СТЕЖИНА №72

Часопис Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного

Відповідальна за випуск Ольга Полевіна

Текст підготував Олександр Архангельський

«Рік лютневої люті»

Кіровоградське літоб’єднання «Степ» випустило у світ книжку «Рік лютневої люті». До неї ввійшли вірші, оповідання, есеї та хроніки воєнної тематики. Попередня «степівчанська» книжка про війну має назву «Смертельний соль-дієз».

Збірка «Рік лютневої люті» віддрукована у видавництві «Імекс-ЛТД» (м. Кропивницький), містить 152 сторінки. 60 із них – безцінний документальний матеріал. Це щоденники із зони бойових дій «У рашистському кільці» Людмили Юферової. Вона з чоловіком та сусідами найперші тижні російського вторгнення провели поблизу Києва у підвалі. Над ними вибухали ракети, снаряди та міни, а на Кіровоградщині в авторки записів у цей час помер батько…

«Реальна історія» Людмили Олександрук – це розповідь про те, як стійкий український кіт 42 дні сидів замкненим у порожній квартирі в Бучі і вижив. «Моя війна» Галини Суржок відтворює моменти її волонтерської діяльності під час ракетних обстрілів та блекаутів. «Слово в майбутнє» і «Точка дотику» Тетяни Микитась – публіцистичні та ліричні роздуми про причини війни та про довічне горе людей, у яких вона забрала рідних. «Вторгнення» Олени Трибуцької – філософська притча про нечисть, яка торгує кров’ю. В оповіданнях Максима Липкана «Рудий лис» і «Кривавий дощ» воїнам допомагають персонажі з фольклору та комп’ютерних ігор. «Шлях до Іонічного моря» Ніни Даниленко – гостросюжетна історія про дівчину, якій війна відкрила безмежний цинізм її хлопця. Олександр Архангельський в оповіданні «День перший – не останній» передає відчуття молодим офіцером невідворотності війни і його переживання в миттєвості, коли в перші ж часи біля нього «жахнуло метрів за сто». Єдина відчуття – радість, що він напередодні зустрівся з батьком, що є надія на наступне побачення. Героїня новели Наталії Фесенко «Тільки потуги» була вражена, коли її осоружний і, як вона вважала, безвідповідальний чоловік пішов на війну. А коханий Вероніки з однойменного оповідання Ольги Полевіної незадовго до 24.02.22 опинився в Росії і звідти весело запевняв, що ніякого вторгнення немає, то все вигадки…

До збірки «Рік лютневої люті» також увійшли вірші восьми поетів. «Ховають кожен день свого когось, / стають в містах і селах на коліна…» (Олександр Архангельський); «Пшениця жовта, небо синє – / прикмети нашої країни» (Ольга Полевіна); «Тут «Градами» в садках обтрушуються груші, / із ойканням в траву летять фонтани слив» (Людмила Юферова); «Той смерч вогню спалив усе дотла, / взяли в долоньки діти лиш медалі» (Наталія Фесенко); «А вже позаду щедре літо, / та всюди попіл, дим, вогонь, / і ніде страх і біль подіти, / як сивину завчасну скронь» (Людмила Ніколаєвська); «Під чорним сонцем скривджена весна / блукала згаром, мерзла і тремтіла, / півроку вже, як дому тут нема, / весна ридала над схололим тілом» (Олена Трибуцька); «На стінах, мокрих від сліз, / я виводжу твої літери пальцями, / доме за трьома горизонтами, / доме за семи ріками» (Назарій Назарів); «Ви прагнули спалить міста, / спаплюжить волю і свободу, / але країна в нас свята, / вам не зламають її народу» (Тетяна Микитась).

Ці стислі цитати з віршів теж можуть слугувати метафоричним літописом подій, думок, переживань та сподівань, якими українці жили від лютого 2022 року і живуть до сьогодні…

Ніна Даниленко, прозаїк, членкиня Кіровоградського обласного літоб’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного

Найпереконливіше – мовою твору

Друга половина першого року війни…

Страшні слова. Особливо – «першого…».

Але ми вже інші. Ми звикли до повітряних тривог, ми конструктивно наближаємо перемогу – кожен на своєму місці. Ми не маємо сумніву в перемозі. Ті, хто мали сумнів – усе ще сидять за кордоном, налякані небезпекою.

А ми – працюємо.

Сонячний день. Гуде сирена. На дитячому майданчику гуляють діти. Матері гортають новини на смартфоні: де зараз вибухи? Не в нашому місті. Гуляємо далі.

Ми звикли до небезпеки. Ми вже не боїмося. І тільки лють накриває хвилею: допоки ще? Допоки цвинтарі розростатимуться могилами з жовто-блакитними вінками?

Лютий ще не скінчився. Як почався 24-го, у четвер, так і триває. Закінчується щось інше – страх усього світу перед божевільною країною. А ще – залишки поваги до її культури…

І тільки лють не закінчується. Холодна, невгамовна лютнева лють.

У цій книзі зібрані твори, написані авторами Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного з вересня 2022 по лютий 2023 року. Це вже друга збірка з початку війни. Перша – «Смертельний соль-дієз» – про перші дні. Про розпач, відчай, ненависть до окупантів, про жах від того, що вони зробили на окупованих територіях.

На кожному перехресті були біг-борди про напрямок «руського воєнного корабля» – і лайка ставала молитвою, додавала сили боротися, учила сміятися в обличчя ворогові, хоча… хіба в нього – «обличчя»?

Це був смертельний герць з нескінченним військом, з колонами танків, які перли на нашу землю. Це була нищівна відповідь на переважаючу силу, презирливий регіт у лице Смерті, і ці слова вже були перемогою, навіть якщо Смерть приходила слідом, бо вже не буде переможцем той, кого послали за цим напрямком, хоч спали весь світ.

А потім біг-борди щезли. Бо матюччя – це мова народу із залитими горілкою очами, у мізках якого відсутні причинно-наслідкові зв'язки, навички до логічного мислення і людські якості. Не вірите? Поспілкуйтеся з росіянами, і від їхніх «висновків» ваша лють стане ще нестерпнішою.

Біг-борди щезли. Бо в них не стало потреби, ворожі війська за інерцією йдуть у вказаному напрямку. Головне – вірно його вказати!..

Нам судилося жити в ці жахливі часи. Ми – Свідки. У цій книжці – вірші, есеї, оповідання різних авторів. І їхні твори зберігають відбиток цього часу, бо це не повинно бути присипано пилом, пом'якшено спогади для тих, хто прийде потім. Бо це не можна пробачити.

І обов’язок усіх, хто володіє Словом, донести, зберегти свідоцтва жахів, які довелося перенести нашому незламному народові.

Є мова ділових паперів, світлин, протоколів допитів та інформаційних статей.

І є мова художнього твору. І це – найкоротший і найпереконливійший шлях до свідомості. І до серця…

Ольга Полевіна, голова Кіровоградського літоб’єднання «Степ»

ім. В. Погрібного