Активіст Олександр Форостяний: Не зробив щось хороше за день – не жив
Лише двоє мешканців Кіровоградщини стали переможцями конкурсу на найкращий твір про «Радіодиктант» національної єдності. Один з них, Олександр Форостяний, живе у Світловодську. Він громадський діяч, спортсмен і активіст.
«Українська мова для мене – як той міфічний ефір, який пронизує наш національний духовний простір, формує і утверджує нашу культуру, обдаровує нас честю і гідністю громадян України», – цими словами починається конкурсний твір Олександра «І фізик, і лірик».
– Я все життя вивчав фізику, але мені було цікаво спробувати свої сили у написанні творів українською мовою. У мене залишилися книжки зі школи, де були надруковані правила про походження слів, фонетику, орфографію тощо. Часто писав твори і не відсилав їх на конкурс, але потім мені захотілося поділитися своїми думками з народом через слово. Я люблю розповідати життєві історії, тому що це надихає людей. Також приємно, що наша область найкраще володіє знаннями з української мови. Звичайно, був у захваті, коли дружина зателефонувала мені з Києва і повідомила, що я один із десяти, хто виборов призове місце у конкурсі, – розповідає мій співрозмовник.
Олександр дивується, що місцеві ЗМІ не опублікували жодної новини про його перемогу. Не привітав Форостяного й міський голова Валентин Козярчук.
– Світловодські журналісти знали про мою перемогу, але нічого не написали. Тутешні політики бойкотують мене через мою «незручність». Привітала з перемогою тільки заступниця міського голови з гуманітарних питань Ірина Щербина. Я допомагаю їй з організацією свят. Наприклад, на Водохреще готував ополонку для купання, роздягальню, наливав чай мешканцям Світловодська, котрі прийшли до водосховища. Я переконаний: треба пропагувати здоровий спосіб життя! Під час свята ми організували флешмоб: хто скупається у полонці, той отримує посвідчення на безкоштовне відвідування басейну. І це тільки у Світловодську, в інших містах такого ще не започаткували. Сподіваюся, що містяни небайдужі до свого здоров’я! – зазначає активіст.
Більше десяти років Олександр працював начальником відділу культури і спорту у Світловодську. Водночас він скаут і спортсмен: займається біатлоном і бігом. Зараз, наприклад, ор-ганізовує змагання з волейболу та футболу по селах району.
– У 2007 році ми створили команду «Ігри українських патріотів». Я дуже хочу розвивати цю організацію, але, на жаль, зараз немає спонсорів. Сподіваюся побудувати громадянське суспільство в Україні. Громадяни повинні змусити працювати владу. Аби цього досягти, ми зобов’язані знати закони та грамотно їх застосовувати у своїй діяльності. Як не прикро це визнавати, але зло торжествує тоді, коли добро нічого не робить, – підсумовує Олександр Форостяний.
Головне правило його життя – «Не зробив щось хороше за день – не жив».
Христина Ковалевська
Горе-«цифра»
Якраз так, з невеликою долею іронії, хочу назвати мій процес написання нинішнього радіодиктанту. Переконайтеся в цьому самі.
За декілька хвилин до початку диктанту в інтернеті на сайті Українського радіо зникає (пропадає?) звук. Я поспішаю в іншу кімнату ввімкнути телевізор, але в цифровому телебаченні не знаходжу каналу Перший національний, хоч такий і був налаштований. По етапу опиняюся на кухні, де пару десятків років продовжує висіти на стіні радіоприймач (дротовий). Ремонтувати радіолінію Укртелеком не хоче, заявляючи, що де-юре радіо немає, хоч де-факто воно іноді щось шепоче, а в деяких випадках і нормально працює. Але зараз – тихо, навіть коли вухо прикладаєш до динаміка.
Наступний шанс – бездротовий радіоприймач з FM-діапазоном. Знайшов потрібну хвилю (частоту), а точніше, «виловив» в ефірі знайомий голос Олександра Авраменка, і, нарешті, почав на колінах писати диктант з місця «…а ще пізніше світ завоювали машинні носії інформації…» Завоювали…
Після перевірки і коментаря автора тексту диктанта мені не хотілося дописувати початок, прослуховуючи архів з радіо. Тому додаю текст написаного диктанту без початку і, по-справедливому, без виправлень своїх декількох помилок.
Для себе, котрий, здається, не пропустив жодного радіодиктанту, зробив висновок – більш ретельно готуватися технічно. Прикро, адже я старанно вивчав нові зміни в українському правописі, повторював (вкотре!) правила вживання розділових знаків у реченнях тощо.
Ось так «цифра» і техніка привели мене до нових знань через шлях досвіду, що, за Конфуцієм, є шляхом найгіркішим. Але мені не гірко, тому що ці знання ведуть до самовдосконалення.
І фізик, і лірик
За освітою я фізик, але вважаю себе і ліриком. Українська мова для мене – як той міфічний ефір, який пронизує наш національний духовний простір, формує і утверджує нашу культуру, обдаровує нас честю і гідністю громадян України. Останніх, чести і гідности, так не вистачає нас, українцям, сьогодні для успішної розбудови держави Україна.
Слово допомагає мені в житті; пізнаючи його, я ним користуюся і як добром, і як зброєю; з цього життєдайного джерела я черпаю і силу, і дух для розв’язання тих завдань, які ставлю перед собою як в особистому житті, так і в громадському, розуміючи велику відповідальність нинішнього покоління в тому, щоб була квітучою наша Україна.
Тому велике «Дякую!» Українському радіо за цей радіодиктант, коли щорічно, як для птахів, що летять у вирій і в дорозі підкріплюються, ми можемо на своєму життєвому шляху відчути духовну єдність через Слово, і це Слово – Українське.
Олександр Форостяний
