Добрі приятелі бувають ближчі за родичів…
На цю жіночку зріло-молодечого вигляду я з моїми друзями звернула увагу в кінці січня цього року в літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка–Карого. Галина Димура (в дівоцтві Пєєва) продемонструвала повну відповідність своєму дівочому прізвищу, майстерно акапельно проспівавши нам болгарську народну пісню.
Я вже чула про неї і від С.Осадчого, і від Ніни Бредихіної, керівника фольклорного гурту «Чиста криниця», який 30 літ діє при БК «Авіатор». А десятий рік співає в ньому Галина. Родом з Вільшанки, вона давно прижилась у нашому Кропивницькому. Ще й «родичка» мені за гороскопом і вдачею — серпнева «Левиця». В її болгарській родині було четверо дітей: Петро, Марія, Ліда і вона — найменша. Вдома всі спілкувались болгарською, батьки працювали в колгоспі. Вона, закінчивши будівельне профтехучилище, два роки працювала муляром. Біографія склалась стрімко. У 18 років вийшла заміж за українця, який займався технічним обслуговуванням у ДОСААФ. Роботи змінювала, бо багато чого вміла. Працювала на швейній фабриці, на меблевому комбінаті, на взуттєвій фабриці, потім — на радіозаводі. Тепер вона пенсіонерка.
Не склалася сім’я з першим чоловіком, старшим на вісім років, розлучились. Зате вдруге пощастило. 20 років щасливо прожили в парі, та трапилось горе — овдовіла. Тепер живе з донькою Ларисою та онучкою Анею. Донька теж, як колись мама, працює на знаменитій швейній фабриці «Зорянка».
Весела, симпатична, роботяща, співуча — такою знали Галину скрізь, де вона працювала. Такою є вона і серед нас — членів болгарської громади «Нашите хора». Завжди із модною зачіскою, стильно вдягнута, вона виглядає років на десять молодше свого віку. Охоче відвідує уроки в Болгарській недільній школі, де є серед кращих учениць. Активно бере участь у наших культурно-просвітницьких заходах, де б вони не проходили: в бібліотеках, музеях, будинках культури, у Центрі національних меншин «Єдина родина». Легка на підйом, щедра і вміла на сало і вареники (для шостих питань). І щодо того, щоб заспівати, Галина не з проханих, бо знає безліч тих пісень і обдаровує ними інших. Добру оцінку дає її співу художній керівник Ніна Бредихіна, землячка Т.Шевченка, яка сама багатогранно талановита: поетеса, прозаїк (автор 35-ти книг для дорослих і дітей), вишивальниця, композиторка, музикант-педагог, сценаристка й режисерка та костюмерка. Саме вона на 80-му році життя вирішила провести серію концертів, де кожен з учасників ансамблю, як у академічних хорах, — соліст.
На сольному концерті Галини Димури, який вів, як і всі заходи, Микола Барабуля, ми з С.Осадчим пишалися у першому ряду, гаряче аплодуючи, разом з її колегами, донькою, онучкою і курсантами «Льотки» — так сленгом звемо ми Льотну академію. На знак подяки вручили квіти та болгарське вино, а я ще й експромтом під час концерту написала і озвучила частівки про Галину та її колег. Ну, як і годиться, після свята — сфотографувались на пам’ять.
На фото ви бачите на Галині «фартушок», роль якого виконує панно, подароване мені болгаркою Земфірою Штерєвою, яка живе нині на Київщині. Ми сумуємо за цим скарбом. А кияни щось мовчать про те, як і що творить наша 85-річна художниця, чиї вироби є в кожного, ще й в оренду здаються.
Спасибі за повагу, якою оточують нашу болгарку Галину росіяни й українці, колеги й керівники, які, вдумайтесь, за 30 років вивчили 300 пісень, народних і авторських, у тому числі 18 — моїх…
Антоніна Корінь
