Живописний всесвіт Анатолія Янєва."Жінки, взагалі, моя тема"
В художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в рамках мистецького проекту «В майстерні художника» відкрилася виставка «Живописний всесвіт Анатолія Янєва».
Проект «В майстерні художника» передбачає облаштування персональних виставок митців, на яких експонуються переважно твори, невідомі широкому глядачу, та випуск оригінального каталога, в якому представлено інтерв’ю з художником у його майстерні. Відповідаючи на запитання, що стосуються життя і мистецтва, співрозмовник по-особливому відверто розкриває своє бачення світу творчості. В проекті вже брали участь народний художник України Михайло Надєждін із серією автопортретів різних років, заслужений художник України Фелікс Полонський з творами станкової графіки, презентувалася скульптурна майстерня члена Національної спілки художників України Віктора Френчка.
Анатолій Янєв — заслужений художник України, перший лауреат обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція», один з провідних художників реалістичного напряму в нашому степовому краї, який плідно працює в класичних жанрах станкового живопису — портрет, натюрморт, пейзаж. Особливе місце в творчості митця займає побутова картина.
Нині на персональній виставці художника «Живописний всесвіт Анатолія Янєва» представлено понад 40 творів автора. Експозицію переважно складають доробки, виконані в 2017 — 2018 роках, а також твори з музейної колекції «Сучасне українське образотворче мистецтво» та натурні рисунки 1980-х — початку 1990-х рр.
Виставка вражає творчим розмаїттям, захоплює майстерністю автора. Простота вибору сюжету щедро компенсується глибиною колористичних рішень, заворожуючи таїною кольорових вальорів. Особливістю виставки є велика кількість жіночих образів, зокрема в жанрі «ню».
В інтерв’ю художника, опублікованому у каталозі до виставки, Анатолій Янєв зазначає: «Жінки, взагалі, моя тема. Це походить від матері, вона для мене залишається святою людиною. Звідси моє поважне ставлення до жінок. А жанр «ню» — природно для художника, грації Ботічеллі або Венера Урбінська Тіціана не менш цікаві в цьому плані, ніж оголені Дега, Ренуара, Серебрякової. Це у всі віки — бажання відтворити живу природу тіла. Ти не можеш від цього відмовитися. Ось у вас в музеї прекрасна оголена робота Олександра Осмьоркіна, яскрава живописна форма в традиціях часу. Взагалі, тіло завжди буде об’єктом дослідження, пізнанням невідомого, вивченням пластики, при цьому в картині стирається відтінок банальності, з’являється образ та стиль, а відношення суспільного середовища?.. Кожен думає так, як йому дано думати, в міру свого рівня культури, бажання, фантазії та різних чинників».
Відповідаючи на запитання: «Що для Вас живопис?», художник говорить: «Живопис? Скажу так, кожного разу живопис треба винаходити. Ти підходиш до роботи й не знаєш, якою вона буде. Звісно, що починаєш з якоїсь ідеї, але потім, коли ти пишеш, починається процес перетворень. Кожен сюжет потребує свого підходу, своєї мови. А потім ти пишеш не заради забави, це спосіб позбавитися думок, що тебе супроводжують, емоцій. Задаєш собі питання — та невже я не зможу, хіба не здатен це створити, а відповідь — твій твір».
А своє ставлення до ролі мистецтва в житті митець означає таким чином: «… й у найважчі часи війн, інквізицій, терору мистецтво розвивалося і в кінцевому результаті, за великим рахунком, перемагало. Царі приходять і відходять, а ми опираємося на світлих людей, шукаємо весь час когось сонячного, хто вселяє надію. Чи того ж героя АТО, поета чи художника, філософа — взагалі людину, в яку можна вірити, вірити, що люди залишаться людьми, що вони не зовсім озвіріли в цих війнах, голодоморах. А якщо забрати мистецтво — то все взагалі ні до чого».
Андрій Надєждін,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.Осмьоркіна
