Притча про митаря і фарисея
З кожним днем ми наближаємося до Великого посту, який є сприятливим періодом для нас, щоби виправити своє духовне життя, а також молитовно підготуватися до відзначення великого й світлого свята Воскресіння Христового. Відтак, уже сьогодні під час читання Євангелія від Луки ми почуємо розповідь про двох чоловіків, які одного разу прийшли до храму помолитись Богові, – митаря і фарисея.
У цій історії наш Спаситель Ісус Христос заохочує ставати на шлях святості, а не гріховності. Адже не гординя, а щире прагнення очищуватися від гріхів – допомагає нам прийняти Боже милосердя, щоб ми могли осягнути радість блаженного вічного життя у Царстві Небесному. І зокрема через добрі щоденні діяння для своїх ближніх ми можемо осягнути єднання з нашим Всеблагим Творцем.
З притчі, яку розповідає Сам Христос, дізнаємося, що фарисей був нібито праведним, виконував деякі приписи Закону, але насправді в основі свого життя мав гординю, яку він виявляв через осудження митаря і возвеличення над ним. Натомість інший чоловік, визнаючи власну гріховність, лише смиренно каявся і просив у Господа милості: «А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18: 13). Як бачимо, митар не побоявся зазирнути глибоко в свою душу і визнати те, що своїми вчинками не заслужив Боже милосердя. Проте він щиро зізнається, що палко прагне і потребує Божої ласки та прощення, а відтак потребує самого Бога, прагне єдності з Ним.
Коли ми просимо про милість Господню, то зізнаємося Йому, що є грішними. Адже будь-яка людина через різні причини та обставини може йти хибним шляхом, грішити чи робити недобрі вчинки. Тож передусім у нас має з'явитися щире бажання змінити своє життя і усвідомлення того, що ми потребуємо Божої любові та прощення, щоб очистити свою душу від гріха. Тільки з Його підтримкою і допомогою ми можемо духовно зрости.
Тому притча про митаря і фарисея, яку Господь Ісус Христос розповів майже дві тисячі років тому, залишається актуальною і в наші дні. Спаситель показує, що для Небесного Отця насамперед важливе щире покаяння. Син Божий закликає нас замислитися: чи не фарисеї ми один одному? Що ми робимо більше: співчуваємо своєму ближньому чи засуджуємо його? Бо коли ми дивимося на життя грішників, то можемо вважати себе в чомусь вищими, кращими за них – як фарисей бачив себе кращим за митаря. Але коли співставимо своє життя із життям святих, то побачимо, скільки ще недосконалого в нас є, скільки ще маємо працювати над собою і скільки чеснот виховувати у собі.
Ця історія показує нам, як важливо вміти визнавати свої помилки й від щирого серця просити прощення в Бога та ближнього. Відкинувши гординю, через яку людина замикається лише на собі, ми наповнюємо свою душу істинною і безкорисливою любов'ю, яка єднає з Богом і ближніми, примножує добро в нашому житті.
Господь Ісус Христос закликає кожного з нас не засуджувати своїх ближніх, адже кожен з нас достойний Божого прощення, підтримки від Всевишнього і Його милості. Нехай Син Божий надихає нас дарувати це прощення і ділитися добром, милосердям і любов'ю з іншими людьми. Пам'ятаймо, що Всемилостивий Господь завжди готовий прийняти нас і огорнути Своєю любов'ю.
