Чиє ім’я носить твоя вулиця. Пилип Хмара

Редакція «Первой городской» продовжує знайомити читачів з постатями, іменами яких названі декомунізовані вулиці Кропивницького. Чимало з них отримали назви на честь видатних українських військових діячів. Серед них — вулиця імені отамана Чорного лісу Пилипа Хмари. До 2016 року вона називалася Піонерською. Розташована у Фортечному районі міста, перетинає вулицю Ярослава Мудрого, яка у свою чергу огинає мікрорайон Балашівку.

   Про Пилипа Панасовича Хмару історичні джерела подають небагато інформації. Дізнаємося про нього переважно з біографічного твору письменника Романа Коваля «Чорноліський полковник Пилип Хмара». Відомо, що народився майбутній отаман 1891 року у селі Цвітна тодішнього Чигиринського повіту Херсонської губернії, а нині Олександрівського району Кіровоградської області. Лишившись змалку сиротою, доглядав п’ятьох молодших братів та сестер. Мав гарний голос і співав у церковному хорі.
Односельчани відзначали, що «Пилип із дитячих років не любив кривди і завжди заступався за несправедливо ображених». Усі малі Хмари працювали в наймах, а Пилип, який встиг закінчити чотирикласну Цвітнянську церковнопарафіяльну школу, їздив на заробітки до Криму.

 Під час Першої світової війни вже парубком пішов до армії кіннотником. Дослужився до звань повного кавалера чотирьох Георгіївських хрестів, унтер-офіцера. З початком наступу російсько-української війни у 1918 році створив на малій батьківщині загін самооборони.

До Пилипа відразу приєдналися чимало земляків, охочих боронити свою землю від загарбників. Загін швидко переріс у полк. На осінь 1920 року чорноліський полк Хмари налічував вже до трьох тисяч козаків і старшин. Збройне формування чорноліського отамана контролювало не лише населені пункти Чигиринщини, а й Олександрійський повіт, та «гуляло» у далекому Звенигородському.

 Одна з найуспішніших битв полку Пилипа Хмари відбулася 3 вересня 1920 року. Тоді спільно зі Степовою дивізією Костя Блакитного на чолі тисячі гайдамаків він вибив з Олександрії регулярні частини Червоної армії. Наприкінці осені 1920 року отаман взяв участь у нараді отаманів у Матвіївці, на якій, за твердженням Михайла Дорошенка, Головним отаманом Холодного Яру було обрано Івана Ґонту (Лютого-Лютенка). Після обрання той вирушив на рідну Звенигородщину, а Хмара і Загородній залишилися. До них приєднався і осавул Юрко Залізняк (Горліс-Горський).

    Підхорунжий Михайло Дорошенко стверджував, що саме у Матвіївці отамани вирішили спробувати пробитися на захід — до Польщі або Румунії. Пилип Хмара не хотів іти за кордон, але друзі, зокрема Ларіон Загородній, намовляли його. Чорноліський полковник раніше мав намір шукати українську армію — коли про неї чутно було. Тоді він зайшов до односельчанина Петра Оліяновича Ткача, який нещодавно повернувся в Цвітну після шестирічного німецького полону. В його хаті не один раз переховувалася дружина (неофіційна) Хмари. Петро Ткач поставив на стіл «тикву водки» та череп’яні чашки.


— Розкажи, як через кордон із Польщею переходили? — запитав отаман.
Петро Ткач розповів і у свою чергу запитав Пилипа:

— Чого ти до Будьонного не приєднавсь?

— Я за самостійну Україну борюсь! — здивувавшись, випростався отаман.

А трохи згодом, у січні 1921 року в рідному селі Цвітній на з’їзді отаманів Чигиринщини Хмара був призначений командиром 2-го Холодноярського кінного полку.
  На жаль, дуже скоро Червона армія взяла реванш майже на всіх фронтах. Через півроку, у серпні 1921 року під тиском більшовиків отаман вимушений був залишити село Цвітна та вирушити зі своїм загоном у ліси. А незабаром Хмара загинув у битві з підрозділами ЧК.
 

   Примітно, що, як і видатні гетьмани часів козаччини та військові діячі Української народної республіки, отаман Пилип Хмара мав печатку з гербом УНР і свою валюту. Відомий його вислів, актуальний і нині: «Я ставлю пряме запитання: чи приносив коли-небудь окупант, чужинець добро поневоленому народу? Ніколи! Він приходить для визиску, для насильства і грабунку!»
   

 Старшина Юрій Городянин-Лісовський так описував Пилипа Хмару у своїх спогадах: «Був це стрункий, міцно збудований чоловік років 28-30-ти, — писав він. — Одягнений був у темно-зелену чумарку черкеського крою, з дорогою срібною шаблею. Як я потім довідався, був він бувалий підстаршина кіннотник, палкий націоналіст, досить добрий організатор і командир, хоч на кожному місці відчувався у нього брак освіти».

У статті використано матеріали роботи
Романа Коваля «Чорноліський полковник Пилип Хмара»

Наталка Нічишина

Читайте також: Вулиця Ганни Дмитрян