Шарварок № 19. А сусіди в нас веселі
А сусіди в нас веселі
Сміялись ми удвох з «Теопом» з Черкас до Кропивницького
Слово «Теоп» — це «поет» навиворіт. Бо такий він і є черкащанин Іван Дубінін, лауреат премії імені Остапа Вишні, якого я запам’ятала ще з попереднього літдесанту з Кіровограда в Кам’янку років з десять тому, коли письменницьку організацію в Черкасах очолював незабутній Григорій Білоус, а ми — делегація літераторів і медиків — гостювали в черкаських колег. Взагалі, Черкащина — перший невідомий «материк», який я відкрила ще школяркою, подорожуючи по Дніпру з Києва в Канів. А запам’ятовується мені земля, перш за все, людьми і книгами.
На заключній зустрічі кропивничан і черкащан у музеї Кобзаря Іван Дубінін зіграв роль веселого знака оклику, читаючи, в тому числі і на замовлення, свої пародії. Насміявшись, я добровільно здалась у полон пародисту, подарувавши йому свою книгу «Монолог метелика», а він мені — збірку вибраних пародій, видану в 2018 році, яку я читала по дорозі додому і рада була зустрічам перш за все із земляками-чернігівцями (я звідти родом). У пародіях я зустрілась з Леонідом Горлачем, Сергієм Дзюбою, Миколою Побеляном, Олександрою Самарцевою, Станіславом Шевченком та із земляком із Кіровоградщини — Віктором Соколовим.
Маленькі поети, звісно, радіють за великих, коли ті попадаються на зуб пародисту. Тож я не виняток —пораділа за Миколу Вінграновського, за покійного Миколу Василенка (в тому числі лауреата премії імені нашого земляка Яра Славутича, про якого я чимало писала). Вслід за Станіславом Шевченком я вивчаю поезію польських «новелістів»: Віслави Шимборської та Чеслава Мілоша і навіть пробую переспівувати.
Уперше стикнулася із поезією одеського «аса» Миколи Палієнка та черкаського — Григорія Діхтяренка. У новій веселій іпостасі відчула і Сергія Руднєва, який недавно мав авторський вечір у нашому клубі авторської пісні та поезії «Байгород». Звичайно, пораділа за І. Дубініна, який, мабуть, зібрав нектар не з однієї книги сучасних класиків, чию поезію люблю. А саме: Ігоря Павлюка, Павла Вольвача, Григорія Лютого, Василя Слапчука, Миколи Петренка (недавно брала участь у конкурсі його імені), Сергія Бурлакова (чиєю поезією захоплювалася у Дніпрі в 70-х рр.), Василя Кузана, Дмитра Шупти (гостював на запрошення болгар у нас), Віктора Женченка, Сергія Пантюка.
Окремо про жіноцтво. Отут низький уклін від нас, забутих і зневажених — пошанували веселими компліментами. Ваша фраза «Люблю жіночу поезію, бо вона особлива» кілком засіла мені в голові і спонукає до пишання навіть на голому місці. З вашого боку, бо кіровоградські пародисти гав не ловлять, не дрімають, а вже й віддячили мені за те, що я, як і ви, люблю читати з веселим олівцем у руках. У нас вашими достойними дуелі суперниками були і є: Борис Чамлай, Анатолій Кримський, Володимир Могилюк, Сергій Колесников, Володимир Яремчук (був у Вас у квітні) та навіть поетеса Тетяна Андрушко довела, що прислів’я «свій — свого, щоб чужий і духу боявся» ще при ділі. Паралельно з читаннями проштудіювала довідник письменника і зрозуміла, що з його перевиданням треба спішити.
Отож, щиро дякую пану Дубініну за яскраву демонстрацію талантів таких «китих» серед поетичних «китів», як Марія Людкевич, Ганна Костів-Гуска, Валентина Коваленко (до чиєї еротичної поезії і Антонії Цвід, і нам усім, як до неба); Людмила Тараненко (цікаво, чи пародіювали Ви їх, коли вони ходили в начальстві?!), Оксана Сенатович.
Спасибі, що засвітили нові для мене імена й зацікавили поезією молодих: Катерини Вербівської, Марії Морозенко, Юлії Гончар (як музейник використаю цей опус у ніч музеїв!).
Навіть мій скупий на похвалу чоловік, запеклий читач, «проковтнувши» зопалу «Теоп» і пожалкувавши, що книжка «мала», потім перечитував її, бо казав, що тут є над чим задуматись. До цієї «бліц-рецензії» від стороннього, як «своя» додам куті меду. Дуже сподобалась народна й водночас літературна мова І. Дубініна, вміло використаний фольклор, що вдало переплівся з інтелектуальним гумором.
Диво-дивне помітила, що більшості пародистам вдаються пародії на більш відомих, а тут навпаки. І хоч я прихильник куценьких пародій та цитат, сприйняла й інший, детальний «розгін» при пародіюванні. Декому з «обпародійованих» знайомців уже передала веселі привіти.
Спасибі автору за подарунок. Рецензована книжка надійшла до фондів літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого.
Жду з Черкас веселого пародійного знущання. З мазохістським привітом Антоніна Корінь.
Із виставки ілюстрацій новоукраїнського художника Володимира Гребенюка до «Кайдашевої сім’ї» І. Нечуя-Левицького (до 180-річчя письменника) у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого.
Афоризми
Не смітіть у літературі. У ній немає двірників (за винятком «Шарварку»).
Поет — тягар для сім’ї. Сім’я — в’язниця для поета.
Гоноровий шарварківець: «Нагородіть мене бодай зворотною стороною медалі!»
Автор:
— Що ставиться в кінці книжки?
Редактор:
— Що… що… Пляшка!
Звані гості
Владимир Стафидов
Днепр
Сергею Осадчему
Здоров, Сергіє, брате запальний!
Погладшав ти, чи так мені здається,
Чи з манджею обід був затяжний,
Чи може пиво з нею добре п’ється.
Та ні — ти замотавсь у прапори:
Болгарський триколор і синьо-жовтий,
Дивлюсь, коли хтось котиться з гори -
Та ба, Осадчий всміхнений і ловкий.
Нічого дивного, він зна заздалегідь —
В цих прапорах живе велика сила!
Хіба тебе можливо не любить?!
І як такого мамця народила!
Їй мій уклін, вона така одна —
Розумниця, живе великим болем.
А за вікном вік грізний промина,
Аж рушаться смереки і тополі.
Та прийде час, в це свято вірю я —
Отямляться бешкетники, пророки,
Згадають всі —одна у нас земля
Допоки все, допоки все, допоки…
А ти будь сильним, в тебе є талант
Єднати континенти і народи,
Бо ти, мій друже, велетень-атлант
Болгарсько-української породи.
Протоиерею Стойкову
Василию Ивановичу к 90-летию
Какие б бури ни носились,
Каким бы страшным ни был рок,
Без веры батюшка Василий
И дня на свете жить не мог.
Ломало время и кромсало,
И выжигало города,
Но отчей веры, даже малость,
Спасает верящих всегда.
Любовь дарует и свободу,
Дорогой верною ведёт,
И сколько б ни было народу -
Всем утешение найдёт.
Прожить достойно — ой, непросто!
Но жизнь вам, к счастью, удалась,
За Ваши, отче, девяносто
Моя молитва вознеслась.
Горжусь, болгарского вы рода,
Добролюбивы и скромны,
И есть у нашего народа
Такие славные сыны!
Пожалуй, этим подытожу,
Хотя не всё ещё сказал.
Ещё добавлю, чуть попозже,
Я в Ваш столетний мадригал!
У нас на районе
Роман Любарський
Кропивницький
Витребеньки, дрібушки, триндички
* * *
Перед нами ворог — підступний, хвалькуватий.
Але ми, хлоп’ята, зроблені не з вати…
* * *
Тільки бачать «кіборгів», їх кидає в дрож.
Нерви в нас залізні, «крашанки» —також!
* * *
Наша ціль, хлоп’ята, корисна і проста:
Насиплемо Путяті дуста під хвоста!..
Пародия на стихотворение
Сергея Соловьёва «Джаз»
Кто — на сеновале, а мы — на складе,
Где Мона Лиза воззрилась на мохер и хурму.
Мы играем джаз в переменном ладе,
Не боясь при этом попасть в тюрьму.
Вдалеке от поп-арта и попкорна
Мы распиливаем ленинизма кольцо.
Мысль эта, возможно, спорна,
Зато процесс мышления — налицо.
Я принёс тебе шиш с маслом.
Съешь его как-нибудь.
Джаз не имеет смысла,
Важна твоя грудь
И глаза твои — виноградины,
И ягодиц покатая площадь.
Да, я размножен — сперматозоиды украдены,
И каждый рвётся к тебе, как лошадь.
А поворотись-ка, стриженая, ко мне задом.
Мы опасность игры сведём к нулю...
В этом блефе джаза я рад, что ты рядом, —
Я люблю тебя! Я тебя так люблю.
Хляби разверзлись. Овому — овое!
Ты не подвластна себе, Юдифь!
Сломя голову, в розово-голое, —
Весь я в тебе уже. Как тиф.
А наутро ты освежала розарий
И цедила цимес в позе гюрзы.
А я составлял к тебе глоссарий.
Ты непереводима на чужой язык!
Твоя речь похожа на лепрозорий.
Алеет зараза розовым языком.
Третий день я лежу в зазоре
Между джазом и твоим каблуком.
Я зубами скриплю: дай под зад коленцем —
И пулей вылечу из галифе.
А ты, в белом лифе, между Джоулем Ленцем
Тире распиливаешь подшофе.
Я бегу, я в поту — как перед Зимним!
Мы с пистолем с тобою всегда, не ссы.
Джаз становится совершенно зимним:
Половозрелость, борода, усы...
Наталія Бідненко
Добровеличківський р-н
Горе з картузом
— Хочу, кумцю, пожалітись,
Бо халепу маю —
Чоловік, як сяде їсти,
Картуз не знімає.
Сиплю борщ, і не холодний,
А добре гарячий…
А він: «Жінко, я голодний,
Аж ледве не плачу!»
Ще картоплі подала я
Гарний полумисок.
А він їсть і не вгаває,
Лиш лисниться писок.
З’їв ще добру чвертку півня,
Зо три чарки гепнув…
Так от, кумцю, браво їв він,
Що картуз той репнув!
Борис Ревчун
Кропивницький
Афоризми
Як часто у нас політики з підмоченою репутацією виходять сухими з води!
Не кожному дано оцінити безцінне.
Коли електорат має курячі мізки, він обирає півня, який гребе під себе й будує гребану країну.
Голі королі завжди пнуться рядитися в білі шати.
Мистецтво жити на широку ногу належить вузькому колу людей з волохатими руками.
Тому, хто довго годує солодкими обіцянкам, хочеться дати перцю.
Що нижчими є моральні принципи, то нижче падають.
Засоби існування існують для того, щоб жити, а не існувати.
«Попередження: шарварківці, болгари і болгаролюби попереджають, що готуються привітати нашу активну помічницю — психолога-дефектолога і першодрукаря Ірину Андреєву з ювілеєм — 5 червня». Підпис: Нагороджена редколегія: Н. Бідненко, Л. Макей, В. Стафідов, Б. Ревчун. Неглавный редактор — Нестор Нетописец.
