Міжнародний шарварок № 26
ВОЛОДИМИР ЯРЕМЧУК
Безжальні пародії
Нещодавно познайомився з деякими поезіями Станіслава Новицького. Гарний поет. Цікавий. А як це на гарного поета та не встругнути пародійку?! А матеріал уже й намалювався. Поету двадцятий річок. А спародійоване написане ним і зовсім у вісімнадцять. Пародіюю усміхнено. Пародіюю доброзичливо. Без жала. Так би мовити, «без-жальна» пародія.
«Минуло все. І Ви чужа жона,
і я не той у літі золотому.
Погасло все. Але цвіте весна,
не дивлячись на нашу з вами втому».
Станіслав Новицький
Минуло все. Ви не моя жона.
Бо я ще й «р» заледве вимовляю.
Це літо вже?! Коли ж була весна?!
…А вже і втома (падла!) дошкуляє.
І на той же матеріал ще одна. (І можна ще не одну!)
Минуло все. А почалось хіба?!
Стоїть поет, дитя – дитям, у літі…
І втома. І чужа жона. Й журба.
…Й дитячі губи, молочком залиті.
Буду радий, коли й на мій, сумно-іронічний, вірш хтось напише пародію: усміхнену, доброзичливу, «без-жальну».
Поки ще сімнадцять, прагнемо любити.
Про любов писати можна й в сімдесят.
Пригасають свічі, вистига обитель:
час медитувати без жалів-досад.
Пригадати час той, де і нам – сімнадцять,
де уповні місяць душу нам терзав.
Нам було, щасливим, не до медитацій.
А вже щоб до смутку, – то аж Боже збав!
Все було рожевим! Все було квітучим!
Кози всі – у золоті! Усміх біля вуст!
Ми тоді любили, що не день, то дужче.
… А тепер лиш пишемо. Поки є ще глузд.
АНТОНІНА КОРІНЬ
Колись і тепер
(Пародія на вірш Володимира Яремчука «Поки ще сімнадцять, прагнемо любити»)
Голубе й зелене! Квітнуче й пахуче!
Кози – всі у золоті! Срібло – на пупку!
Пірсінгом обліплені ми тулились в кучу…
Хто чия жона тут? Де моя – ку-ку?
Між хмільних акацій чувся сміх і регіт,
Місяць-безсоромник теж тягнувсь до вуст.
Чувсь любовний стогін і зубовний скрегіт…
…Вже не любим… Пишем лиш, поки є ще глузд.
11.02.2020
А я – бойцовский кот
(пародия)
«…Кастрированный кот расселся на окошке.
Ему и невдомек, как сладок миг любви».
«Да, суждено прожить без бед и без страданий – пускай весь этот мир летит в тартарары.
А я, бойцовский кот, живу – весь в ожиданьи
любовных игр, утех прекраснейшей поры».
А.Архангельский, «Стежина», №23.
Вокруг меня – слепых котяток кучка
(другие думают пускай, куда их деть!).
За славу мы деремся все в толкучках:
жена и муж да плюс любовник-дед.
Сквозь власть стихий в степи гуляют кошки,
талантливо мне пишут сонеты и стихи.
Печатаю их, допустив оплошность,
они ж – прощают мне мои грехи.
И я в ответ им, знай, стихи кропаю –
весь полон вдохновенья и огня.
Бойцовский кот. Живу, в любви купаясь, –
кастрированным – не догнать меня!
31.12.2019
ОЛЕНА БОКІЙЧУК
(Долинська)
***
І лізуть в голову віршовані рядки,
Які за п’ять хвилин я не згадаю.
Про будяки, які все роблять навпаки,
Щось про віки, роки та огірки,
Про вічний бій, любов та вовчу зграю.
Мені цікаво, як влаштовані мізки?
І як працює в голові потрібна кнопка?
Як із запасу знань беруть зразки,
Щоб із віками тішились роки,
З картоплею складались огірки,
А пробка щоб...Вона й в Сахарі пробка!
Моє безсоння – то яскравий світ,
Асоціації, як пазли, що не склались.
Такий собі шалений зовсім гід.
Складеться пазл – і уникаєш бід.
І я засну. Принаймні – намагалась.
***
Побачила гарного хлопця на зупинці –
подумки вийшла за нього заміж
і народила трьох дітей.
Яким здавався ти мені своїм!
Яку романтику уява малювала!
І захлиналися піснями солов’ї,
Любов усе буття перевертала.
Неслись наввипередки табуном думки,
Про те, як добре буде нам у парі.
Любов, надія, вірність на віки,
Та захід сонця кольорами грав у хмарі.
А час минав. Я зрозуміла все.
Й це відкриття не викликало подив.
Я так красиво змалювала це!
Ти ж мимо випадково тут проходив.
ВОЛОДИМИР СТАФІДОВ
Письменник, перекладач, поет
(Дніпро)
На день 35-річчя Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України
Наснаги вам, творці і корифеї!
Майстри гучного слова і пера!
Чи не частять, бува, роки та ювілеї?
Ось і сьогоднішній тихенько догора.
Та хай їм грець! Вони собі минають…
І не такого в світі вже було,
А все одно поети виживають
І білий світ для них не западло!
В шухлядах безліч віршів і романів,
У файликах пригнічено лежить,
А там про все: про правду, про тиранів,
Любий, хто прочитає, – задріжжить.
Чому рокам, та й не загальмувати,
Воно ж бо, йолі-палі, 35!
І, мабуть, будуть «свитки» ті читати,
Хоча доречно було б випивать.
Послухають епохи ваше слово,
Підкорегують деякі діла,
Це – тю для них! Моргнув – і все готово,
І в лютому троянда розцвіла!
І спонсори юрбляться під дверима,
І меценатів решта під вікном,
І тільки білий світ очима блима,
То ж ви його пригощуйте вином.
Уважніше, поети, літописці!
Бо успіхи – це діло запальне.
Читайте, є на кожній палітурці
Один великий вислів: «Промине».
Чого це я подався до сумного?
А хто його сьогодні розбере?..
Душа ж, вона не знає вихідного,
Ані ключів, ані замків, ані дверей.
Пишіть, брати, тоненьке помічайте,
Навчайте нас, хвилюйте і будіть!
Можливо, ляпнув зайве – вибачайте,
Незграбного сірому пощадіть.
Ви самогон давно відкоркували.
Хіба ж я це, по-вашому, стерплю?
Тим більше, ви вже всім поналивали,
І я в Дніпрі й собі за вас наллю!
СЕРГІЙ РЕБУС
(Дніпро)
Шість соток
Землю копай,
В лунки кидай
Картопельку на самий низ ти.
А восени збереш урожай –
Тоді взимку буде що їсти.
Шість соток – родюча земля!
Працюєш на них просто неба.
Картоплю раніше купляв,
Тепер купувати не треба.
Бур’ян поли,
В спеку полий
Города від краю до краю,
А на рядки ти гній навали,
Без нього нема урожаю.
В суботу чекає земля,
Хазяїн! Прокинешся зранку,
З сапою в старих «Жигулях»
Ти їдеш полоти ділянку.
«Кинув» народ
Рідний завод,
Не дав зарплатні і прогресу,
За це народ покинув завод,
Лікується в полі від стресу.
Там краще – не видно ніде
Начальства, що жилить зарплату.
Шість соток, сортир без біде,
А ще є граблі і лопата!
Сонце пече,
З шиї тече!
Це й є твій пікнік на природі?
Потім в одну з темних ночей
Картоплю твою вкраде злодій…
Не треба чекати, коли
Підвищать нам рівень достатку,
Копай, поливай і поли,
Роби із контейнера хатку!
ДМИТРО ТАНСЬКИЙ
(Кропивницький)
Гонорар
Ціну знають на товар.
Це не є секретом.
Батько з сином гонорар
Чекають з газети.
Надсилав тато статтю,
А синочок віршик.
Зачекались гривню ту,
А може, і більше.
Попітніли, як змогли.
Креслили. Писали.
За газеткою прийшли.
Їх надрукували.
Це прекрасно! Та аж зло.
Голови ламають.
Більше місяця пройшло.
Грошенят немає.
Накрутив свій телефон
Батько до газети.
Цікавиться про закон
Й оплату поетам.
А у відповідь йому
Пирхання і регіт.
Знущаються. А чому ж
Сміються колеги?
Ця газета у руках,
Кажуть, пане, власних.
Так що запах грошенят
Не приходить вчасно.
Не пришлемо гонорар.
Ми самі не раді.
Був колись в писак навар
При радянській владі.
ОЛЕНА НАДУТЕНКО
Карасі
На канікули до діда
Два брати на хутір їдуть.
Планували не гуляти,
А в господі помагати.
Як приїхали – поїли,
З дідусем погомоніли,
Гульк – вечеря недалече,
Бо уже насунув вечір.
Повставали спозаранку,
Потягнулися на ганку.
Кличе до сніданку дід:
– Наїдайтеся як слід!
День сьогодні в нас тяжкий –
Теба вибрать огірки,
У городі посапати,
З хліву гній повигортати.
Лантухи оці, поки що,
Підійняти на горище,
Ще полагодить драбину,
Хвіртку причепить до тину.
– Все, що треба, зробим, діду,
Тільки зараз до обіду
Треба рибки наловить.
Ми повернемось за мить.
Подались. Під ніч з’явились:
– Діду, як же ми втомились!
Більше на ставочок – зась,
Бо не ловиться карась.
– Добре, йдіть, чекає їжа –
Борщик, кашка, рибка свіжа,
Сало, м’ясо і компотик.
Відпочиньте від роботи!
Попоїли, полягали,
Аж опівдні повставали.
Знов почухались: – Гей, діду!
Що в нас сьодні до обіду?
Дід сміється, мов дитина:
– В нас – поламана драбина,
Хлів не чищений поки,
У городі – огірки,
Ще два лантухи трикляті,
На горище не підняті,
Хвіртка висить косо-криво,
Ледь тримається на диво.
Наче не забув нічого,
Тож вперед, брати, смачного!
Кожен з вас онук, не гість.
Хто не робить, той не їсть!
Безперечно, правий дід!
Помогти старому слід!
Тож обидва без охоти
Узялися до роботи.
Тренували браття крижі,
Що й забулися про їжу.
Все, що треба, поробили,
Ще й корові накосили.
Ніколи братам присісти.
Дід вже втретє кличе їсти,
Та азартно і завзято
Двоє втялись працювати.
Це не просто хлопчаки,
Вже вони – чоловіки!
Все попорали в обійсті,
А тепер не гріх поїсти.
Борщик втричі став смачніше,
Як духмяно каша дише.
І печене, і м’ясне!
Боже! Все таке смачне!
Спозаранку підхопились
І до діда причепились:
– Що іще робити треба,
Поки, діду, ми у тебе?
Дід всміхнувсь, на ганок сів,
Очі вгору підкотив
І поволі відповів:
– Хочу, хлопці, карасів!
БОРИС ПРИТУЛА
(Кропивницький)
«Провчив»
Чоловіку захотілось провчити дружину,
Написав він їй записку: «Я тебе покинув».
Сам тихенько заховався, недалечко в хаті…
Ось заходить жінка в хату,
Дивиться – записка,
Прочитала і сама зробила приписку.
Потім, вже по телефону,
Комусь каже радо:
«Мій козел мене покинув,
Я до тебе скачу».
І, зібравшися, щосили
Грюкнула дверима…
Із схованки він вискочив
Мерщій до записки,
Що вона там дописала?
Прочитав і приснув…
«Що надумав, старий дурню?
Від тебе в захваті,
Я ж бачила твої ноги –
Стирчать з-під кроваті».
Минулі, майбутні і теперішні – єднаймося у Всесвітній день письменника (3 березня і не тільки! А в «Шарварку» – щомісяця!).
