Побачив світ 91-ий випуск "Стежини"

  • 6 серп. 2024 18:53
  • 674
    • Стаття Побачив світ 91-ий випуск «Стежини» Ранкове місто. Кропивницький

    Сторінка Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного

    Відповідальна за випуск Ольга Полевіна

    Текст підготував Олександр Архангельський

    5.08. 2024р ВІКТОРУ ПОГРІБНОМУ ВІПОВНИЛОСЯ Б 89 РОКІВ…

    Погрібний Віктор Олексійович – поет, прозаїк, журналіст, публіцист, сатирик, громадський діяч.

    Народився 5 серпня 1935 р. в с. Матусівка Великовисківського району Одеського округу (нині с. Матусівка Новоукраїнського району Кіровоградської області).

    Навчався в Мар'янівській, Великовисківській та середній №4 школах м. Кіровоград.

    Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (1958).

    Був власним кореспондентом республіканських газет «Молодь України», «Сільські вісті», «Літературна Україна».

    У 1966-1975 рр. редактор кіровоградської обласної газети «Молодий комунар», у 1979-1998 рр. – літпрацівник, завідувач відділу, заступник, перший заступник редактора обласної газети «Кіровоградська правда».

    Автор численних публіцистичних статей, нарисів, художньо-документальних оповідей, памфлетів та фейлетонів, понад 50 теле- та радіопередач з проблем екології, збереження рідної мови, духовності.

    Друкувався з 1957 р. Автор численних публікацій у республіканських часописах «Вітчизна», «Дніпро», «Київ», «Зміна», «Літературна Україна», «Вежа» та ін.

    Автор книжок поезії: «Напис на шибці» (1993), «Прости мій гнів» (2006), «Знайдений зошит»; публіцистики «Жертовне вогнище» (1995), «Серед українців» (2004); прози «Царина» (2003), «Куща» (2012 ), «Гріх і честь» (2016); гумору й сатири «Маркове пекло» (2005); автор текстів фотоальбомів «Нескорений «Спартак»» (1982), «Кіровоград» та інших видань.

    Окремі твори увійшли до колективних збірок, альманахів, антологій, хрестоматій: «20x20. Письменники сучасної Кіровоградщини» (2004), «Шевченкіана степова» (2005), «Євшан» (поезія, 2000), «П’яте колесо» (гумор, 2002); «Золоте поле» (2009), «Блакитні вежі» (2011).

    З 1969 р. – керівник Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ». Неодноразово обирався депутатом Кіровоградської обласної ради.

    Ініціював відновлення статусу села Арсенівка, де народився І.К. Карпенко-Карий: домігся прокладення асфальтованого шляху, встановлення пам'ятних знаків, відкриття музейно-природничого заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого» (1992), створення філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею «Музейно-природний заповідник «Тобілевичі».

    Став ініціатором створення обласної організації «Зелений світ» (1989), заснував літературний фонд «Відродження» (1992), на кошти якого видано близько 100 книжок літераторів Кіровоградщини. Відновив літературно-мистецький журнал «Степ», працюючи в ньому головним редактором.

    Член Національної ради Конгресу української інтелігенції та голова його обласного відділення.

    Лауреат премій: обласної комсомольської імені Юрія Яновського (1974), республіканської літературно-мистецької імені І.Нечуя-Левицького (1996р.), літературних: обласної імені Євгена Маланюка за книжку «Серед українців» (2004), імені Остапа Вишні за книжку «Маркове пекло» (2008), імені Олеся Гончара за книжку «Куща» (2015).

    З 2011 року працював на посаді завідувача філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею музейно-природного заповідника «Тобілевичі».

    Заслужений журналіст України. Нагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги» 2 ступеня; медаллю «За трудову відзнаку»; Почесними грамотами Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України та її Почесним Знаком.

    Член Національної спілки журналістів України (1958), Національної спілки письменників України (1996).

    Помер 1 жовтня 2017 р. Похований у с. Матусівка.

    Віктор Погрібний

    *

    За далеким отим косогором,

    де спішить до Синюхи Вись,

    осокори цілують зорі,

    що над вигоном зайнялись.

    Там червону вогонь-калину

    обіймає зелений хміль,

    там удосвіта ключ качиний

    повертає до річки з піль.

    Там дівчата – отак крилато

    заспівають – полине гук.

    Там у тихій селянській хаті

    бабі Ганні гуде онук...

    У житті ми такі непосиди:

    заберемось в далекий край:

    «Я поїду і не приїду!».

    Ну а матері – виглядай.

    Виглядай чи дочку, чи сина

    і в хустині сльозу суши:

    «Ой ти, серце – моя дитино,

    хоч листівочку напиши»...

    Не простять тобі клени, друже,

    якщо кинеш ти рідний двір

    і в солодших краях забудеш

    свій далекий отой косогір.

    За далеким отим косогором,

    де батьківський оставсь поріг,

    осокори цілують зорі,

    а тополі ревнують їх...

    Ця блузонька

    Ця блузонька біла…

    А фоном – спориш.

    А фоном – святі солов’ї Матусівки.

    Не чіпай цеї жінки – згориш,

    тільки димок піде голубою цівкою…

    На асфальті взимку

    Біжить з акації стручок –

    біжить за мною насінина…

    Ах, жаль,

    що не біжить дитина

    за мною хвостиком,

    від тебе хлопчик –

    не біжить.