Острів надії (вірш, присвячений кропивницьким волонтерам)

 

З початку широкомасштабного вторгнення московії в Україну у Кропивницькому розгорнувся волонтерський рух. Сотні мешканців міста почали збирати продукти, засоби гігієни, інструменти та гроші для військових, теплі речі та постіль для переселенців, а жіноцтво занадилось плести маскувальні сітки.

 

Одним із таких волонтерських центрів запрацював у Кропхабі. Вже через кілька днів стало зрозуміло, що цього приміщення вже замало для збору волонтерської допомоги. Активісти розмістили центр на Козачому острові. Вже туди містяни стали зносити матраци та подушки, овочі та консервацію, пальне для коктейлів Молотова. Там же проводились курси з першої домедичної допомоги, плелися маскувальні сітки та шилися постілі і розноски.

Та всі ці речі потрібно було сортувати та пакувати у мішки і коробки, вантажити у авто для передачи військовим. Людям доводилося працювати, не зважаючи на погоду: на холоді і в спеку, в мороз і дощ.

 

Кілька сотень людей приходили щодня, деякі - у вільний від роботи час. Протягом 80 днів поступово сформувався кістяк із 15 чоловік, які зранку до ночі трудились на волонтерській ниві. На сьогоднішній день волонтери з Козачого острова продовжують свою невтомну працю, але на інших локаціях: розмальовують бомбосховище у дитсадку, плетуть сітки на MIR 2 0. Друзі продовжують спілкуватись та відвідують разом культурні заходи. 

 

Одна з активісток - Світлана Балаклєєнко - написала вірша, який присвятила своїм друзям-волонтерам, які разом надавали матеріальну підтримку українським військовим та переселенцям.