Микола Лисенко. Елегія

 

 

Дівчина м’яко опустила руки на клавіші. Пролунали тихі й ніжні звуки: клавіатура фортепіано так влаштована, що реагує на найменший дотик. З якою силою натиснеш клавішу – з такою силою і зазвучить фортепіано... Воно любить гнучкі чуйні пальці, вільні кисті, повне злиття з піаністом, воно стає його частиною і реагує на майже невловимі натискання клавіш. Людям з різкими рухами, грубими руками і приблизним слухом нічого робити за клавіатурою: щоб вони не грали – це буде грубо, немузикально, жорстко. Відбарабанити на роялі – так це називається...

 

У цієї дівчини є все, щоб стати чудовою піаністкою. І, головне, відчуття в пальцях – як торкнутися, як зняти звук... Вона немов пестить клавіші, і вони відгукуються ніжно і трепетно. У найнапруженіших місцях її форте (голосно) таке глибоке, співуче, так наповнене м’яким звуком! А як вона вміє робити крещендо – поступово посилювати звук! Рухливі нюанси становлять певну складність: слід від найтихішого піано так повести фразу, щоб дійти до форте поступово, не ривком, наповнюючи звучання силою! Немов розлив річки: не встежиш, коли вона з вузенького струмка стала повноводним потоком – і,  владно розлившись, затопила все!

 

Як вона відчуває фразу! Звідки в цьому юному створінні таке глибинне розуміння суті? Вона не просто читає ноти – вона творить музику! Таємничі крапки на нотному стані під її руками перетворюються в пронизливо сумну мелодію, зачіпають, розчулюють, захоплюють! Коли автор музики чує таке виконання свого твору, – це щастя!

І воно надане йому...

 

Ця «Елегія» створена для неї. Не саме для Інни Адреанопольської, вихованки пансіону шляхетних дівчат, учениці по класу фортепіано композитора Миколи Лисенка. Ця елегія про кохання. Вічне і прекрасне. Трепетне і пристрасне. Благословенне – і недозволене.

 

Любов буває різною: першою, останньою, єдиною... У нього за плечима солідний вік, п’ятеро дітей, дві дружини – дві любові, і яка з них єдина, він і сам не знає... Перша дружина, Ольга О’Коннор, троюрідна племінниця, красива, розумна, яка тонко відчуває музику, бо сама співачка, виконавиця його творів, розділила з ним молодість. Вони разом вчилися в Лейпцігській консерваторії: вона – по класу вокалу, він – по класу фортепіано... Прожили разом 12 років, розлучилися... Не було дітей. Офіційно не розлучалися: це завадило б педагогічній кар’єрі обох... Перше кохання? Можливо, коли не брати до уваги юнацьких захоплень. 11 творів присвячено їй. Здається, любов... Друга, громадянська дружина, теж Ольга, народила йому сімох дітей, померла після народження останньої дитини... Присвятила йому все життя: була прекрасною піаністкою, але всі сили віддала дітям і знаменитому чоловікові, яким захоплювалася... Їй, самовідданій жриці сім’ї, нічого не присвятив... «Забута тінь», як написала Леся Українка після розмови з нею: «Зібрав співець мистецькою рукою / Оті квітки і сплів їх у вінок / ... / Вродливій Беатріче Портінарі, / Що раз колись до нього усміхнулась, / А в другий раз пройшла, не глянувши на нього...». І далі: «По тих сльозах, мов по росі перлистій, / Пройшла в країну слави – Беатріче!».

 

Він з болем прочитав цей вірш – і зрозумів його зміст... Та все ж любов була!..

 

...Але ось ця – точно остання... Гірка і пронизлива, невситима, неможлива, прекрасна і безвихідна, адже дівчина молодша від нього на 45 років!.. Навіть мови бути не може!.. Але... серцю не прикажеш. І тому з такою тугою звучить елегія, яку вона грає.

Поки не сказано ані слова. Але він ставить перед нею ноти своїх творів – і вона читає їх, як почуття його серця, порухи душі. Вона давно зрозуміла, що сивочолий красень композитор любить її. І ця любов небезвідповідна. Але... Занадто багато «але»... Вони обоє знають про це. Його дорослі діти давно здогадалися, що відбувається з батьком, але делікатно мовчать. Батьки її вмовляють виїхати – від гріха подалі. Мабуть, це єдиний вихід. Але як зважитися піти – і ніколи більше не побачити, як він світлішає лицем, як при ній молодшає на очах!.. Та хіба різниця у віці що-небудь значить для любові?! У любові немає віку. Немає обличчя. Вона – або є, або її немає. Ці тонкі вібрації виникають між людьми вибірково, непередбачувано, частіше – усупереч, а не завдяки...

Хоча... Хіба не завдяки його музиці виникло це почуття?..

 

Ця музика захоплює. Кожне нове речення елегії – порив, спрямований увись, усе більше й більше звуку, мелодія вже проводиться октавами, і на кульмінації здається, що зараз розірветься серце!.. Вона розтягує темп, підсилює звук – і на самій межі форте підходить до високої ноти, застигає на ній, і, немов знесилившись, затихає...

 

...Він дивиться у вікно на її силует, який розчиняється в просторі... Пізно... Життя прожито... Що встиг?.. Піаніст, диригент, композитор, який першим створив жанр дитячої опери... 10 опер,  з них 3 – дитячі... «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна» – і досі в пошані... Збирач пісенного фольклору... Громадський діяч... Чимало – за 64 нинішніх років життя!..

...А дитинство було прекрасним... Дворяни Лисенки жили в селі Гриньки на Полтавщині – у живописному краю... Варто йому заплющити очі – і він може перенестися думками в ці широкі степи... Привілля! Хлопчик часто тікав, і вірний слуга, кріпак Созонт, якому було доручено стежити за паничем, не міг його знайти. Він першим і помітив у малюка потяг до музики: варто було тому почути пісню, як він завмирав, немов його підмінили... Мати, випускниця Смольного інституту, сама прекрасна піаністка, стала вчити сина грі на фортепіано.

 

Потім був французький пансіон у Києві, Харківська гімназія, факультет природознавства Київського університету...

...Він згадав, як вони разом із троюрідним братом Михайлом закохалися в одну й ту ж саму дівчину. Не посварилися. Вирішили написати для неї романс: слова – Михайло, а музику – Микола... Виконали... Вона оцінила. Але брати вирішили забути про неї, аби нікому не дісталася...

 

...Микола Віталійович, згадавши цей епізод, сумно посміхнувся. Може, перша гаряча закоханість так переплавила їхні душі, що вони обидва стали творцями – Михайло Старицький – у літературі, а Микола Лисенко – у музиці... Утім, література йому теж не була чужою: він згадав, що в дитинстві його вчив сам Афанасій Фет, який проходив військову службу в їхньому містечку...

 

Потім був незабутній Лейпциг, заняття з уславленими музикантами, з якими йому пощастило зустрітися, а ще – два роки занять в Петербурзькій консерваторії по класу композиції у Римського-Корсакова (його доля щедра на вчителів!)... Частину життя, яка залишилася, прожив у Києві...

 

Чим тільки не займався! Брав участь в організації недільної школи для селянських дітей, у підготовці «Словника української мови», у збиранні та обробці народних мелодій, у перепису населення Києва, у роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства...

Організував Музично-драматичну школу в Києві, яка працювала за програмою консерваторії. Віддав на неї всі кошти, зібрані друзями для нього – на покупку житла для сім’ї, бо вдівець з п’ятьма дітьми все життя прожив у найманих квартирах...

І школа, і директор Лисенко перебували під невсипущим наглядом поліції. Очолив «Київський український клуб» і організацію «Об’єднаний комітет зі спорудження пам’ятника Т.Шевченкові» до 50-х роковин смерті поета... Після закриття владою клубу був притягнутий до кримінальної відповідальності за антиурядову діяльність...

 

Найвіртуозніший піаніст України... Найбільший педагог української класичної музики... Композитор, який прославив українську музику в усьому світі, один із засновників українського оперного театру... Такий же колос у музиці, як Шевченко в літературі... Збирач фольклору. Його обробки народних пісень – повноцінні авторські твори... Безліч творів для хору, адже він прекрасний диригент! Безліч творів для фортепіано, адже він не тільки віртуоз, а й блискучий педагог...

Цю «Елегію» гратимуть із задоволенням багато поколінь учнів: технічна складність її відносна, а художня цінність – величезна. Кожен музикант-початківець, виконуючи її, може відчути себе великим піаністом...

 

...Дівчина зникла з очей...

Микола Віталійович глибоко зітхнув. Треба замкнути своє серце на замок! І не живити його порожніми ілюзіями. Ця остання любов – найболючіша і найпрекрасніша – через свою недосяжність... У цій дівчині зосереджена вся жіноча краса і привабливість, чуйність і ніжність, щирість і вірність... Можливо, він ідеалізує її... Але хіба це має значення, коли це почуття дає сили й спалахи творчості? І щастя – таке величезне, таке неможливе...

Але потрібні сили... Часто болить серце: позначається навантаження останніх років.

 

Як важко бути українським композитором у Російській імперії! Скільки перешкод у постановці опер українською мовою! Друг і брат Михайло Старицький і тут поруч – допомагає з лібрето... «Наталка Полтавка» вся зіткана з народних мелодій, і це не використання фольклору, а переплавлений у його творчості істинно український мелос... У селі Орлова Балка на Єлисаветградщині, в оселі брата Андрія, головного лікаря Знам’янської залізничної лікарні, який у буремні революційні часи 1905 року очолював залізничний страйковий комітет, за що й поплатився, закінчено оперу «Тарас Бульба». (Знам’янська музична школа по праву носить ім’я М.В. Лисенка).

Підсумок майже 35-річної роботи... І це все – українські опери, і жодна з 11 не поступиться за художньою цінністю кращим європейським зразкам! У всьому, написаному ним, – суть українського народу в усій його величі... А скільки написано на слова Тараса Шевченка! Скільки зібрано народних пісень! Ось тільки видати українською – складно... Ось тільки поставити українською – нелегко... І це найбільше вбиває...

 

...Дівчину незабаром відправили до провінції. Це було очікувано, але все одно важко пережити. Варто виникнути любові, як оточення, прикриваючись високими моральними принципами, намагається знищити можливість її реалізації...

Хіба він усім своїм життям не заслужив цей останній сонячний промінь?! Йому залишилося усього 6 років!.. Можливо, поруч з нею удари долі не були б настільки фатальними, смертельними?..

...Справа про закриття «Київського Українського клубу» і притягнення ради старійшин на чолі з Лисенком М.В. до відповідальності за антиурядову діяльність були останньою краплею.

 

Через чотири дні, виходячи з дому, він помер на порозі від серцевого нападу. Йому виповнилося лише 70 років...

Засновник, легенда і вершина української класичної музики...

Творець національної композиторської школи в Україні.

Автор національної музичної мови.

Великий патріот.

Аристократ за народженням і способу життя.

Найбільший європеєць в українській музиці – Микола Віталійович Лисенко...

 

Ольга Полевіна