Шляхами письменницької долі (до дня народження Тереня Масенка)

 

Щедра новоукраїнська земля талановитими письменниками. Тут народилися Марко Кропивницький, Іван Микитенко, Валерій Юр’єв, Микола Далекий, Спиридон Добровольський, Григорій Карєв, Віталій Логвиненко, Матвій Голбштейн,  Фотій Мелешко.

 

Яскравою зіркою на карті Новоукраїнщини спалахнуло ім’я уродженця села Глодоси Тереня Германовича Масенка — поета, прозаїка, справжнього патріота своєї землі, якому 10 листопада виповнилося б 115 років від дня народження. 

 

...Дитинство хлопця було як у всіх ровесників: пас худобу, ходив за плугом. У початковій школі навчився грамоті. Взимку, коли у хаті збиралися сусіди, читав їм  Кобзаря. Багато віршів Шевченка знав напам’ять.

 

У родині Масенків було восьмеро дітей. Терень — найменший серед хлопців. Батько Герман Карпович за молодих літ закінчив музично-вокальні курси в Києві, грав на скрипці, довгі роки був регентом сільського церковного хору. Мати Меланія  Карпівна гарно співала. Старший брат Степан вчителював. Повертаючись із світової війни 1918 року, привіз із Києва більше сотні щойно виданих українських книжок. «Для мене наче світ неосяжний відкрився», — розповідав згодом в автобіографії Терень Масенко.

 

Під час громадянської війни Степан Масенко став командиром полку у отамана Миколи Григор’єва. Після вбивства Григор’єва Махном з уцілілими частинами повстанської армії вирвався з оточення і з’єднався з військами УНР. В боях — до листопада 1920 року. Далі — табори для інтернованих українських вояків у Польщі і втеча  до Чехословаччини. Відтоді між братами починається листування, і молодший, Терень, вирішив приєднатися до брата. Однак ідея перейти кордон була надто ризикованою. Масенко-молодший вступає до робітничого факультету Кам’янецького сільськогосподарського інституту і у газеті «Червоний кордон» з’являються його перші вірші. «Марш робфаківця», наприклад, незабаром співали студенти на першотравневій демонстрації. Далі було навчання в інституті народної освіти, на факультеті журналістики Харківського університету.

 

Терень Масенко поринає у літературне життя тодішньої столиці України, стає одним із засновників групи яскравих молодих літераторів, що і назву собі підібрали відповідну — «Молодняк». 1927 року видав першу збірку поезій «Степова мідь», 1929-го — другу  «Південне море». 30-ті роки стали для молодого письменника дуже плідними: світ побачили 12 збірок.

 

Тим часом брат-емігрант Степан Масенко у 1927 році закінчив у Празі університет і поїхав вчителювати на Закарпаття. Листування тривало. Однак невдовзі над головою молодшого захмарило. Розходження з «Молодняком» у низці «літературно-політичних питань» виглядало не таким вже й безвинним у сумнозвісні 30-ті роки. Поет це збагнув. І все ж, «поезії перших п’ятирічок» не вдалося повністю витіснити пісенно-ліричну поезію. Своєрідною схованкою стали переклади з білоруської, узбецької, таджицької мов. Аби удосконалити свої знання, Терень Германович вступив до технікуму сходознавства. Разом з ним навчалися поети Василь Мисик та Іван Калянник, які через кілька років були репресовані. Першому поталанило вижити і повернутися. Терень Масенко підтримав його, написав передмову до нової

книги.

 

Під час Другої світової війни наш земляк працював на радіостанції, в редакції газети, часто виїздив на фронт, створював  книги. За своє життя він видав їх більше п’ятдесяти. Близько ста віршів стали піснями.  Серед виконавців — уславлений Український народний хор імені Григорія Верьовки, серед композиторів-співавторів — Платон Майборода. Особливо популярними стали «Пісня про Дніпро», «Пісня про Київ», «Дніпровські хвилі», «Любов моя».

 

Функціонери від мистецтва Тереня Масенка не жалували — жодних нагород, премій, закордонних поїздок. Тінь «родича за кордоном» переслідувала невідступно: старший брат,  змінивши кілька країн, наприкінці 40-х років учителював у таборі для переміщених осіб у німецькому Регенсбурзі (до речі, разом з Євгеном Маланюком). У 1950 році виїхав до Америки.

 

Терень і Степан Масенки знову віднайшли один одного лише у 1963 році. Сподівалися на зустріч. Марно. Степан помер напередодні 1970 року, Терень — сім місяців опісля.

 

У фондах літературно-меморіального музею  І.К.Карпенка-Карого зберігається велика добірка книг Тереня Германовича Масенка. Серед них — прижиттєві видання 30–60-х років минулого століття, відомий «Роман пам’яті» (1970 р.). Щедрий дарунок був зроблений Житомирською обласною науковою бібліотекою. Листувалися науковці і з донькою Тереня Масенка — відомим мовознавцем Ларисою Масенко.

 

Згадаймо добрим словом нашого земляка і пам’ятаймо його рядки:

 

Я не мріяв про лаври, хвалу, —

Знав чебрець

і полин я ще змалку.

Але втратить хоч частку малу

Серця щирого…

ось чого жалко!

 

Наталія Мельниченко, 

науковий співробітник літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого міста Кропивницького