Микола Лисенко і його музика до творів Тараса Шевченка

 

Про видатного українського митця інший видатний митець – Костянтин Станіславський сказав так: «Лисенка – цього чудового композитора ми сміливо можемо назвати «сонцем» української музики…».

 

Безперечно, що композитор Микола Лисенко – це епоха в історії української музики. Ставши родоначальником української класичної музики, він перший, хто зумів проникнути в пісенну душу рідного народу, вивести українську пісню, фольклор на широкий шлях світової музичної культури…

 

Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині Глобинський район, Полтавська область) в родині офіцера Віталія Романовича Лисенка, полковника орденського кірасирського полку. Навчався в Харківській гімназії, на природничому факультеті Харківського університету. 

 

В 1860 році родина переїхала до Києва, і Микола Лисенко перевівся до Київського університету. В червні 1864 року Микола Віталійович закінчив з відзнакою фізико¬математичний факультет, а у травні 1865 року захистив дисертацію й одержав ступінь кандидата природничих наук.

З 1867 року продовжив освіту в Лейпцизькій консерваторії, пізніше закінчив Петербурзьку консерваторію.

 

Музична спадщина композитора нараховує велику кількість чудових опер, музично¬драматичних творів, багато хорів, інструментальних композицій, сотні обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано та хору. Він є засновником української музичної школи та українського оперного мистецтва. Фортепіанна музика, симфонічні  оркестри, інструментальні ансамблі – куди б не звертався у своїй творчості композитор – скрізь він прагнув втілити в музиці особливий неповторний, непереможний дух українського народу. Саме народна творчість стала тим могутнім джерелом, з якого він усе життя черпав своє натхнення.

 

Вже з юнацьких років привертали його увагу українські народні пісні і думи. Обробки українських пісень, виконані композитором, мають велику художню і наукову цінність.

Визначне місце серед величезної музичної спадщини Лисенка займають його опери – «Чорноморці», «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Майська ніч, або Утоплена», а також опери для дітей «Коза¬Дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна».

 

Особливе місце серед творів композитора посідає опера «Тарас Бульба» – твір, над яким Лисенко працював 10 років, закінчивши його в 1890 році.

Окремою темою у творчості Лисенка, яку він не полишав ніколи, була його робота над творами на слова Т.Г.Шевченка. Лисенко створив близько 100 музичних творів, об’єднаних темою «музика до «Кобзаря». Його хори, ансамблі, солоспіви втілювали в музиці ліричні, епічні та філософські твори великого Тараса. Чудові зразки різних за формою і жанром вокальних творів композитора злилися з поезіями Шевченка.

 

Першим оригінальним твором митця стала музика до Шевченкового «Заповіту», яка стала поштовхом для подальшої роботи над циклом творів на тексти «Кобзаря». Ще коли молодий композитор навчався в Лейпцизькій консерваторії, створив перші 10 пісень на вірші Шевченка. А на початку 1870-х років митець здійснив велику подорож по слов’янських землях – Галичині, Гуцульщині, Сербії, під час якої записав народні пісні – хорватські, сербські, чеські, моравські, польські, українські. 

 

В 1873 році композитор познайомився з другом Тараса Шевченка – стареньким кобзарем Остапом Вересаєм. Він вивчив унікальну манеру Вересая, його особливий стиль виконання старовинних українських народних дум. Тоді ж Лисенко пише наукову доповідь «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні Остапа Вересая». У тому ж 1873 році композитор здійснив поїздку на Хортицю, відвідав ті місця, де раніше була Січ. Він пише у листі до дружини: «Бачив я старожитнє селище, де колись була Січ… Думи глибокі, безкраї будить у мене вся ця обстановка, глуха, степова. Серце і розум поривається поринати у ту далеку¬далеку старовину. Під впливом усього того зайдеш собі куди-небудь у безлюдний яр. Дніпро оддалеку видно… Ляжеш на посохлій траві степовій, задумаєшся – здається, от-от з’явиться з гори козак на коні, в червонім жупані, добре озброєний, ждеш його, і піснею викликаєш, і жалем доймаєш: нема, не їде. Написав я під впливом дещо…».

 

Образи волелюбних козаків, запорожців надихнули композитора на створення кантати «Б’ють пороги» (на тексти поеми Т.Шевченка «До Основ’яненка»).

Уся творча діяльність Лисенка була нерозривно пов’язана з організацією хорів. Саме українському хору композитор пророчив широкий розвиток, як популяризатору музичної культури пісні. Двадцять років митець присвятив роботі над створенням своїх знаменитих «десяток» – обробок українських народних пісень у вигляді зошитів, кожен з яких містив їх по 10, і які він використовував у своїх концертах. Велику увагу він приділяв створенню хорових колективів і гастрольним поїздкам хорів по Україні, стояв біля витоків створення у 1872 році в Києві українського хорового товариства. Глибока пошана і любов до творчості Т.Шевченка проявилася не лише у звертанні до творчості «Кобзаря». Також композитор постійно влаштовує Шевченківські вечори – концерти. На одній з роковин смерті поета у виконанні хору прозвучав «Жалобний марш» Лисенка на слова Лесі Українки для хору, солістів і фортепіано, а також «Радуйся, ниво», хори «Гамалія», «Іван Підкова» та інші твори з циклу музика до «Кобзаря».

В 1893 та 1897 роках композитор організував великі хорові подорожі по Україні, де також звучала музика до творів Т.Шевченка, під час яких особливим успіхом користувалися «Іван Гус», «Ой, нема, нема ні вітру, ні хвилі», «Іван Підкова» та інші.

 

В 1890¬х роках композитор створив декілька серій (за його життя – 7) по 13 номерів у кожній, куди увійшли солоспіви, вокальні номери, ансамблі, хори, кантати – всі твори на вірші «Кобзаря».

 

До 50¬річчя з дня смерті Шевченка Лисенко розробив широку програму Шевченківських вечорів, концертів, вистав. Готуючи урочистий концерт, композитор написав на слова поета В.Самойленка кантату «До 50-річчя з дня смерті Т.Шевченка». Її лейтмотивом стали слова: «Вічно житиме світлий образ народного співака, борця за свободу, він живе і вічно в серці народному».

 

 

Олена Классова