«З Вірою – надія і любов»
Віра Іванівна Махоріна добре знана на ниві культури Кіровоградщини, почесна громадянка селища Нового, та й просто неординарна, добра, світла людина. «З Вірою – надія і любов» – це збірка статей власних та про неї, фотографій та віршів-посвят, зібраних та упорядкованих автором проєкту письменницею, членом Національної спілки письменників України, науковцем літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого Антоніною Корінь. Віра Іванівна – давній друг і партнер музею.
– Ця збірка – пам’ятник живим і мертвим, – розповідає Віра Іванівна. – Серед тих, чиї прізвища згадуються в книзі, є люди, які вдихали в мене бажання вирватися із сірої буденщини, які навчали мене не торгувати правдою і справедливістю, які власним прикладом засвідчували аморальність відгородження від чужого горя, серед яких шукала і знаходила мир та спокій в душі, коли життя ставало нестерпним.
У «Сповіді невгамовної людини» віддала шану своїм батькам, які не таким уявляли майбутнє дочки, але не стали на заваді навчанню в училищі культури. Ця книга про пам’ять…
Розповідаючи про неймовірний ланцюжок подій у своєму житті, вона часто вживає слова: «яка це радість!», «яке це щастя!». Яка то радість була, коли знаходила однодумців, з якими піднімали культурно-масову роботу в занедбаному Маловисківському районному будинку культури, коли на очах звичайні творчі колективи набували статусу заслужених, народних. На посаді директора театру ляльок поруч мала колектив, з яким відточувала свою майстерність, навчалася довіряти, цінувати дружбу, взаєморозуміння, підтримку. Ця книга про щастя та радість.
Нещодавно в бібліотеці-філії №17 відкрилась літературна студія для початківців «Світанок». Ініціатори та наставники новоствореної студії – А.Корінь та В.Махоріна.
– На роботу літала, мов на крилах, а крила росли від добрих справ!
Я вважаю, що ці слова – зізнання в любові до улюбленої справи, до людей, до життя. Це неймовірний посил від старшого покоління до молодої генерації! Адже описані моменти життя героїні відбуваються на фоні найважливіших подій рідного краю і всієї країни. Це і неймовірний злет Заслуженого ансамблю танцю «Ятрань» на міжнародній арені, це і творчі звіти колективів художньої самодіяльності області в столиці України, звідки повертались переможцями, це неперевершені «Вересневі самоцвіти» та Шевченківські дні! Можливо, сьогоднішнім старшокласникам і важко збагнути важливість цього часопису, але з часом невідворотно прийде розуміння «живої спадщини» і подяка людям, які доклали чимало зусиль до збереження та документування спадку. Ця книга про спадкоємність поколінь.
– Ніколи не шукала «тепле» місце з точки зору облаштування та матеріального комфорту, – ділиться Віра Іванівна, – завжди головним було те, які люди поруч та що корисного можна зробити для громади.
Як секретар ради організації учасників бойових дій селища Нового вона завжди була безмежно вдячна спонсорам та меценатам, до яких зверталась за наданням посильної допомоги в кожну домівку ветеранів. Як шанувальниця поетичного слова була щасливою, коли здійснилась жадана мрія і світ побачила «Краплина» – збірка поезій поетів-земляків, яку вона ініціювала і до закінчення проєкту керувала ним.
Віра Іванівна хоч і розміняла дев’ятий десяток, але так і не вжилася з байдужістю і лінощами, ні хвилини не може сидіти без діла. Завітавши до селища Нового навесні або влітку, неможливо не відчути радості та позитивної енергії від заквітчаних клумб! Я сама на власні очі спостерігала таїнство її догляду за квітами і була надзвичайно вражена тим, що почула: Віра Іванівна з ними… розмовляє! Ця книга про любов до природи.
Завдяки збірці «З Вірою – надія і любов» прийдешнім поколінням залишається пам’ять про майже чотири сотні земляків: невгамовних працівників культурної ниви, терплячих освітян, милосердних лікарів, відповідальних посадовців, поетів, почесних громадян селища Нового, ветеранів та їхніх вдів, підприємців та й взагалі активних громадян. Дуже часто в спілкуванні з Вірою Іванівною чую від неї слова: «Людина живе доти, доки живе пам’ять про неї». Звідси і зародилась у неї мрія видати книгу, яка містила б матеріали про мешканців селища Нового, які в скрутні для країни часи боронили її від бід і негараздів. На її сторінках увічнено 335 імен: учасників Другої світової війни, героїв неоголошеної Афганської війни, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, захисників України, які полягли за незалежність країни. Це книга-реквієм…
Я працюю в бібліотеці-філії №17 МЦБС міста Кропивницького, книгозбірня обслуговує мешканців селища Нового та є відкритим простором для отримання будь-якої інформації та проведення дозвілля. В збірці «З Вірою – надія і любов» багато добрих слів присвячено жіночому клубу, який діє при бібліотеці. Віра Іванівна своєю сильною внутрішньою енергією та досвідом у найвідповідальніші робочі моменти бібліотеки підкаже, допоможе, виправить, організує, іноді зробить неможливе!
Друзі охоче почитають там статті А.Корінь та Р.Любарського про ляльковий театр, який Віра Махоріна свого часу очолювала. А також вірші Л.Коцаря, М.Левандовського, А.Корінь, їй присвячені. Ось один з них, написаний бібліотекаркою і поетесою, членом ТО «Парус» В.Саєнко, яку співавтори – В.Махоріна і А.Корінь рекомендували на громадську посаду керівника літературної студії с. Нового.
Вірі Махоріній,
невтомній трудівниці
Не піддамся так рано безсиллю,
Хоч мій чуб вже давно в сивині.
І душевну накочують хвилю
За плечима пригаслі вогні.
Надвечір’я самотністю плаче,
Присмак солі на спраглих губах.
І як ворон зловісно не кряче,
Навіваючи тугу і страх,
Не зійду в переджнив’ї із поля,
Тепле серце у безмірі гін.
Як мене не принижує доля,
Я за нею іду навздогін.
Від імені читачів дякую українсько-болгарському видавництву «Зоріденн» (нашу землячку поважали і в Болгарії), яке швидко і якісно видало книжку накладом 100 примірників. Також щире спасибі спонсорам, меценатам, благодійникам, усім, хто працею і коштами допоміг книзі прийти до читачів.
Катерина Салтан,
завідувачка бібліотеки-філії №17 МЦБС міста Кропивницького
