Самостійна Україна – від Сяну по Кавказ. Микола Міхновський

 

Останні роки серед суспільства прижилося слово «націоналізм».  Деякі люди  сприймають його вороже, інші навіть бояться, але були такі українці, які присвятили національній ідеї усе своє життя.

У лютому 2016 року вулиця Ватутіна, що розташована у районі Масляниківка, перейменована на честь політичного діяча Миколи Міхновського.

Микола Іванович Міхновський  – ідеолог українського самостійництва, адвокат, публіцист. Діяч Української Республіки і організатор її війська, збройних сил. 

 

Нащадок старовинного козацького роду, Микола Міхновський народився в сім’ї сільського священника в селі Турівці Полтавської губернії 19  березня 1873 року. Його дитинство пройшло серед української природи, народних пісень, оповідань і дум. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницькому дусі». Батько Миколи – Іван – свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською.

 

Уже навчаючись на першому курсі Київського імператорського університету, Міхновський долучився до українського національного руху і став членом «Молодої громади». Але культурницька, аполітична діяльність не задовольняла його. Радикально налаштований юнак шукає однодумців і 1892 року стає членом таємної студентської організації «Братство тарасівців». Міхновський, можливо, був одним із авторів єдиного програмового документа, що зберігся від «Братства та-расівців». Під час арештів  активістів у 1993 році Миколі Міхновському пощастило уникнути покарання. 

 

Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим».

1898 року Міхновський переїхав до Харкова. Енергійно й швидко він завоював авторитет серед української громадсь-кості міста.

 19 і 26 лютого 1900 року Міхновський виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві та Харкові, закли-кав людей до збройної боротьби за права українського народу.

 

Приблизно в той самий час, у січні 1900 року, Микола Міхновський у Харкові взяв участь у становленні Революційної української партії (РУП) – першої самостійницької партії в Наддніпрянській Україні. Її лідери запропонували Міхновсь-кому узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона з’явилася того самого року під назвою «Самостійна Україна». Деякий час «Самостійна Україна» вважалася програмою РУП, але згодом зазнала гострої критики. Малоросійська інтелігенція, вихована на російській культурі, сприйняла цей маніфест вкрай вороже.

 

Микола Міхновський наприкінці 1900 року у відповідь на заборону офіційної влади зробити напис українською мовою на пам’ятнику Котляревському в Полтаві від імені тієї ж РУП написав «Одвертий лист до міністра Сипягіна», який закін-чувався словами:

«Українська нація мусить скинути пановання чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить добути собі свобо-ду, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути собі визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролили-ся ріки крови! А та кров, що поллється, впаде як народне прокляття на Вашу голову, пане міністер, і на голови всіх гноби-телів нашої нації».

 

У 1902 році Міхновський заснував Українську народну партію (УНП), що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський став її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП та інших партійних видань, що на тривалий час стали наріжними для багатьох поколінь українських націоналістів.

 

Микола Міхновський разом зі своїми однодумцями вважав за доцільне приєднатися до легітимної Української Цен-тральної Ради – у надії переконати опонентів у необхідності проголошення незалежності. Та серйозні розходження виникли вже під час написання першої спільної відозви. Побачивши, що в дискусіях лише марнується дорогоцінний час,  Міхновський повністю віддався творенню українського війська.

З ініціативи Миколи Міхновського в Києві в березні 1917 року відбулися три військових віча, останнє з яких 11 березня ухвалило рішення про формування 1-го українського охочекомонного полку імені гетьмана Богдана Хмельницького.

 

Українське вояцтво з ентузіазмом відгукнулося на ідеї Міхновського: воно виявило готовність зі зброєю в руках здобути незалежність Україні – автономістів серед них майже не було.

 

Соціалістична національна демократія України (В.Винниченко, М.Грушевський) негативно ставилася до створення власної армії, сподіваючись, що у «крайньому випадку» народ сам збереться у «народну міліцію». Тому серед керівництва Української Центральної Ради посилювалася недовіра до Міхновського, популярність якого в армії зростала щодня. Відчуваючи недовіру з боку лідерів українського парламенту, Микола Міхновський вийшов зі складу УГВК, де фактично був позбавлений можливості впливати на вироблення політичної лінії.

Важка хвороба підірвала здоров’я Міхновського. До того ж він був повністю виключений із політичного життя. У 1920 році спустошений постійними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань.  1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, окупованого радян-ською владою, де його відразу затримують. Адже політик становив загрозу для більшовицького ладу.

 

 

Автор гасла «Самостійна Україна – від Сяну по Кавказ», був «національним динамітом», який міг здетонувати у все-українському масштабі. 

Після кількох днів допитів він опинився на волі. Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Досі достеменно не відомо, чи дійсно політик сам наклав на себе руки, чи це  справа рук ДПУ.

 

Дослідники перевіряли різноманітні версії і шукали хоч якусь інформацію про його поховання в архівах, мемуарах, спогадах живих очевидців, та лише у 2008 році знайшли могилу ідеолога української державності на Байковому кладовищі в Києві і коштами Міжрегіональної академії управління персоналом на його могилі встановили пам’ятник.

 

 

Олена Скочко

Інформація з відкритих джерел