Шарварок № 24
ПОКОХАЙТЕ ПАРОДИСТА!
АНТОНІНА КОРІНЬ
Колядка для Макей
Коляд, коляд, колядин?
Ти – найкраща із людин!
За твої всі інтерв’ю кожен скаже:
ай лав ю!
Зичу я здоров’я й щастя,
Бо ти – на всі руки майстер:
Піаністка й журналістка,
Поетеса і солістка,
Композитор і художник, –
Й це не все ще, що ти можеш!
Декламуєш і жартуєш,
Редагуєш, критикуєш!
Ще й мандруєш, проектуєш.
Та таких нема й в столиці!
Ти у нас – Гордон в спідниці!
Тож у «Шарварку» в Макей
Класний псевдонім – О’кей.
ЧОМУ Я НЕ СОКІЛ?
(Пародія)
Білою хвилею квилить замріяна хмара
лиш кам’яна стіна перетворюється
на справжню живу істоту...
та стіна хоче бути білим туманом у полі...
Хоче бути птахою, що шукає своє ім’я у лісовій галявині,
я не знаю, що їй сказати на ці марення...
я не знаю пташиної мови, яку чую досить давно...
так, можливо, пташка говорить людським голосом?!
Можливо, пташка розуміє, що я їй скажу..?
Не розумію:
хто хоче бути птахою?
хто хоче бути туманом?
хто хоче бути кам’яною стіною?
можливо, тільки я...
Станіслав Новицький, журнал «Вежа» 2019 р.
***
Можливо, стіна зрозуміє, про що я пишу?
Бо вміє перетворитися на живу істоту...
А хотіла би бути туманом,
чи птахою у лісовій галявині.
Можливо, птаха розгадає мої квиління?
Можливо, пташка зрозуміє,
про що я їй скажу.
Можливо, Віктор Терен зробить вигляд,
що розуміє мою пташину мову?
Можливо, колеги по перу зі «Степу»,
а можливо, тільки я…
ОЛЕНА НАДУТЕНКО
(Кропивницький)
ШАРЖ НА КОРІНЬ
Тоню, ти – шикарна видом,
Наче зірочка гориш!
Нащо той тобі Стафідов,
Непоказний, як спориш?
Ти молодшаєш з роками
І цвітеш, мов маків цвіт.
Мода на тебе не кане
У шпарки минулих літ.
Банк ідей, енергій згусток,
Презентацій і статей!
Все можливо в дами з бюстом,
Що з роками теж росте!
Для музею ти не даром,
Кажуть, – кращий із скарбів!
Ти болгарше всіх болгарок,
Твій талант тебе не старить,
Дай Бог вік прожить тобі!
ВОЛОДИМИР СТАФІДОВ
«Пісня зливи»
(Пародія на вірш Антоніни Корінь)
На моєму підвіконні
Град копитцями цок-цок!
Зажуривсь на рушникові
Вороненький мій коньок,
Що голівки конюшини
вітер шаблями знесе,
козаченька до дівчини
в зливу він не привезе…
Репліка Стафідова Володимира
Вибачай, про кого мова
Ця зворушлива твоя?
Була б дівка, я готовий!
Можу навіть без коня.
А про зливу – що та злива?
Перевтілюся в шпака,
Коли схоче – неможливо
Зупинити козака.
ВОЛОДИМИР МОГИЛЮК
(Кропивницький)
Тенета для тіла і духу поета
(на збірку Оксани Шпирко «Поезії»,
Кіровоград, «Степ», 2010)
І. ЧУЖЕ НЕГЛІЖЕ
Надивлюся збоку на чуже,
І терези схилить заздрість біла,
Що моє, як тіло, негліже*
І раніше строку посивіло.
ст. 29
*Негліже – легке домашнє, переважно ранкове вбрання (Академічний тлумачний словник, К. 1970 – 1980)
На чуже – не зазіхай, авжеж! –
Так колись матуся говорила…
Не почула – й тіла НЕГЛІЖЕ
Ще до строку геть позеленіло!..
ІІ. СЛОВЕСА ПО-КОРОЛІВСЬКИ
Ти знаєш, як пишуться вірші
І всі одкровення поета?
Як сили з’являється більше
І тісно стає у тенетах?
Як знову попроситься слово
І ляже в рядки коло мене,
І я котрий раз по-новому
Відчую, що я – королева!
ст. 33
Поетам потрібні тенета
І краще, якщо найтісніші,
Бо з тісняви легше поетам
Відвертим вас втішити віршем.
До строф моїх проситься знову
Достигле чи й дещо зелене
Занадто набридливе слово,
Цілуючи ноги у мене.
Хай зими довершують весни,
Хай осінь ридає за літом…
Лиш я – королева словесна
Спроможна усе те стулити!..
ІІІ. ЗАЗІХАННЯ НА СВЯТЕ
Матерія земна – то суєта,
Лиш терція небес втамує груди!..
Й на мене ви не зазіхніться, люди,
Бо жить в огні зове любов свята!
ст. 26
Мене земне і трохи не пече,
Воно мене зацьковує повсюди…
Горю вогнем – аж блискавки з очей, –
Бо знов «на мене» зазіхають люди!..
Р. S. З ПІДМОЧЕНОГО
Цю дивну роль я вибрала сама –
Душею й тілом під дощем стояти.
ст. 24
Здається, надто мокнути – дарма, –
Обсохнути тій дивній ролі варто!..
А БУЛО КОЛИСЬ...
МИКОЛА ЛЕВАНДОВСЬКИЙ
(1931 – 2018 рр.)
***
Чтобы женщин не томить, я скажу заранее –
Ох, попал я, милые, в сложный переплёт!
На леченьи я сейчас, аж в Азербайджане,
Окунаюсь прямо в нефть сутки напролёт!
Все мои подруженьки пребывают в страхе,
Ничего не кушают, ничего не пьют:
Как он там, родименький,
в Нагорном Карабахе?
Вдруг его не вылечат, вдруг его убьют?
Может, вы волнуетесь вместе с ними тоже,
Не едите и сидите на одной воде?
Мне ж любой азербайджанец
здесь прожить поможет,
Не оставит ни за что одного в беде!
Я же здесь, представьте, свой!
Свой, ну прямо в доску!
У меня же на обличьи нос такой длины,
Что я тут Нико Левания, а не Левандовский,
Так что неприятности все исключены!
Перестройки чудеса вскорости обещаны,
Впереди маячит нам радость бытия…
Это вам, любимые, дорогие женщины,
Песня посвящается скромная моя!
ЖИВОПИСУЛЬКИ
БОРИС РЕВЧУН
(ювіляр)
Ювійлені заклики
Хай живуть усі, хто ще живий!
Хай живе загробне життя – світле майбутнє усього людства!
Господи, прости і поможи!
Максимульки
Відчуваю себе, як нова копійка… вилучена з обігу.
Старість здатна затупити будь-яке шило в будь-який дупі.
У старості починаєш усе розуміти, але вже пізно…
Встигнути б отримати гонорар за лебедину пісню!
У категорії 70+ усе більше мінусів…
Люди похилого віку частіше надувають щоки, і не тільки для того, щоб приховати в’ялість шкіри.
Життя коротке, безсмертя вічне.
Бути чи не бути? Не питання!
Щастя у кожного всередині, але щоб його відшукати, треба чимало пройти.
Фортуна посміхається тому, хто сміється останнім.
У НАС НА РАЙОНЄ
АНАТОЛІЙ ЧЕЧЕЛЬ
***
Диктатура правди в слові лине,
Я підношу віру, як хлібину.
Я підношу інші благодаті,
Вир думок вертає мені свято.
У душі не порожньо без горя,
Як Чумацький шлях веде до моря.
Маю совість, нею буду гордий,
У братків тепер вона не в моді.
Вечір плаче, сльози наче терен,
Угамуйсь, ще прийде час повернень.
Лику громадянському вклонись,
Світанковим зорям посміхнись.
І не дбай, щоб стало зрозуміло,
Хтось підійде до тлумачень вміло.
І удар, і настрій буде другий,
В притягальній творчості напруги...
Диктатура правди в слові лине,
Хлібом не єдиним... НЕ ЄДИНИМ!
Олександрійський літературно-мистецький клуб «Джерело»
ОЛЕКСІЙ НЕКРАСА
(1939 – 2017 рр.)
***
Шовковиця шовково зацвіла…
М’ята не прим’ята,
Травневі трави.
М.Пасічник, збір. «Право на дорогу»
Віршую вірші
Вільно та й поволі,
Немов пастух ріжкує у ріжок.
Ой там у полі
Тополять тополі
І стежечка стежкує за стіжок.
Весна і день
Такий чудовий випав,
Що я не можу те вам пояснить.
Щось травить травень,
Щось лепече липа,
Шовковиця шовково шавкотить.
Зоря зоріє –
Зоряна зорюха,
Півніє півень
Пісню на пеньку.
І вухають від тої пісні вуха,
І сосни не заснуть у сосняку.
ЮРИЙ МОЗГОВОЙ
Врач-уролог, главврач Александрийской
городской больницы №3
***
Узнать судьбу свою – скорее тяжкий крест, чем чудо,
И хоть предсказывать ее великие
есть мастера,
Я благодарен Господу, что мне неведомо,
где завтра буду,
И что жена не знает, где я был вчера.
***
«I close my eyes and see your face» –
слова прекрасной песни,
Виденья этого, что в мире может быть
чудесней?
И мне судьба дарована почти такая:
I close my eyes и тут же засыпаю.
***
Бездонне осіннє безсоння,
в якому одна тільки ти…
Обкльований птахами сонях,
Так лунко риплять капусти!
Анатолій Перерва, зб.«Голоси криниць», вид. «Прапор».
Безсоння, осіннє безсоння,
У ньому стоїш ти сама.
А поряд – об’їдений сонях
І більше нічого нема.
Вгорі – безкурличне безгусся.
Стоїш ти, ні пари із вуст.
Ну й тихо ж… Пробачте, забувся, –
Ще чути рипіння капуст.
А ти все стоїш, і ні слова.
На ферму хтось гичку везе,
І лунко сусідська корова
Гарбуз на городі гризе.
ЮРІЙ КАСЯНЕНКО
***
Перерваний політ
«Не птиця курка» – кажуть всі.
Вона хоч й має крила,
Але на пам‘яті людській
Ще жодна не злетіла.
Не в змозі крила підійнять
Її важкуще тіло,
Бо на легких харчах воно
Занадто розжиріло.
Літали ж кури в небесах,
Коли ловили мушок,
Та зупинили свій політ
Вони біля кормушок.
Як часто бачим ми талант,
Який, наївшись сито,
Уже не може полетіть
Від повного корит.
