Про гори, красу та мою лижну кар’єру
У Буковелі (та й, власне, в горах) я вперше. Тож абсолютно все в мене викликало подив та дитяче захоплення. Ще з сонного і такого серйозного Івано-Франківська.
Найперше — дорога. Вона до Буковелю ідеальна! Їхати — одне задоволення. Нічого не заважає насолоджуватись гірськими краєвидами з вікна автобуса. Краса!
Далі — гори росли, снігу ставало все більше, разом з кількістю садиб-готелів, що розташувалися вздовж дороги та на гірських схилах.
Але доїхавши саме до Буковелю, ми побачили справжню зимову казку! Прямо посеред величних гір затишно розташувалися дерев`яні будиночки, утворюючи невеликі вулиці.
Тут немає сірих нецікавих споруджень. Навкруги кожен готель ніби змагається з іншими в красі.
Ми жили в дерев`яному будинку під самим лісом, з вікон якого видно все, як на долоні.
Але розмірений тихий відпочинок — то не про Буковель. Люди їдуть сюди за яскравими враженнями та адреналіном! Лижі, борд чи санки — обирати лише вам. Та й інфраструктура максимально налагоджена для комфорту відпочиваючих. На кожному кутку є прокатні пункти спорядження та спецодягу. А хто лижі в очі ще не бачив, може скористатися послугами інструкторів. Що ми і зробили.
Нас вчив інструктор Юра. Молодий і дуже наполегливий хлопець. З самого початку навчання (а це три години) він дав нам зрозуміти, хто тут головний, і що кожен з нас просто повинен навчитися кататися. Без варіантів! Наша група слухняно виконувала всі його завдання: ми вчилися правильно падати й вставати, виходити в лижах на гору, робити плуг у стрибку та зупинятися посеред гори. Деякі з нас просилися додому, але Юра був невблаганний!
На велику гору я так і не пішла, але плуг роблю ідеально! І з дитячої гірки їду навіть дуже впевнено. Дякую, Юро! Я майже професіонал!
На цьому моя лижна кар`єра, скоріше всього, закінчилась. Але в горах є ж не тільки лижні траси!
Другим обов`язковим пунктом (не легшим для мене) в горах є катання на оглядовому підйомнику.
Я молилася, плакала, дуже дивувалася, чому людей не прив`язують до нього, а закривають геть ненадійною застібкою, навідріз відмовлялася в нього сісти. Але мої дівчата, як і Юра, теж дуже наполегливі!
Я поїхала в гору.
Саме в цей момент я зрозуміла, що можу майже все! Бо взагалі-то мені страшно навіть виходити на балкон, якщо він вище четвертого поверху. Маю жахливий страх висоти!
Ноги терпли й майже зачіпалися за верхівки височенних смерек, десь там далеко внизу лижники злітали з гори. А навкруги відкривалася така неймовірна краса, що захоплювало подих! Повільна швидкість підйомника давала можливість роздивитися все досить детально.
На горі нас чекав заслужений гарячий глінтвейн, несмачні деруни і пейзаж величних гір, неначе живих! Магія природи! Груди здавлювало від дивних емоцій. Стало зрозуміло — побачивши таке одного разу, повертатися сюди захочеться знову і знову. Такі відчуття можливі лише в горах!
А ввечері засвічуються вогні. І все стає по-іншому: тихенько падає сніг, десь далеко скриплять підйомники, поодинокі лижники ще їдуть з гори, приємно пахне димом з димарів. Кожен з будиночків на нашій вулиці сяє святковими ліхтариками.
Зморені, але щасливі люди йдуть у VODA — спа-клуб. Сауни на будь-який смак, басейн з баром — все для повного релаксу. Але й тут не обійшлося без цікавинок — відкритий басейн та джакузі. Можна ось так просто плавати в теплій воді, дивитися на зоряне небо, але якщо намочити волосся — то у вас на голові буде лід.
Чудове завершення насиченого дня!
А ще ж декілька десятків років тому це місце було забуте Богом.
Раніше проїхати в Поляницю можна було лише ЗІЛом, та й то в сонячну погоду — така погана була дорога. Село вимирало.
Так було, доки не почалось будівництво Буковелю. Тепер є все: і дороги, і робота, і власний бізнес майже в кожного мешканця села.
Як сказав місцевий житель, є розумні і дурні гуцули з Поляниці. Дурні гуцули продали землю й покупляли собі Лєксусів та квартир в Івано-Франківську, а розумні почали будувати садиби й приймати гостей. І ходять легенди, що кожен житель села — тепер мільйонер.
Як би там не було, але Буковель відомий не тільки на всю Україну, але й далеко поза її межами. І сюди їдуть люди з усіх куточків світу!
Ольга Морощук