Вінілове багатство
Незважаючи на безліч новітніх носіїв музичних записів, досвідчені меломани досі вважають вінілові грамплатівки найкращим звуковим носієм вокалу та музики (тієї ж думки дотримуються й найвимогливіші до якості звуку спеціалісти).
Але мало мати вінілові грамплатівки, до них необхідна ще й відповідна техніка. Аби дістати справжнє естетичне задоволення від прослуховування записів на вінілі, потрібно мати високого класу апаратуру й акуратно поводитися з нею та з платівками. Програвач має бути найвищого класу. Їх раніше випускали в СРСР. Зараз Україна програвачів не виготовляє, імпортні ж коштують великих грошей. Як і грамплатівки, яких в Україні також не виробляють. Коштують вони недешево, зате якість їхнього звучання незрівнянно краща, ніж з інших, навіть найсучасніших, носіїв. Особливого догляду потребує голка програвача, яку слід щоразу перед і після прослуховування запису протирати тоненьким пензликом. Так же ретельно слід чистити й диски: перед прослуховуванням і після необхідно протирати їх шматочком оксамиту, змоченим із пляшечки з пульверизатором сумішшю зі спирту та дистильованої води. Це треба робити для зняття пилу та статичної напруги.
За тим, як людина бере в руки платівку, одразу ж можна визначити рівень її ознайомлення з тонкощами процесу. Справжні поціновувачі «вінілової музики» знають, що із конверта диск слід класти ребром на долоню, іншою рукою торкаючись платівки за обідок (брати пальцями чи то за її край, чи за середину не можна!). Узявши так платівку, слід її таким же чином класти на диск програвача. Якщо торкатися поверхні платівки пальцями, то на ній лишаються сліди, які псують її. Це те ж саме, що ювелірові використовувати при виготовленні тендітної прикраси слюсарні інструменти.
Завдяки дотриманню вищеописаних процедур слухач поринає в щонайбільше наближену до концертної звукову стихію. Зберігати платівки також треба вміти. Щоб диски не перегиналися, їх слід тримати у вертикальному стані в обладнаній для цього тумбочці чи іншому закритому місці. Найкраще, коли зо два десятки дисків відділені від такої ж кількості перегородкою, наприклад, із товстого скла. Також бажано виготовити зі склопластику квадрат розміром із платівку. Його ставлять на місце тієї, яку прослуховують: таким чином не переплутаєш, куди ставити її назад, а також унаслідок цього платівки тісно притиснені одна до одної.
Та навіть цих знань недостатньо, аби вважатися просунутим меломаном. От, наприклад, чи знаєте ви, що недостатність вологи в повітрі у закритій тумбочці шкодить платівкам? Задля зволоження повітря в закритій тумбочці слід поставити в ній одну чи кілька (залежно від об’єму імпровізованого сейфа на вінілове багатство) скляночку з водою...
І хоча нині вінілові грамплатівки переважна більшість людей сприймає як щось із епохи динозаврів, та все ж і в нашому місті є люди, які розуміють їхню цінність. Вони пронесли крізь час любов до грамплатівок із вінілу, які нібито відплили в небуття. Насправді ж об’єкти їхнього захоплення знову полонять залюблених у красу повновартісної живої музики, бо лише такий, ніби вже архаїчний, матеріал, як вініл, здатен увібрати й передати всю глибину й настрій музичного твору.
Однак надалі поповнюють ряди цих поціновувачів переважно лише за кордоном. У світі виготовляють і вінілові диски, і програвачі для них. Коштують же і ті, й інші зовсім недешево: за якість треба платити. І за кордоном платять, бо є за що. Україна ж поки лишається поза досяжністю для чогось кращого, ніж пластмасові музичні шкатулки китайсько–сингапурсько–тайванського чи то ще якогось виробництва. Та поки ще в нас є колекціонери–меломани, які знають ціну вінілові, то і є кому розкривати нам очі на істинну красу…
Юрій Сергійчук
