Дмитро Семенюк: Ми підкорили понад десяток гір з чужим сміттям у руках

 

Це дуже важко, але круто. Будьте, як ми! 

 

Наша подорож Карпатами тривала понад тиждень. Щойно вийшли о 22-й годині з потягу Львів — Рахів у Ворохті Івано-Франківської області, як  розпочалися пригоди. Мета поїздки до Карпат — відзняти відеоконтент для майбутнього інтернет-еко-тревел-проекту. Ціль — пройти Чорногірським хребтом в Українських карпатах від села Дземброня. 

 

Нічний кількагодинний підйом у гори. Чудернацькі тварини здивували 

До Ворохти прибули пізно. За плечами багато кілограмів спорядження та продуктів, розрахованих на тиждень перебування в горах. Першочерговим завданням було знайти місце для намету, бо лишатися на ночівлю в хостелі настрій не дозволяв. Знайшовши воду неподалік, ми попрямували на локацію, що позначена на карті як “місце для намету”. Йшов дрібний дощ, тому користувалися картами на телефоні, щоб не мочити паперову. Додаток нам прорахував маршрут до найближчого місця, яке знаходилося на відстані близько 2,5 км від нас. З вантажем — десятьма літрами води та гарним настроєм ми попрямували. Пізніше зрозуміли, що ці незначні кілька кілометрів простягаються до вершини гори Магура.

 

 

Пройшовши певну дистанцію, здаватись та повертатися до центру Ворохти не хотілося. Енергія й настрій підкорення тягнули нас на вершину, навіть вночі. Рухаючись з налобними ліхтариками, нам вдалось побачити цікавих лісових мешканців. Першою кинулася в очі, як ми тоді думали, незвична ящірка. Пізніше виявилось, що це отруйна саламандра (офіційна назва — саламандра вогняна). Далі на нашому шляху зустрівся равлик синього кольору, який активним буває лише вночі. Пізніше виявилось, що побачити цього мешканця можна нечасто і він занесений до Червоної книги. 

 

Шалений підйом  

Пройшовши близько кілометра, ми почали шукати місце під намет, уже не дивлячись на карту. На жаль, по маршруту не було такої території, що підходила б за характеристиками. Порадившись, вирішили продовжити рухатися до місця, зазначеного на карті. Шлях був непростий. Кілька десятків кілограмів за спиною, перший день Карпат, і одразу ж з поїзда під гору — це був чималий курс молодого бійця. Нічне сходження на гору, здавалося, що не скінчиться ніколи. Йшли на гору, переступаючи через отруйних саламандр. Підйом був то з каменя, то болотяний. Рухатися доводилося крізь дощ. Вертатися бажання не було. Так ми йшли до 3-ї ночі. Крутість підйому поволі зменшувалася, і, врешті-решт, ми вийшли на рівнину. Хутко поставили намет. Сил готувати їжу не було, тому перекусили заздалегідь придбаними сухпайками. 

 

 

Сходження на гору Магуру

Лягли спати з думкою, що вранці спускатимемося вниз та їхатимемо до села Дземброня, щоб розпочати похід чорногірським хребтом. Прокинулися вранці від голосів туристів, що проходили повз нас. Від них і дізналися, що наш нічний похід, то був один з місцевих туристичних маршрутів. Порадившись, прийняли рішення підкорити маловідому гору. Оперативно зібрали намет та попрямували по карті в напрямку вершини висотою 1288 метрів над рівнем моря. Голодні на краєвиди ми фотографувалися часто. Пейзажі міста Ворохта з висоти — неймовірні. Побачивши скупчення туристів, зрозуміли, що дійшли до місця. На карті вершина знаходилася далі, а тут був оглядовий майданчик. Пізніше ми дійшли і до вершини, але вона нас, на жаль, не вразила, вся в деревах, і краєвидів з неї майже не видно. 

 

 

До 16-ї години ми рухалися в напрямку автобусної станції Ворохти. Шлях складався з вражаючих пейзажів. Діставшись до автобуса, ми, змучені та щасливі, поїхали в напрямку Дземброні. Далі на нас чекав справжній серйозний маршрут, сповнений пригод, перешкод та сміття. 

 

Продовження історії читайте в наступному випуску газети… 

«Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

 

Дмитро Семенюк