Українська родина від Я ДО А, або перетворювачі всесвіту
Героїні цієї публікації, Ользі Яковенко, 2 квітня — 60 років.
Покидаючи місто Долинську в середині жовтня торік, коли вона була переповнена мелодіями нашого улюбленого фестивалю «Долинський листопад», я мало не спіткнулася об «живу» купу жовтого листя. Вона… ворушилася на моїх очах!
Підійшовши ближче, зрозуміла секрет фантастичного дива: у тієї купи були голова й руки-ноги хлопчика років семи. Цей «знак» я одразу й розгадала: це доля подарувала мені спогад про перше знайомство з майбутнім художником Андрієм Яковенком, який у такому ж віці подарував мені свою керамічну нагороду: поросятко, навкруг «п’ятачка» якого пишався автограф «Медаль від Андрія Яковенка».
Далекі й важкі 90-ті…
…Я знайома з цією творчою сім’єю Яковенків, не раз ночувала у них в період, коли ми з дочкою — журналісткою Тетяною Корінь упродовж двадцяти років створювали літопис дружби з долинськими митцями. Серед близько 40 героїв нашої книги (2012 р., 310 с., тираж — 200 пр.) і ця родина Яковенків. За 1995 — 2006 рр. ми з дочкою надрукували про них чотири статті (у «Кіровоградській правді», «Провінції», «Народному слові» — на Кіровоградщині та у «Франковій криниці» м.Трускавця на Львівщині, які потім увійшли до «Галактики»). А ще я присвятила їм два вірші. І ось через чверть століття я знову в гостях у їхній господі, але тепер вони на десяток років старші за тодішню мене. І багато що в житті у нас змінилось — на краще, слава тобі, Господи! — і кількісно, і якісно. Одне жаль, що ми постаріли, але ж не здаємось! Подумки собі звітую про шість років розлуки з Долинською.
Якось уночі була проїздом з Криму в Крим — у 2012 році. На вокзалі зустріла поета М.Черниша і одержала від нього першу його книгу — для літмузею, де тоді працювала. …Ой, мало не загубила думку: я продовжую жити «галактичним» натхненням з допомогою В.Яремчука, тож видала шість книг віршів та перекладів, ще й гумору та критик. Спасибі вам, долинські друзі та сосни, ялини й берези в центрі, під якими от-от з’являться гриби, як на моїй Чернігівщині, яку мені нагадує Долинська.
Я знов щаслива цим поверненням у долинську натхненну атмосферу Яковенків. Тут, у провінційній тиші, одразу починаєш думати не так, як, наприклад, у кропивницькій суєті!
…Піднімаю очі на кватирку і …впізнаю творчий почерк Андрійка. Бо якби тут не художники жили (до них тут жив і теперішній мер обласного центру), то на кватирці, як у всіх нетворчих, висіла би куплена стандартна однотонна захисна сітка. А тут — чорно-золотий абстрактний вітражик! І ще: якщо ви не художники, то іржа у ванні так і залишиться нею. Але ж тут, на вулиці Шевченка, живуть художники, тому на дні ванни ваблять очі золота рибка й блакитна медуза…
…Я привезла в цей творчий рай ще й свою подругу — Валентину Кондратенко-Процун — поетесу й співачку з Добровеличківщини. І вона зайняла тут, на ХІ фестивалі два перших місця в номінаціях «пісенна поезія» та «текст авторської пісні». (Я ж прозаїчно сиділа в журі, самокритично озираючись на Лермонтова: «А судьи кто?...). Познайомив її Сергій Яковенко зі своєю ученицею, і в результаті, дасть бог, Валіна майбутня дитяча книжка, як і моя, буде пов’язана з любою серцю Долинською та її творчим духом. А творчий дух тут упевнено розвиває ініційоване мною 13 років тому «Сузір’я Долинщини», куди з першого дня ввійшли і Яковенки. Під керівництвом директора музичної школи Марини Бєлової воно розростається й набирає ваги, видаючи авторські книги, пісенники, альманахи та беручи активну участь у «Долинських листопадах», продюсером яких теж є М.Бєлова. Дізнавшись, що цього року біля будинку культури «Червона калина» встановлено пам’ятний знак захисникам України — АТОвцям і майданівцям, макет якого належить С.Яковенку, ми вручили йому й Марині два кущі кримської лаванди, чим, надіюсь, започаткуємо фестивальну традицію — поповнювати квітами «клумбу свободи» навколо пам’ятного знака нашим синам-охоронцям, визволителям…
Ну от, непомітно й розпочався перелік добрих творчих справ, які все життя дарує людям ця родина. Подивилась їхній телефільм «Майстер», присвячений поетові, художнику й скульптору Андрієві Німенку, який разом з дружиною, відомим мовознавцем Ларисою Масенко та сином-художником Максимом дружили з Яковенками, проживши останні роки життя майстра в Іванівці Долинського району, оспіваній у віршах Тамари Журби та в картинах Віктора Сорбата. І в цьому фільмі, і в інших, і в новому — «Повернення» (створеному до 50-річчя музею історії Долинського району) з’єднались їхні таланти: сценарії і тексти за кадром — Ольгині, зйомки — Сергієві, а редагування й монтаж — сина Антона. Так само колективно (ще й за участі сина Андрія) вони готують і персональні, і колективні, й родинні виставки. Спільними зусиллями відібрали експонати й документи, що тепер поповнюють фонди названого музею, створення якого ініціював В.Г.Маруценко, котрий і дотепер — штатно й позаштатно є його ангелом-хранителем, що офіційно зветься «головний зберігач фондів».
Є в тому кіно кадр, де юний Андрій створює на стіні музею декоративний розпис (бо й квіти любить В.Маруценко, що підтверджують розбиті за його проектом квітники).
…Коли милуюсь їхньою дружною командною роботою, чомусь із гіркотою думаю: чи тими мистецько-ментальними цінностями в українській родині ми хизуємось перед світом, розсмішуючи «Кайдашевою сім’єю?». А може, пора б ставити вистави й показувати фільми не тільки про набридлі адюльтери, а й про сімейну любов, злагоду ще й про творчу співпрацю? І не лише на своє благо. Свої труди Яковенки дарують у музеї, вони є в приватних колекціях, на різних виставках, в тім числі на всеукраїнських. Яковенки ж — обоє члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України — звично купують дорогі каталоги, де буває представлена всього одна їхня робота…
Їхня трикімнатна, але невелика квартира, нагадує любовно створений їхніми щирими серцями й золотими руками музей народного мистецтва, де періодично змінюються експозиції, влаштовані поза всякими канонами, точніше, за власним — яковенківським. Коли я спитала, чи знають вони, скільки ж перед очима гостей творчих робіт, довелося порахувати. Виявилось: близько 50 сина Андрія, вони прописались у колишній хлопчачій кімнаті, більше 20 — Сергієвих, а найбільше — за 60 — Ольжних берегинь — ляльок-мотанок, яких вона створила більше 200 — цілий жіночий батальйон! У когось з них, вірить художниця, вселились душі пращурів, яким затишно в нарядах, створених з їхнього ж одягу. Є тут богині, прості селянки з різних регіонів, художні образи — Проня Прокопівна і Свирид, Мавка й Килина, є представниці різних національностей і народностей: болгарка, француженка, гуцулка, туркеня (турчанка?), іспанка. Майстриня народної ляльки має в своєму послужному списку п’ять виставок за п’ять останніх років, дві колекції мотанок: «Доньки тижня» та «Пори року». Ольга ж є авторкою фільму «Повернення», створеного нею до золотого ювілею районного музею, а також авторкою відеоролика «Міжнародний пленер студентів художніх ВНЗ країн СНД, Прибалтики й Казахстану». Та сам дизайн квартири й кухні — її цікава робота, яка теж проситься на виставку. І всім цим талантам Ольга все життя вчила своїх і чужих дітей — успішно!
З творчого досьє батька родини — Сергія, недавнього ювіляра, випливають такі висновки: майстер писанкарства, в царині якого давно й глибоко веде дослідницьку роботу, має за плечима за останні роки чотири виставки — одну в Києві, три — в Кропивницькому. Став переможцем у конкурсі на створення пам’ятного знака в Долинській. Розробив ескізи сувенірів до ювілею свого музею, відзнаки міської ради «За заслуги перед містом Долинська», пам’ятної дошки та вивісок на провулок Клепачів, борців за самостійну Україну у 20-30 роках ХХ ст. Здійснив операторську роботу у фільмі «Повернення». Зіграв епізодичну роль у фільмі «Ефір» режисера К.Занусі. Знімали у Львові, про що ми подивились Сергієві зйомки — «Кіно про кіно».
Як старший вчитель, вчитель вищої категорії, вчитель образотворчого мистецтва та трудового навчання комунального закладу «Загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ст. Долинської районної ради» має теж заслуги. Педагогічна діяльність вчителя за період 2013–2018 років була спрямована на формування компетентнісного підходу на уроках художньо-естетичного циклу в умовах впровадження нового Державного стандарту. Виявилось, це участь у цікавих проектах, фестивалях, конкурсах, показових уроках.
Старший син 33-річний Антон — вчитель історії та географії, лауреат районної премії імені Проценка в галузі краєзнавства (ще в 23 роки). Нині працює на провідних телеканалах України режисером монтажу: на СТБ, «Новий канал», «1+1», «НЛО ТV», «Новое время». Він бере і брав участь у багатьох цікавих телепроектах.
Молодшому Андрію — 31. Член спілки дизайнерів України. Творчі інтереси Андрія Яковенка урізноманітнились від живописних робіт до креативних дизайнерських надбань. Скарбниця творчості художника поповнилась новими, цікавими проектами. Він бере участь у родинних виставках, у конкурсах та міжнародних пленерах. Проілюстрував поетичну збірку місцевої поетеси Н.Гузнак «Собі та іншим вибачай», створив дизайн промороликів до проектів каналу «Н» «Від пацанки до панянки», «Зірки під гіпнозом», «Половинки» та дизайн у створенні промороликів до проекту каналу «Н» «Модель по-українськи», розробив ескізи для презентації туристичного комплексу «Portonove» в центрі Гейдара Алієва. Він — художник-постановник у фільмі «Ефір», створив ескізи для фільму «Містер Гелікоптер» (режисер Р.Ширман).
І це далеко не все про родину Яковенків, де я була лише добу. Аби дізнатись про них усе цікаве, треба і подивитись перераховане, і зазирнути в папку, де Ольга дбайливо збирає публікації, і просто послухати їхні захоплені розповіді про власну творчість і синівську, про друзів і учнів. І тоді вам стане зрозуміло: творчість у цій родині тримається на трьох китах: взаємопідтримці, злагоді, любові.
Хай так і буде в новому ювілейному для Ольги-берегині році.
Антоніна КОРІНЬ,
член Національної спілки письменників України.
м.Кропивницький
