Він кермував атомоходом (спогади матроса про службу на криголамі)

 

У другій половині двадцятого століття в СРСР чимало юнаків своє майбутнє пов’язували з морським флотом. Їхньому вибору сприяли численні художні книжки та пісні про море (одна з найпопулярніших – «Лейся, песня, на просторе, Не скучай, не плачь, жена, Штурмовать далеко море посылает нас страна»).

  

До того ж у багатьох містах при організаціях ДТСААФу діяли так звані морські клуби, де дітей шкільного віку посвячували в основи флотської служби. Був такий клуб і в степовому Кіровограді. Володимир Рябченко – один з його вихованців. Щоправда, в моремани (сподіваюся, люди середнього та старшого віку пам’ятають це слівце) він подався не відразу після школи, а значно пізніше – після ПТУ й служби в армії.

 

– Це було на початку сімдесятих, – розповів Рябченко. – В армії командир порадив мені поступити в морехідну школу в Ризі. Я відправив туди документи. Уже демобілізований, отримав з Риги відповідь про те, що мене зараховано. Іспити складати не треба було.

 

 

За словами Володимира, навчання в морехідній школі тривало кілька місяців, там він здобув спеціальності матроса-легководолаза, суднового електрика, кіномеханіка.

 

Хотілося романтики, мріяв влаштуватися після морехідки якнайдалі від дому, на Далекому Сході, – пригадав він. – Але там не було вакансій, і мене та ще двох випускників направили на атомний криголам «Арктика». На той час це було нове судно, його спустили на воду 1972 року, готували до походу на Північний полюс. У мурманському порту мене з товаришами посадили на криголам «Ленін» – теж атомохід, його називали «дєдушкой Леніним», бо побудований ще в 1950-х роках, – щоб ми пересіли з нього на «Арктику». Коли прибули до Карських воріт – це пролив між островами, який з’єднує Карське і Баренцеве моря, – і зустрілися з «Арктикою», з’ясувалося, що там немає потреби в нас, трьох молодих матросах. Мабуть, кадровики наплутали. Ми й залишилися на «Леніні». Поки пливли до Карських воріт, боцман залучив нас до роботи на судні. Чистили палубу від снігу. Допомагали на камбузі. Там роботи багато, бо екіпаж – двісті чоловік, треба їх нагодувати. Потім, коли ми були в штаті судна, нам, матросам, і штурвал доручали. Я теж кермував атомоходом. Звичайно ж, зі штурманом. А гвинтами керував помічник капітана. Крім того, ми, матроси, виконували слюсарську, теслярську роботу.

 

 

Як розповів Рябченко далі, криголам «Ленін» супроводжував інші судна від Мурманська до Тіксі, кожен похід тривав від трьох до восьми місяців. Ось як Володимир описав процес ламання криги, зазвичай – півтораметрової товщини:

 

Криголам передньою свою частиною насувався на лід. Якщо крига не ламалася, ми казали: сіли на козла. У таких випадках треба було розкачати судно. Вмикалися насоси, які перекачували воду із цистерн, розташованих в задній частині судна, в передні, потім – назад.  

 

Бувало, по тижню стояли в морі, чекаючи судна, які треба було супроводжувати, – продовжив колишній матрос. – В основному ми біля Діксона крутилися. Це – найпівнічніший порт Росії. Нам дозволялося сходити на лід. Там такі красиві краєвиди! Ми на лижах каталися. І купалися – позаду судна утворювалася величезна ополонка, бо гвинти постійно крутилися. Після холодної купелі – в лазню на судно. І ніхто не застудився. У льодах нам зустрічалися білі ведмеді. Ми їх годували кістками, м’ясом. Давали й згущене молоко, ведмеді лапами роздушували банки. До того як я влаштувався на судно, на ньому жив ведмідь. Узяли малим ведмежам, виростили. Потім, мабуть, у звіринець віддали. А ще на судні бували дослідники північної природи. Які, питаєш, там морози? Сорок градусів і більше. Та не мороз страшний, а вітер, сніг.

 

Інтер’єр першого радянського атомохода Рябченко охарактеризував як розкішний:

Панелі – обшиті деревом. До послуг екіпажу – перукарня, кінозал, бібліотека з читальним залом. Книжок – декілька тисяч. Каюти командного складу – одномісні, розкішні. Матроські каюти – двомісні, але теж комфортні. На підлозі – кріплення для стільців, інших меблів. Адже судно постійно гойдалося.

 

 

Екіпаж, за словами Володимира Рябченка, харчувався відмінно й безплатно.

 

– Були м’ясні страви, риба, фрукти різні – яблука, апельсини, мандарини, – пригадав бувалий чоловік. – А як у кого день народження, дозволялося з друзями після вечері випити шампанського чи й горілки, коньяку.  

 

На запитання, чи траплялися на судні конфлікти, Рябченко відповів:

– Може, на якомусь іншому й траплялися, а я такого не бачив.  

 

І додав:

 

– Судно хоч і цивільне, дисципліна була залізна. А слово капітана – закон.

 

Хтось читав книжки, а хтось грав у карти, – Рябченко повів мову про дозвілля на криголамі. – Ми вирушали в походи із запасом кінострічок. Деякі фільми по кілька разів переглянули. Зраділи, коли з’явилася  можливість дивитися телевізор. Телебачення було супутникове. А газети, журнали, кореспонденцію нам передавали з інших суден або вертольотом, на судні ж – вертолітний майданчик. Якось до нас у гості прибули артисти Рибніков, Матвеєв. Розказували нам про свою творчість. Я їх сфотографував. Знімати навчився ще в дитинстві. Ось дивись.

 

Рябченко відкриває чималий альбом («Подарували на двадцятиріччя судна») і показує знімки Миколи Рибнікова, Євгена Матвеєва в оточенні моряків. На інших фото – атомохід «Ленін» зовні і зсередини, різні моменти матроського життя,  північні краєвиди, білі ведмеді.

 

На одній із світлин впізнаю Володимира біля мотоцикла – на тлі атомохода «Ленін». Звісно ж, прошу коментаря.

 

– Я ще до армії займався мотоспортом, – розповів Рябченко. – Тож матросом мені захотілося організувати на судні курси з підготовки мотоциклістів. Це було, здається, вісімдесятого року. Звернувся до капітана: мовляв, домовлюся про це в ДТСААФ, вони дадуть нам мотоцикл. Капітан не погодився: «Втопиш машину, а мені відповідати». Я сказав, що готовий навчати молодь на власному мотоциклі. Капітан дозволив, і я поїхав з Мурманська в Кіровоград за мотоциклом. У мене була «Ява». На ній і повернувся. Добирався кілька діб. Раз ночував у готелі, раз – у копиці в степу. Великі міста об’їжджав. Нормально їхалося. «Ява» – чудова машина. Серед членів екіпажу судна було багато молодих, я навчав їх водінню. І в морі на льоду каталися на мотоциклі.

 

Декілька років працював матросом Володимир Рябченко на атомоході «Ленін». Про причини звільнення каже так:

– Наплавався. Треба було влаштовувати особисте життя, здобувати вищу освіту.

 

Віктор Крупський