Побачив світ 95-ий випуск "Стежини"

Сторінка Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного

Відповідальна за випуск: Ольга Полевіна

Текст підготував: Олександр Архангельський

У степівчанки Оксани Маліновській до 50-річного ювілею вийшла друком книжка поезій «Сузір’я любові» (Винниця, Твори, 2024 р. 264 стор.).

Кіровоградське літературне об’єднання «Степ» ім. В.Погрібного вітає авторку, бажає їй натхнення й нових творчих задумів.

Оксана Іванівна народилася 25 жовтня 1974 р. в селі Таужне Гайворонського району. Друкувалася в збірках «Зоряні роси», «Скарби Прибужжя», «Українська поезія в Італії» та в районній газеті «Гайворонські вісті».

До уваги читачів – поезії з цієї книжки.

Оксана Маліновська

*

Як дивно це – відшукувать слова,

В’язати їх у речення і рими,

Щоб тріпотіла в них душа жива,

Сердець людських торкаючись незримо.

*

Хвилини натхнення найкращі у світі.

В гарячій руці я тримаю перо.

І линуть вірші, як весняний той вітер.

Задума лягає мені на чоло.

*

Я у всесвіті – крапля роси,

Я у всесвіті – крапля краси.

Я у всесвіті – жінка і мати,

А це значить, повірте, багато.

Я – носій доброти і любові,

Що звучать в поетичному слові.

Як колись мене раптом не стане,

То зірниця впаде полум’яна.

І небесна відчиниться брама,

І омиє дощ землю сльозами,

Бо залишаться люблячі дітки…

І вірші ще зостануться – свідки,

Що у всесвіті все ж я була

І залишити пам’ять змогла.

Я – у всесвіті жінка звичайна.

Я – краплина роси живодайна.

*

Життя люблю я –

люблю всім серцем.

Люблю із медом,

люблю із перцем.

Життя люблю я,

як квітку рожу,

Бо не любити

його не можу.

Життя люблю я

за неповторність,

Як любить пташка

небес простори.

*

Земну допоки топчеш твердь,

Ти пам’ятай єдине,

що непоборною є смерть,

Все інше – побориме.

*

Йде війна на кухні нашій,

Бо не їсть малеча каші.

І благаю, і прошу.

А вона: «Сестрі лишу.

Як народиться колись –

Залюбки усе це з’їсть!».

*

Журилась Марина, що ниють коліна

І всім пожалілась, що ломить їй спину.

– Що сталось, дитино? – цікавиться тато.

– Я дуже не хочу наш двір прибирати…

*

Заглядає ніченька

у вікно.

Задрімало сонечко

вже давно.

Чом ти, люба донечко,

ще не спиш,

У країну снів своїх

не летиш?

Тепло так і радісно

там у снах.

Пташечки виспівують

на гілках.

Спи, маленька зоренько,

засинай.

Ні біди, ні горенька

ти не знай.

Хай дарує доленька

щасні дні,

Як хліби на поленьку

запашні.

В снах літай ти, донечко-

первоцвіт.

Бережу я, сонечко,

твій політ.

Котик спить улесливий,

спить наш край.

Спи і ти, малесенька,

засинай.