Побачив світ 75-ий випуск "Стежини", часопису Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного

Стежина №75

Часопис Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного

Відповідальна за випуск Ольга Полевіна

Текст підготував Олександр Архангельський

Людмила Олександрук

Орхідеї

...Він був звичайним міським хлопцем. Любив свою роботу, подорожі й відпочинок з друзями. Любив своїх батьків і свою собаку. А ще він до безтями був залюблений у своє місто: у його неймовірно красиві залюднені площі, широкі проспекти, зелені сквери, вулиці, що огинали затишні двори між висотками, і вузькі провулки, що звивалися поміж компактних будинків приватного сектора. Місто, з яким він розділяв свої печалі й радощі, поразки й перемоги. Місто, у якому він народився й виріс та без якого не уявляв свого майбутнього.

...Музика була її покликанням ще з дитинства, тому ні в кого не виникало питань, куди вона піде навчатися по закінченні школи.

Приймальну комісію зачарувала віртуозна гра абітурієнтки на фортепіано; іспити з інших предметів теж були оцінені найвищими балами. Так вона стала студенткою музичної академії.

Любов до музики водила її по театрах, музеях, виставках. Мала вона у своїм серці ще одну пристрасть – орхідеї. Здавалося, що ці чарівні квіти були її натхненням і розрадою. Вона доглядала за ними з особливою ніжністю. Певно, орхідеї це відчували, бо віддячували своїй берегині неповторним і безкінечним цвітінням.

Мабуть, зустрітися в місті-мільйоннику ці двоє мали небагато шансів. Але десь там, нагорі у небесній канцелярії хтось вирішив, що вони створені одне для одного, а це означало – їхня зустріч неминуча.

…Влад загнав своє авто на СТО, і перспектива добиратися після роботи додому на метро його аж ніяк не лякала. Навіть навпаки – оживила в пам’яті незабутні студентські роки, і він з готовністю пірнув у широко роззявлену пащу метрополітену. Через кілька хвилин Влад зайшов у вагон, який зупинився і відчинив свої двері прямо перед ним.

Люди у вагоні стояли суцільною стіною, і Владу не залишалося нічого іншого, як бути досить «наполегливим», щоб протиснутися всередину. Коли двері зачинилися, хлопець роззирнувся в пошуках вільнішого місця. З-поміж усіх присутніх його погляд відразу вихопив струнку дівчину, затиснуту натовпом у куток вагона. Вона обережно тримала горщик з орхідеями, а її збентежений погляд просто кричав, що ця квітка для неї безцінна.

Поїзд наближався до чергової станції, і деякі пасажири почали помалу рухатись до дверей. Влад скористався нагодою і, вправно маневруючи між людьми, таки пробрався ближче до дівчини. Але якоїсь миті горщик з орхідеями опинився на підлозі. Сказати, що дівчина була в розпачі – не сказати нічого!

– Дозвольте, я допоможу, – співчутливо запропонував Влад. Вона підвела на нього повні сліз очі і вдячно кивнула.

Так почалась історія їхнього кохання, але вони про це ще тільки здогадувалися…

А далі було фантастичне освідчення на повітряній кулі над містом, яке їх познайомило, і незабутня весільна подорож.

Вони придбали квартиру в багатоповерхівці. Влад, як справжній чоловік, виявився вправним майстром на всі руки і з задоволенням її облаштовував. Вероніка створювала комфорт і затишок.

Але лютий 2022-го року вніс свої корективи в їхні плани…

Тієї лютневої ночі пронизливий гул розбудив сонне місто. Сподіваючись хоч на якесь пояснення того, що відбувається, Влад і Вероніка ввімкнули телевізор і почули повідомлення, від якого стало моторошно.

Ранком Влад вже стояв під дверима військкомату. Його направили в тероборону міста. Налякана Вероніка весь час плакала й просила бути обережним. На прохання Влада переїхати в більш безпечне місце дівчина навідріз відмовилася.

А далі потяглися нескінченні дні й ночі, сповнені тривог, очікувань і смутку. Увесь час Вероніка проводила у волонтерському штабі. Влад майже цілодобово знаходився на службі, лише зрідка маючи можливість трохи побути вдома. Складалося так, що убивчий подих війни тільки загартовував їхнє кохання, і вони насолоджувалися кожною хвилиною, проведеною удвох.

Але щастя – річ відносна! І, коли Вероніка на обстеженні в лікаря почула: «Вітаю! Ви вагітна» – на противагу і всупереч клятій війні, майбутні батьки почувалися найщасливішими у світі!

Виявляється, щастя має унікальну властивість подвоюватися! Вероніка й Влад це зрозуміли, коли через деякий час УЗД показало двійню. І вже невдовзі в затишній дитячій кімнаті з’явилися два дитячих ліжечка, дбайливо застелені м’якенькими пелюшками й прикрашені брязкальцями. Дізнатися стать малюків майбутні батьки відмовилися, пояснюючи це тим, що люблять приємні сюрпризи. Усю вагітність, не зважаючи на стресовий стан під час повітряних ворожих атак і бомбардувань міста, Вероніка почувалася добре.

Старий Новий 2023-й рік і другу річницю свого знайомства Вероніка і Влад зустрічали в метро, яке слугувало на час війни зустрічали в бомбосховищі. Залишатися вдома було небезпечно.

– Ти пам’ятаєш, як ми з тобою познайомилися? – спитав Влад, турботливо вкриваючи кохану теплою ковдрою, яку вони завбачливо взяли з собою.

– Ти тоді прийшов мені на допомогу, – посміхнулась Вероніка і вдячно притулилася щокою до його теплої долоні.

– Так! – підхопив Влад. – А потім з’ясувалося, що ти їдеш до моєї сусідки Наталки, з якою я в дитинстві в одній пісочниці ліпив пасочки, на день народження! Ніколи б не повірив у такий збіг, якби він не трапився зі мною. І за який я завжди буду вдячний долі!

У них попереду була ще ціла ніч спогадів…

– Доброго ранку! – почула вона голос Влада. – Чого бажає моя вагітна Королева: просто води, яблуко, чи може вмовлю на бутерброд з чаєм?

– Який же ти!.. – посміхнулася у відповідь Вероніка.

– Який? – зобразив на обличчі вдавану цікавість Влад.

– Який?.. Такий! – засміялась вона. – Найкращий!

– Так що стосовно сніданку? – наполягав Влад.

– Бутербродів не хочу, а от яблучко з’їм, щось мене трохи нудить.

– Давай тоді розділимо наші обов’язки таким чином: ти їси яблуко, а я тим часом збираю наші речі. Згода?

Вероніка кивнула й відкусила шматочок соковитого яблука.

Назовні їх зустрічало принишкле після нічного обстрілу місто і сонце, що скрадалося поміж уцілілих будинків, ніби боялося піднятися вище, щоб не побачити наслідки бомбардувань.

Сьогодні у Влада з Веронікою важливий день – через те, що вони чекають на двійню, лікарі порадили лягти до пологового на два тижні раніше призначеного терміну. Тому з направленням і з речами, зібраними Веронікою заздалегідь, вони поїхали до лікарні.

Після огляду в лікаря Вероніка спустилася до Влада у вестибюль. Вона була схвильована, горнулася до нього й просила побути з нею ще хоч трішки, а потім ще, і ще… Оскільки пояснити причину своєї тривожності Вероніка не могла, Влад вирішив залишатися поруч, аж допоки вона не заспокоїться…

…Він уже майже доїхав до свого будинку, коли в місті знову завила сирена. «Як невчасно! – подумав він з досадою.

Вибухова хвиля відкинула його на кілька метрів назад. І те, що вже за мить побачив перед собою, було справжнім потрясінням – будинку, у якому знаходилася їхня з Веронікою квартира, більше не існувало.

Раптом серед руїн Влад побачив два розтрощених дитячих ліжечка. Поруч лежала припорошена пилом і чорною кіптявою гілка орхідеї. Вона, як символ незламності, уперто боролася за життя. І тоді Влад заплакав. Уперше у своєму дорослому житті…

Дзвінок на мобільний пролунав несподівано. Влад похолов, коли почув у трубці незнайомий жіночий голос.

– Владиславе, не хвилюйтесь, я дзвоню на прохання вашої дружини. Вероніка попросила повідомити, що ви щойно стали батьком прекрасної двійні – хлопчика й дівчинки. Мама й малюки почувають себе добре – і вони в безпеці.