Головний прапор для культури – синьо-жовтий, прапор українського народу, - Євген Нищук
Відгриміла найочікуваніша культурна подія літа – Національний мистецький фестиваль "Кропивницький". Традиційно його відвідав міністр культури Євген Нищук – цього разу лише в амплуа організатора, а не актора. У перерві між концертами ми поспілкувалися з паном Євгеном про улюблену роль, плани на посаді міністра, ймовірність нового Майдану та перспективи наступного фесту.
– Пане Євгене, з минулого фестивалю багатьом містянам врізалася в пам’ять ваша моновистава "Момент кохання" за твором нашого земляка Винниченка. В інших виставах та кіно ви грали і самого Винниченка, і Шевченка, Тичину, Єсєніна... Яка з цих чи інших ролей ваша улюблена?
– Митцям завжди важко визначити, яка з ролей найулюбленіша. На той момент, коли опрацьовується та чи інша роль, саме вона має найвищу цінність. Дуже відповідально грати образи, які обросли певними міфами, про які у людей уже склалося враження. Я завжди намагався докопатися до суті, занурювався в додаткові матеріали, не просто в конкретний сценарій, який давав режисер. І я радий, що часто після вистав казали: "Я не сподівався, що він може таким бути, справді відчувається енергія героя".
Зараз моя творча діяльність обмежена, державна праця забрала увесь час. Але остання робота, "Три товариші", яку я виконував між каденціями до міністерства, зараз є для мене дуже цінною. Вона йде раз на місяць у вихідний. Роль Роберта Локампа стала для мене дуже особистісною. Коли я завершував репетиції над нею, втратив дружину, яка через хворобу рано пішла з життя. У кінці вистави мій герой також втрачає кохану. На сьогодні ця роль для мене найбільш чутливо-пам’ятна.
– Щодо державної роботи: чи плануєте лишатися на посаді міністра культури?
– Наразі всі ми в очікуванні результатів виборів. Я знайшов добру підтримку у всіх позитивних зрушеннях, які стосуються фінансування та відродження українського кіно. Це нові інституції: Український культурний фонд, Інститут книги, креативні індустрії та інші зрушення. Тому я опинився в урядовій команді "Українська стратегія Гройсмана". Не знаю, як люди вирішать, але я хочу працювати далі в політиці. Я готовий брати на себе відповідальність та працювати з командою молодих людей.
Я завжди казав, що сфера культури повинна мати певну сталість розвитку. Вона повинна бути поза глобальними політичними прапорами, бо головний прапор для культури – це жовто-блакитний, прапор українського народу та держави Україна. Для мене найголовніше не працевлаштування, а збереження динаміки позитивних змін та довершення тих речей, які стосуються соціальної справедливості: підвищення зарплат для працівників культури, мінімальний культурний кошик, мінімальна культурна субвенція, яка зараз обраховується і яку ми хочемо подавати як законопроект. Ми також готуємо закон про меценатство і закони, які стосуються приєднання до програми "Євремаш", зміни до податкового кодексу для інвесторів, які хочуть в нас знімати фільми та аудіовізуальну продукцію. Наші головні завдання – це збереження культурної спадщини та належне матеріальне забезпечення мистецької освіти. Я днюю й ночую з цими процесами і не просто про щось мрію, а знаю, як конкретно в цій системі працювати і принести реальні результати.
– Зі зміною влади митці висловлюють занепокоєння щодо можливого сповільнення розвитку українського культурного продукту. Як не допустити цього?
– Тому я так активно і декларую, що хочу мати важелі впливу, щоб не допустити посягання на ці процеси і згортання їх. Я колись прийшов до міністерства після подій революції за народною квотою. І зараз також потрібна максимальна народна підтримка культури і мистецтва. Я в будь-якому випадку відстоюватиму культурні процеси: чи з позиції міністра, чи парламентарія, чи громадського, творчого діяча. Так було і до 2014 року: я ніколи не був у політиці. Коли зараз говорять про нові обличчя, я кажу: а я хіба старий – у всіх категоріях, і віку, і того, що я ніколи не був у парламенті, в жодній політичній партії? Просто був активним громадянином, активною творчою людиною. Зі свого боку я буду одним із тих, хто дуже різко реагуватиме у разі спроби згортання культурного розвитку України.
– Сьогодні в суспільстві знову зріють настрої Майдану. Яка вірогідність, що він відбудеться?
– Я був лідером двох Майданів, днював і ночував там. На жаль, під час Революції гідності ми втратили своїх найкращих синів, яких я назвав Героями небесної сотні та запропонував, щоб пісня "Плине кача" стала символом оплакування їх. Я б дуже не хотів, щоб ми знову дійшли до цієї точки, тому що третій Майдан може бути дуже швидким. Дуже багато зброї на руках, дуже багато гарячих голів. Тут важливо зробити все, щоб не допустити його. Якщо всі гілки влади адекватні, вони зроблять усе, щоб попри дискусії деякі речі лишалися непорушними. Я був зворушений побачити у вас у Кропивницькому банер про підтримку військовополонених. Коли ми різко висловили свою позицію проти телемосту з Росією, нам вдалося запобігти йому. Так і тут: якщо ми запобіжимо цим подіям, ми не допустимо кровопролиття.
– З політичними змінами доля фестивалю підвішена... Чому, на вашу думку, він має відбутися знову?
– У 2016 році, коли мене питали про ставлення до назви міста Кропивницький, я казав, що нарешті вперше за десятки років українське місто назвали ім’ям культурного діяча. Це стало поштовхом осмислити і зробити ребрендинг у культурній складовій. Ваше місто має шанс наповнитися нею і стати привабливим як для містян та жителів області, так і для всієї України. Я свого часу подав ідею проведення фестивалю і я радий, що її підхопили. Він дав можливість жителям ще більше полюбити своє місто з такою назвою, покреативити: воно і Кроп, і Кропива – по-різному молодь його називає. Але найголовніше, мені здається, місто починає ставати веселішим, добрішим, культурнішим. Культура об’єднує. Коли фестиваль несе в собі таку любов і добро, вкрай важливо, щоб він мав продовження.
Наталка Нічишина
Нагадаємо: Чим дивував цьогорічний Кропфест і чи відбудеться наступний (ФОТО)
