Починаю життя спочатку (до ювілею Олени Надутенко)

 

Упевнена, що не помиляюсь, коли стверджую, що ми дуже мало знаємо про особистий шлях людей, з якими разом працюємо або товаришуємо, хто живе з нами по сусідству, з ким щодня вітаємося при зустрічі. 

 

Так само і я – познайомилася з Оленою Надутенко десять років тому, не раз вирушала з нею разом у подорожі, відвідувала літературні зібрання, обмінювалася думками з приводу творчості того чи іншого автора, радилася у письменницьких справах, відпочивала в її затишній альтанці серед троянд та самшитів, насолоджуючись віршами у виконанні авторки, але... 

 

Нещодавно мені випало щастя підготувати сценарій до її ювілею. Святкування відбулося у Театрі Корифеїв двадцять шостого вересня при підтримці директора Володимира Єфімова, головного режисера Євгена Курмана та за допомогою директора Кіровоградського музичного училища Лариси Голіусової та директора обласної бібліотеки для юнацтва Лариси Савенко. 

В процесі підготовки несподівано для себе я відкрила нову Олену, сподіваюсь, відкрию її і для вас.

 

Як дерево тримається на корені, так і кожен рід існує завдяки зв’язку поколінь, що поринають у глибину віків. Пані Олена – нащадок відомого та вельми вшанованого в нашому місті роду Матрунецьких – Вишневських – Козакул. Її бабуся,  Людмила Йосипівна, ще з довоєнних часів була головним лікарем обласного  протитуберкульозного диспансеру і майже все життя пропрацювала  на цій посаді,  дідусь, Данило Костянтинович, – головний бухгалтер обласної станції переливання крові, батько, Валентин Данилович, – завуч ПТУ №6. Мама, Надія Герасимівна, працювала медсестрою. Сестра бабусі, Олена Йосипівна Лавренюк, була письменницею, громадським діячем і досить відомою особою на Черкащині. Олену названо на її честь.

 

 

У нас в роду – достойників еліта,

Ми за походженням не мовчазні раби.

Родове дерево увішали герби, 

З чеснот у нас – шляхетність та освіта.

 

Саме сім’я, родинне оточення є осередком найщирішої, найвідданішої любові Олени Валентинівни, її опорою на життєвому шляху та основою в становленні як особистості.

Медпрацівники, педагоги, військові, робітники, інженери, письменники – люди чесні, безкорисливі, працьовиті, справжні професіонали, віддані своїй справі, вони були знаними серед мешканців нашого міста та користувалися неабиякою повагою. 

Їхні долі, що переплітаються в часі, схожі на вишукане мереживо із різнокольорових ниток, таке міцне, що його нічим не розірвати. І, безперечно,  Олена Валентинівна на тому полотні вишила і свою долю: «червоне – то любов, а чорне – то журба».

Але, правду кажучи, незважаючи на те, що в житті пані Олени всякого бувало, маючи легку вдачу, вона вишукувала для свого полотна здебільш яскраві кольори.

 

Помережу долю різними нитками,

На тканину білу покладу роки.

Я любов оздоблю мальви пелюстками

І зеленим в юність прокладу стежки.

 

Я свої надії вишию рожевим, 

Щастя зафарбую щільно у блакить, 

Радість від печалі розділю межею.

Чорним свою долю я не буду шить.

 

Усе, що відбувалося, чим жила – стрімкі злети і прикрі поразки, досягнення і втрати, любов і зради, війни і перемоги, активна громадська діяльність, мандри не уві сні, а наяву, садівництво, поетична творчість – по  вінця наповнено дбайливим ставленням до людей, надзвичайною щирістю та доброзичливістю, невгамовністю до добрих справ, вимогливістю до себе та високим знаком якості своїх повсякденних звершень.

 

Пані Олена – громадський діяч, засновник і голова Спілки підприємців малого та середнього підприємництва Кіровоградської області, голова Творчого об’єднання «Парус», засновник Кіровоградського відділення «Всеукраїнський конгрес літераторів України», член літоб’єднання «Євшан», заступник голови обласного літературного об’єднання «Степ», засновник та член БФ «Наша родина», «Спілки ромської інтелігенції», руської общини ім. О.С.Пушкіна, член болгарського об’єднання «Нашіте хора»,  великий друг Центру розвитку національних меншин, талановита поетеса, редакторка та наставниця поетів - початківців.

Олена Валентинівна – автор семи поетичних збірок ліричної поезії, п’яти книжок для дітей, співавтор та упорядник 23 літературних альманахів. 

 

Пані Олена – лауреат Всеукраїнського рейтингу «Особистість 2006р.» у номінації «Видатні державні і громадські діячі», Всеукраїнської програми «Жінки України», кавалер почесної Срібної Зірки виконавчого комітету Кіровоградської міської ради «За заслуги» ІІ ступеня.

 

Олена Валентинівна нагороджена медаллю ООН за сприяння у подоланні локальних конфліктів та Срібною відзнакою Міністерства праці та соціальної політики України «За особисті заслуги». Має безліч державних та обласних грамот, подяк, дипломів. Має три дипломи вищої освіти, володіє сімома мовами.

Всіх чеснот та відзнак цієї надзвичайної жінки перелічити неможливо,  та перш за все  пані Олена любляча матуся, бо ж має двох синів – Романа та Євгена, лагідна бабуся своїм онукам Артему та Кірочці, справжня подруга, добра господиня та просто чарівна жінка, наділена Божою милістю та своїми батьками  фонтануючою, яскравою, щирою енергією, і за своїм стилем життя повністю відповідає імені, яке дали їй  при народженні.

Адже Олена (у перекладі з грецької) – смолоскип, російською – факел!

 

З глибини віків жінка була і є не тільки продовжувачем людського роду й життя на землі, а й берегинею рідного дому, сімейного вогнища. Ми, жінки, думаємо серцем і, наче птахи гніздо, звиваємо свою оселю. Саме тому дім Олени Валентинівни завжди затишний та привітний, а подвір’я  буяє пишним різнобарв’ям троянд, самшитів, чорнобривців та різної екзотики, привезеної з інших країв. Саме сюди, наче пташенята, злітаються до маминого гнізда сини, невістки, онуки. Саме тут зі своїми радощами і турботами збираються друзі.  І саме тут народжуються найщиріші поетичні рядки Олени Надутенко, адже саме тут знаходить прихисток та більш за все радіє її душа.

 

Мой чистый дом, сакральное жильё,

Пристанище счастливое моё, 

Мой родовой, наследственный приют,

Где колыбельную мне ангелы поют.

 

Відділити пані Олену від творчості неможливо. З дитинства вона завжди щось вигадувала, рано навчилася читати і писати, іноді навіть розмовляла віршами, чим немало дивувала своїх батьків та родичів. Особливо її подобалося ставати на стілець та декламувати все, що вдалося заримувати. А потім вона по-справжньому затоваришувала з Музою, нерозлучні вони і дотепер.

 

 

Життя пані Олени, багате на яскраві події і враження, не оминули війни. На її життєвому шляху їх було дві – Афганістан і АТО. Наче свій особистий біль вона завжди сприймає події, що заважають мирному та щасливому життю людей, і першою поспішає їм на допомогу. Вона є засновником Благодійного фонду «Наша родина», спочатку створеного разом з Оленою Шевченко задля допомого дітям-сиротам, хворим на рак, а під час подій 2014 року перетворений на осередок безпосередньої волонтерської допомоги добровольцям та воїнам, які захищали кордони держави від агресора. Фонд одним з перших почав збирати гуманітарну допомогу та передавати в зону протистояння. Тоді були особливо необхідні теплі речі, продукти харчування, питна вода, цигарки, засоби гігієни. Як мама, як жінка вона розуміла, що не хлібом єдиним живе людина, і приєднувала до непідйомних валіз дитячі малюнки, зворушливі саморобки, книжки, аби в перші, найважчі місяці бойових дій наші хлопці не мерзли, не голодували, мали, що читати, та зігрівалися душею. Олена Валентинівна особисто вив’язала і передала в АТО 36 теплих светрів.

 

Я визначила вибір свій:

Іду на фронт, узявши зброю!

Я перемогою загою

Зболіле серце в пеклі війн!

 

Мій непростий життєвий шлях

І досвід, наче запорука,

Що зброю міцно сильні руки

Триматимуть в страшних боях!

 

Так, я на фронті відтепер:

Броню із вовни нав’язала,

Харчі та книги відправляла, 

На фронт, як справжній волонтер!

 

Таких, як я, в країні тьма,

Хто, сили об’єднавши в герці,

Не теплі капці взув, а берці,

І, з Україною у серці,

Стяг перемоги підійма!

 

Багато років вона піклується і про дітей-сиріт – зігріває теплом свого серця, організовує матеріальну допомогу дитбудинку «Наш дім», проводить літературні зустрічі. Її книжки, написані для дітей, із задоволенням читає і малеча,  і діти старшого віку. Олену Валентинівну часто можна побачити на зустрічах з дітьми  в школах, музеях, бібліотеках.

 

Іноді здається, що у пані Надутенко в добі не 24 години, а в два, в три рази більше. В один і той же день з нею можна зустрітися на лекції в Торгово-промисловій палаті і в Службі зайнятості, на зібранні літераторів і на благодійній акції, в турбюро і на суботнику... 

 

Ще б пак! На своєму «Мерседесі» фісташкового кольору вона, наче Шумахер, випереджаючи час, встигає скрізь. Олена за кермом з 1975 року, за 44 роки змінила дев’ять авто! Але, крім свого автомобіля, який наче є продовженням її самої,  не відмовляється від інших видів транспорту. Більш за все полюбляє літаки. Ну, що тут вдієш? Швидкість і комфорт – це саме те, що подобається пані Олені. Адже нічого немає кращого, ніж мандрувати світами з найвірнішими друзями. Разом зі своїми подругами Ніною Махинею та Надією Романюк вона об’їхала майже пів світу – на її особистому рахунку 42 країни! Насиченість емоціями трансформується у нові колоритні вірші та прозові твори – то ліричні, то гумористичні, то філософські. Ось, один з останніх віфршів, написаний під враженням від святкування ювілею:

 

Додому квіти привезла

З театру, після ювілею.

Минулих років епопея,

Неначе в квітах розцвіла.

 

Ось нерозпущений бутон –

Дитинство вранішнє, наївне,

А ось – троянда біла, дивна –

Це чистий юності хітон.

 

Букет рубінових троянд

В зеленім листі соковитім,

Мрій целофаном оповитім –

Рясний кохання зорепад.

 

А ось – схилилась голова

Бордової троянди, наче

Вона одна над світом плаче

І час її уже сплива.

 

Та поряд, горда і пряма,

Як сонце – жовта хризантема!

Неначе й не стоїть дилема –

До неба личко підійма.

 

Їй вітер пестить пелюстки,

Висмикуючи поодинці…

Любов! Іще що треба жінці

У вік, що плине у віки!

 

Кажуть, що якщо життя людини по вінця наповнено подіями і добрими справами, то вона проживає декілька життів. Знаючи не за чутками невгамовну вдачу Олени Валентинівни і ту безліч справ, що вона встигає зробити за одну добу свого життя, можу впевнено стверджувати, що за кількістю прожитих життів вона – рекордсмен. А сьогодні, перегорнувши чергову сторінку,  знову починає життя спочатку. 

 

 

Нашла себя я в этом мире.

И в новых гранях бытия 

Просторней, твёрже стала, шире

Дорог житейских колея.

 

Я дорожу минутой каждой

И жизни краткий миг ловлю.

Томима бесконечной жаждой,

Свободы свежий ветер пью.

 

І в ці прозорі вересневі дні, зігріті лагідним осіннім сонцем та Божою благодаттю, я бажаю ювілярці любові дітей та онуків, щирості друзів, нових добрих справ, плідної творчості, нових планів та ідей!

 

Олена Баранова, 

письменниця, ЧНСПУ 

голова обласної громадської організації «Духовний центр Кіровоградщини»