Поезії Євгена Маланюка в ілюстраціях. "Пізнаючи себе у відображеннях історії..."

 

У художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна до Дня Соборності України в рамках заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 — 1921 років презентували тематичну виставку «Єдиним сном, єдиним болем…» Поезії Євгена Маланюка в ілюстраціях заслуженого художника Андрія Надєждіна». 

 

До експозиції увійшло понад сорок графічних композицій та книжкових заставок, виконаних відомим кропивницьким митцем для друкованих видань: Леонід Куценко «Dominus Маланюк — тло і постать». — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2001р. (доповнене видання Київ: Гроно, 2002) та збірки поезій Євгена Маланюка «Єдиним сном, єдиним болем…» з перекладами російською мовою Олександра Архангельського. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013.

 

Подія не випадкова. Доба становлення УНР вивела на арену українського життя цілу плеяду пассіонаріїв, які бачили майбутню державу як місце народження модерної, культурної нації, центром творення якої є людина самодостатня та відповідальна за свій талант і гідне його втілення.

 

Юрій Липа, Юрій Дараган, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Софія Левицька, Володимир Винниченко, Наталя Левицька-Холодна, Михайло Черешньовський та багато інших, діяльність і творчість яких й досі залишається фактично невідомою для широкого українського загалу, а могла би стати основою для розвитку сучасної української культури. Такі особистості з’являються в історії нашого народу не часто. Був серед них і наш земляк, видатний поет, культуролог, літературознавець, критик, сотник армії УНР Євген Маланюк (1897 — 1968). 

 

Людина енциклопедичних знань та великого кругозору, він ніколи не цурався навчання, не страшився знову і знову коригувати своє відношення до світу. Його погляди та думки, що вирізняються оригінальністю, індивідуальністю суджень, і нині є актуальними.

 

 

«Українська діаспорна критика — ще за життя Маланюка — була щедрою на визначення, характеризуючи його, зокрема, як поета. Діапазон — широчезний. Від «поет другої генерації» (С. Гординський) чи «майстер залізного слова» (Б. Бойчук) до «поет тьми і хаосу» (С. Доленга) і «поет апокаліптичних літ» (Д. Донцов). В. Державін та Ю. Лавріненко зійшлися на дружному «поет своєї епохи», що само по собі вже немало, коли б не та обставина, за якої тепер не підлягає сумніву: Євген Маланюк як митець і мислитель значенням своїм вийшов за межі епохи, в яку жив і творив, і з повним правом зайняв місце серед класиків української літератури XX ст.», — пише літературознавець, доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України Григорій Сивокінь у вступній статті до видання «Євген Маланюк. Книга спостережень. Статті про літературу» (1997 р.). 

 

В нашому місті, що нині носить назву Кропивницький, Євген Маланюк пройшов дивовижну школу Єлисаветградського земського реального училища — навчального закладу, призначеного для підготовки майбутніх інженерів і техніків, який випустив наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. величну плеяду гуманітаріїв, серед яких були художник архітектури Яків Паученко, видатні актори Микола Садовський, Панас Саксаганський та Гнат Юра, композитор і диригент Кароль Шимановський, оспівувачі українського  степу Євген Маланюк та  Юрій Яновський, меценат української культури Євген Чикаленко, журналіст і громадський діяч Олександр Тарковський, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини ХХ століття Ольгерд-Іполит Бочковський, академік Георгій Проскура, професор живопису Олександр Осмьоркін. 

  

Для мене, як автора ілюстрацій, захоплення творчістю Євгена Маланюка почалося зі знайомства з літературознавцем Леонідом Куценком та роботою над художнім оформленням його наукового дослідження «Dominus Маланюк — тло і постать». На моє переконання, книга — це особливий твір мистецтва. Коли працюєш над оформленням, то неначе лягаєш на воду і пливеш за течією, і нікому невідомо, де винесе тебе на берег ворожіння словом — чи захопить та кине у вир почуттів і емоцій, чи залишить серед пустелі думок без краплини ідеї. 

 

 

Чим більше я заглиблювався в рукопис, тим більше потребував документальних матеріалів для ознайомлення. Євген Маланюк розкривався для мене як творець і людина, що, глибоко досліджуючи причини невдач українського народу до досягнення самостійного суспільного життя, цілеспрямовано докладала грандіозних зусиль для майбутнього становлення української державності, пропонуючи побудову потужної, унітарної, модерної України з міцною культурною, науковою, освітньою та військовою основою, які б давали можливість швидкого економічного зростання, в якій народна культура мала знайти спосіб примирення з новою цивілізацією на основі національного інтересу, що, на мою думку, можна назвати прагматичним україноцентризмом, який у Маланюка є стержневим магнітом, налаштованим на збирання будь-яких українських часточок в єдиний культурний моноліт нації.

 

 

Фактично виступаючи як непримиренний апостол в борні за Україну, Є.Маланюк сприймає світ подій ХХ століття як Вселенський вертеп — місце, в якому повинна народитися нова нація і нова держава. Тож усі моменти філософії та публіцистики в поєднанні з поезією, що потребували свого виразу в графічних образах, привели й мене  логічною стежкою до образного ряду героїв театрального дійства українського вертепу, залишивши у власному втіленні лише особу поета-творця, яка стояла над всіма художніми символами, що були результатом його роздумів. 

 

У той час ще не користувалися фотошопом і всі колажні композиції робилися вручну, за допомогою ножиць і клею, на відміну від збірки віршів «Єдиним сном, єдиним болем…», де використана техніка авторської графіки з комп’ютерною обробкою. Ця збірка віршів видавалася як білінгва —  оригіналу з перекладами російською мовою поета зі Знам’янки Олександра Архангельського, який, до речі, за цю творчу працю став лауреатом обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. Образотворча мова збірки «Єдиним сном, єдиним болем…» має модерний тон. Графічні доробки в даному випадку — це експресивні, образні варіації на теми поезії Євгена Маланюка. 

 

 

На виставці, експонованій в художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна, понад 40 ілюстрації творів Євгена Маланюка представлені у вигляді друкованих графічних композицій, об’єднаних з його поетичним словом, та в авторських оригінальних малюнках з музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва. Є також книги з дарчими написами, зокрема Леоніда Куценка: «Осередкові духовного життя рідного міста героя цієї книги — музею О.Осмьоркіна. Цілком щиро Леонід Куценко. Єлисавет. 17.01.02». 

 

Невід’ємною частиною експозиції є і гільза з Українським прапором, подаровані автору графічних творів одним із захисників Донецького аеропорту, художником Ігорем Поповичем. Адже, читаючи твори Євгена Маланюка, розмірковуючи над історією його життя, дивуєшся, як перетинаються у просторі і часі шляхи поколінь початку ХХ та початку ХХІ століть у процесах усвідомлення своєї українськості та бажанні побудови справедливої держави, в якій би знаходила собі застосування чесна, талановита, підприємлива, творча та працьовита людина, згадуються слова Євгена Маланюка з нарису «З історії нашої культури»: «Може, найважнішим з наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнати себе».

 

Андрій Надєждін 

 

Нагадаємо: Кіровоградщина відзначає день народження оспівувача Степової Еллади (ВІДЕО)