Стежина № 74

Часопис Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного

Відповідальна за випуск Ольга Полевіна

Текст підготував Олександр Архангельський

Назар Назарів

* * *

Моїм бабусям Галі й Ліді

В Париж приходить запізнілий вечір

і на дзвінниці б’є години дзвін.

І спогадом спускається на плечі

червнева спека із гарячих стін.

І пахне вже смородина й малина,

і спогад не здіймається з плеча,

і, певне, дозрівати вже повинна

в дворах мого дитинства алича.

В червневі дні, коли немає школи,

дорогою понад зелений ліс

я виїздив у степові околи,

здіймався пил у полі від коліс.

Блукали дні по стежці виднокола.

Від спеки жухло листя і трава.

І я ходив у степ, у чисте поле,

де вітерець пшениці колива.

Зерно ховали на зиму в комору.

І ріс в дворі любисток і спориш.

Святі місця мого сільського двору.

Приходить пізній вечір у Париж.

* * *

Нам суджено пожити і померти,

зав’язувати пам’ятні вузли,

і згадувати, ще живим і впертим,

що нас немає там, де ми були.

Минає ніч, що правила повсюди.

Ранкове сонце ввечері іде.

Де ми були, там нас колись не буде.

Так серце відчуває молоде.

Ні шепоту не буде ані кроку

В покоях тих, що повнились утіх.

Проляже тінь безлюддя, тиші, змроку

На обідках люстерок золотих.

Де дерево росло іще дворічне –

У парку, де ми стрілися колись,

Там сонце зустрічатиме одвічне

Великий дуб, піднесений увись.

Ідуть одне за одним звірі й люди.

Минає все, не маючи кінця.

Де ми були, там нас колись не буде,

немов сльози, що котиться з лиця.