Микола Петров. Сповідуючи принцип правди

 

26 грудня 2018 року мало б виповнитися 95 років письменнику, перекладачу, громадському діячу, справжньому патріоту України Миколі Гавриловичу Петрову.

 

Як письменник він стверджувався в літературі  з деяким запізненням (так склалися життєві обставини), проте заявив про себе голосно і впевнено.

Народився Микола Гаврилович у містечку Нова Прага, нині Олександрійського району Кіровоградської області, у родині дрібного службовця. У 1927 р. Петрови переїхали на станцію Знам’янка. Середню школу закінчив напередодні війни, у 1941 році. На фронті був кулеметником стрілецької  дивізії, отримав поранення. Нагороджений медаллю «За відвагу» та орденом Вітчизняної війни І ступеня.

З 1947 року Микола Петров працював у Знам’янській багатотиражці. Вищу освіту здобув у Кіровоградському педінституті (українська мова та література) та Київському державному університеті (германістика). З 1951 р. і до виходу на пенсію викладав українську літературу та німецьку мову у школі села Володимирівки Знам’янського району.

 

Писати М.Петров почав ще у шкільні роки. У 1940 р. у київському журналі «Піонерія»  з’явилися друком два його  вірші. У 1950 – 80-х рр. поезії, гуморески, оповідання сільського учителя охоче публікували газети і журнали. Проте по-справжньому його голос зазвучав лише на межі 90-х рр. ХХ ст.

 

«Він міг би без особливих зусиль домогтись ще у молоді роки письменницького статусу. Міг би за умови, що поступиться своїми світоглядними принципами. Усе своє свідоме життя він був “внутрішнім емігрантом”, тобто не сприймав радянської дійсності… І тільки ледь-ледь з’явилася можливість вільно висловитись – він взявся за письменницьке перо, щоб сказати все, що накопилось у нього за довгі роки вимушеного мовчання», – писав відомий літературознавець Григорій Клочек. 

 

Це був найпродуктивніший період творчості нашого земляка. Серія оповідань, написаних Миколою Гавриловичем, увійшла до книги «Двоє на льотному полі», яка побачила світ у 1995 р. Більшість оповідань – про Другу світову війну, про поведінку людей в екстремальних умовах. Інші – про побут, труднощі довоєнного періоду, про перші роки мирної праці на спустошених землях.

 

Усе, про що б не писав Микола Петров, взяте з життя, не вигадане, бо автор сповідував такий принцип: дотримуватися лише життєвої правди, а не правдоподібності, писати тільки про те, що або сам спостерігав, пережив, або що пережили люди, яких добре знав і яким довіряв. «Ні фантазії, ні уяви особливо напружувати не треба: матеріалу, життєвого досвіду під зав’язку», – зазначав наш земляк.

 

Микола Гаврилович заявив про себе і як талановитий перекладач. У 1995 р. була видана художньо-документальна повість австрійського антифашиста Гайнріха Райтера «Тихий фронт» у перекладі М.Петрова. Книга цікава тим, що події Другої світової війни, часи окупації м. Знам’янки (1941-1943 рр.) показані очима солдата фашистського вермахту. Наперекір своєму світогляду він змушений був носити форму німецького окупанта, але щиро ставився до українців, допомагав їм уникати облав та примусового вивозу до Німеччини. 

 

За часів розгортання руху за національну свідомість Микола Петров став активним учасником процесу відродження національної гідності українців. Він був одним з ініціаторів заснування у Знам’янці перших осередків Товариства української мови, Народного Руху України, організації українських націоналістів, демократичної ветеранської організації.

 

Планів у Миколи Гавриловича було чимало: мріяв написати про пережите і передумане, видати книгу оповідань талановитого німецького письменника Вольфганга Борхерта у власному перекладі. Залишилося чимало непрочитаного, особливо творів  «заборонених» українських письменників. Але 6 грудня 1999 р. М.Петрова не стало. Вже посмертно він був прийнятий у члени Національної спілки письменників України.

 

У літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого зберігається значна частина архіву Миколи Гавриловича: книги, газетні та журнальні публікації, рукописи, документи, нагороди, фото. Привертають увагу раритети часів Другої світової війни: листи, написані олівцем (трикутники та на спеціальних ілюстрованих бланках), листовні картки, інструкція по боротьбі з німецьким танком Т-VI, пам’ятка наводчику і командиру 57-мм гармати у стрільбі по танках, німецька карта, світлини, зроблені у 1944-1945 рр. Не залишають байдужими спогади письменника і педагога про голодомор 1932-1933 рр. у Знам’янці. Грамота за активну участь у поваленні прокомуністичної Верховної Ради в ім’я демократії та незалежності України підписана особисто В’ячеславом Чорноволом.

 

Свій письменницький талант Микола Петров зміг реалізувати лише наприкінці життя. Проте його по праву можна вважати майстром художньої прози та публіцистики. Творчий доробок нашого земляка ще чекає на свого дослідника. 

 

Тетяна Ревва,

старший науковий співробітник

літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого