліє день в дотепних афоризмах,

На повідку пороблена чума,

Як флюгери духовні гуморизми

В амбіціях  Бориса Ревчуна.

 

 

Нестор Нетописец

Неспинний час своє бере.

У річці Стікс немає броду.

Щілясті щелепи дверей

Хербти ламають тим, хто входить.

А я наважився ввійти.

О. Архангельський, «Стежина»

 

В вінки сонетів іній пре,

в степу стежина —  не на прощу…

…Щілясті щелепи дверей 

хербти талановитим трощать…

 

Тут Знам’янка жива й Херсон.

За Стіксом же —  гульк! —  мертві квіти.

А herr Архангельський в полон

Без броду —  бульк у Стікс —  і квити!

16.11.2018

 

 

Дмитро Танський

  (Кропивницький)           

 

  Якби я міг

 

Якби я ноги мав здорові

І танцювати зміг в присядь,

То перекроїв життя б знову,

Курей завів і поросят.

Жалів свою б дружину й неньку,

Носив їм воду без кінця,

Вставав щоденно пораненьку

Й палити вмовив би отця.

Відтак без діла не тинявся б,

Не залицявся б до жінок,

Лише з ріднею цілувався

Й обходив випивки й шинок.

Хай розквітала б рідна хата, -

Умільцем був до різних справ.

Ділився з бідними у свята,

А не, як пан роздутий, крав.

Додолу гне цей біль проклятий,

Що спину сам не розігнеш.

І доведеться все роздати,

Бо що ж на той світ ти візьмеш?

 

 

Роман Любарський

(Кропивницький)

 

Авторські скоромовки

 

 

Трактат про квартал фракталів Кракатау.

 

* * *

Трафік мольфара в астралі до Трафальгара у ботфортах на офорті Фростморна.

 

* * *

Арф’яр Орфей зафрендив Афродиту рефреном.

 

* * *

Від відчаю вночі Горинич згриз онучі Чингачгука.

 

* * *

Григір, джури у гринджолах грають джаз, а грантожери джин з жінками жлоктають у джакузі.

 

* * *

Антін під тином знітився: кум кимарить на кмині з Мокриною, а Мотря з макітрою окропу крокує краєм городу.

 

* * *

Сестри Настя і Христя йдуть в намисті з міста до монастиря хрестити Ореста.

 

* * *

Сібеліус на Лесбосі не бісився. Сибілла Лесбосом не бавилася.

 

* * *

Британцям бракує рабів, брабантцям —  борід.

 

* * *

Трепетне створіння скрипка Страдіварі.

 

* * *

 

Не йди, кралю, попри Прокопові ворота, крокуй попри город з кропом!

 

 

Володимир Стафідов

(Дніпро —  Болгарія)

Іменинні вітання активістам —  членам редколегії  «Шарварку» від Володимира Стафідова

 

Наталці Бідненко

 Не зазирай, Наталцю, у люстерка,

Бо їм вже стільки, мамо рідна, літ..!

Іх попсувала осінь-візитерка,

І квітень, дощовитий пройдисвіт.

 Я вже дивився. Звісно, вони брешуть,

Можливо, недостатньо серебра,

Та всі колись потилицю почешуть:

Красуні, корифеї, брокера…

 А ти, здається, визначилась з хобі,

Бо римування — це цілком твоє!

Нам до смаку презент в твоїй особі,

Бо щось в  віршах твоїх магічне є.

 Не заважай, хай ллється твоє слово,

Когось на роздуми глибокі надихне.

І я до цього акту вже готовий,

Ось тільки хлюпну в келих каберне.

 А ти собі тихенько в ноутбуці

Фіксируй все, що сталось на душі,

І видай про кохання, як на блюдці,

Щоб заридали навіть алкаші.

 В цей день тобі натхнення побажаю,

Здоров’я, звісно —  як без нього буть?

Грошей, коханців, друзів, урожаїв,

Ти вжити це, будь ласка, не забудь.

 

 

У нас на районе

Наталья Бидненко

 

 

Теоретику стихосложения

 

Да не пугайте вы меня пиррихием,

Коктейлем стоп, и строф, и клаузул…

Я только с виду вроде бы как тихая,

Но если тронешь —  чистый Вельзевул!

 

Оставьте про свои версификации,

Анапестов трёхсложный элемент…

Вот как устрою вам аллитерацию,

То вы и ямб забудете в момент!

 

Ураганный мужчина

 

Ураганный мужчина нарушил мой штиль,

А я думала —  всё похоронено.

Что подходит мне только старушечий стиль,

Что достойна лишь скрипа вороньего.

 

Ураганный мужчина разбил на пути

Все преграды, что осень настроила.

Он сказал, что нам следует рядом идти

И что зря я жила успокоено.

 

Закрутил, завертел, просто крышу мне снёс.

Убедил, что весна, а не осень…

Он любить обещал, даже несколько звёзд

С небосвода мне под ноги бросить.

 

Ах, любовь ураганная: слёзы и смех…

Небосклон и спокоен, и светел.

Смерч ушёл восвояси. Лишь старый орех

Отзывается стоном на ветер.

 

Редколегія