Федір Матейчук: Скільки б вам не було років, відчуваєте бажання малювати - беріть пензля і вчіться

 

Наприкінці серпня — на початку вересня яскравими заходами на різних локаціях міста відлунав Національний мистецький фестиваль «Кропивницький». Його новинкою став пленер просто неба, на який завітали понад двадцять художників з різних куточків країни. Підсумком їхньої роботи стала виставка картин із зображенням площ, вулиць, пам’яток міста у галереї «Єлисаветград». 

 

Ми поспілкувалися з одним з учасників пленеру, професійним художником з Івано-Франківська Федором Матейчуком. У нашому місті майстер пензля уже вдруге. Коли торік у галереї «Єлисаветград» проводилася виставка його робіт, частина експозиції була презентована у жіночому відділенні Кіровоградського СІЗО. Картини, написані в особливій манері, припали ув’язненим до душі. Тож вони звернулися до автора з листом, у якому попросили подарувати їм одну зі своїх картин. 

 

— Завдяки Вашим картинам можна мандрувати куточками рідної країни та побачити мальовничі та затишні місця рідної України. Ми хотіли би мати в установі одну з Ваших робіт та розташувати у кімнаті психологічного розвантаження, щоб інші ув’язнені мали змогу відчути неймовірний спокій, дивлячись на таку красу, та замислитися про майбутнє життя, — йдеться у листі арештованих жінок.

 

Відгукнувшись на прохання, художник привіз із собою витвір, який передав у Кіровоградський СІЗО під час презентації результатів пленеру. 

 

— Я вирішив подарувати дівчатам картину із зображенням природи Західної України. Вона писана з натури, і в оригіналі церкви в тому місці немає, але я його зобразив на цьому полотні як символ того, що у кожної людини своя дорога до храму, — розповів Федір Матейчук.

 

 

Пан Федір — член Національної спілки художників України. Загальний стаж роботи митця — близько 40 років. Від його картин віє теплом і великою любов’ю до своєї справи, а після спілкування зі скромним, інтелігентним автором залишається відчуття духовної наповненості і піднесення.

 

— Пане Федоре, розкажіть, будь ласка, якими були Ваші перші кроки у світ художньої творчості?

 

— Малювати я почав ще у дитинстві. Найбільше запам’яталося, що перша вчителька похвалила, як я намалював лисичку. Це був для мене перший поштовх до художньої творчості, бо, коли дитину хвалять, їй самій хочеться працювати над собою. Пригадую, батьки гонять мене спати, бо вже пізно, а я все собі малюю щось... Дуже любив зображати казки, казкових персонажів.

 

— Коли усвідомили, що хочете зробити малювання своєю професією?

 

— Я працював художником ще до армії, малював і протягом служби, і після навчання в університеті. Скільки себе пам’ятаю, завжди був художником. Займався не лише картинами, а й церковними та приватними розписами.

 

— У кожного митця свій стиль. Який обрали Ви?

 

— По правді кажучи, я ніколи не називаю певний стиль, бо маю власний. Люди кажуть, що мене пізнають за м’якістю картин. Коли мене питають, як я то роблю, я кажу, що кладу мазки звичайним способом. Ну як це можна пояснити? (Усміхається).

 

— Яка Ваша улюблена тематика картин?

 

— Зараз це краєвиди: міські, природні. Можуть бути і натюрморти. Часом пишу портрети, але на замовлення. Нині художники менше займаються портретами, бо менший попит. Адже професіонали хочуть не просто понамальовувати і поставити у кутку, а щоб хтось придбав і оцінив їхню працю.

 

— Як Ви дізналися про фестиваль «Кропивницький»?

 

— Мене запросив до участі власник галереї «Єлисаветград» Микола Цуканов. Ми з ним досі зналися, бо я вже приїздив до Кропивницького з виставкою своїх робіт кілька років тому. З Миколою Миколайовичем ми познайомилися у соцмережі Фейсбук завдяки одеському художнику Анатолію Кравченку.

 

— Ви бували на багатьох культурних подіях і маєте з чим порівнювати. Що можете сказати про цей фестиваль?

 

— Я знаю, що фестиваль існує другий рік, але вже набирає обертів. Поки що мало знайомий з його основними локаціями, зате люди, яких я зустрів, дуже гостинні й приємні.

 

— Які Ваші враження про наше місто?

 

— Ще коли я вперше привозив до Кропивницького свою виставку, відзначив, що тут не лише привітні люди, бо таких багато в різних містах, а навіть від архітектури віє теплотою. Протягом цьогорічного візиту завдяки виру подій і спеці склалося враження про Кропивницький як про курортне містечко. Воно притягує своїм теплом і добротою, воно особливе, відмінне від інших міст.

 

— Що Вас найбільше вразило у Кропивницькому?

 

— Йдучи вулицею Пашутінською, я часто зупиняюся біля старіших будиночків і можу стояти годинами, милуючись ними. Такої архітектури я ніде не бачив. У вас кожен куточок так і проситься бути написаним. З одних лише двориків вулиці Пашутінської можна написати дуже багато картин.

 

— Які місця Ви обрали для зображення на своїх картинах під час пленеру? 

 

— Під час пленеру я написав дві роботи. Перша — це фрагмент центральної площі Героїв Майдану. Друга — фонтан на площі разом із вашим фантастичним деревом катальпою. Вам треба оберігати ці чудові дерева, бо вони цілком здорові, але так специфічно ростуть, що не витримують власної ваги. Я бачив різні рослини, унікальні старовинні дуби, але настільки оригінальні — ніколи. Хіба що на Шацьких озерах були схожі, але все ж не такі.

 

— Підсумовуючи результати пленеру і фестивалю загалом, на Ваш погляд, чи може Кропивницький претендувати на звання культурної столиці України? 

 

— Звісно, може, якщо продовжуватиме розвиватися, запрошувати гостей з інших міст на різні заходи. Зокрема, для нас, художників, дуже важливо відчувати, що ми потрібні, що для нас організовують пленери. Художники — це не заробітчани, які женуться за копійкою, вони творять, і коли відчувають підтримку, це для них все. Тому так тримати! 

 

— Що Ви з висоти свого досвіду хотіли би побажати молодим митцям? 

 

— Тим, хто починає художній шлях, — наполегливо працювати над собою, не зважаючи ні на кого. Колись до мене підійшов старший чоловік, якому в юності відбили охоту малювати, подивився мої роботи і питається: «Що мені робити? Я колись так любив живописати, але мені сказали, мовляв, що ти там таке малюєш, то недобре виходить». А я кажу: «Малюйте зараз і не слухайте нікого, бо хто таке говорить, той нерозумна людина. Розумна людина, якщо захоче щось поправити, знайде делікатні слова». Тому скільки б вам не було років, якщо відчуваєте бажання малювати, беріть пензля до рук і вчіться, бо людина скільки живе, стільки і навчається. Ще шукайте себе. Буває, в когось виходить краще одне, в когось — інше, кожному притаманне щось своє. Знайдіть те своє і працюйте, працюйте, працюйте! 

Дякуємо панові Федору за слова, що надихають, та прекрасні роботи, які стануть окрасою мистецьких закладів нашого міста!

 

Наталя Нічишина