Презентуємо Новоукраїнську літстудію «РАНОК»!

  • 2 січ. 2019 12:39
  • 2350
    • Стаття Презентуємо Новоукраїнську літстудію «РАНОК»! Ранкове місто. Кропивницький
     
    Наталія Андріяш
     
    Якось в поважному зібрАнні,
    Де все поети вельми знані,
    Заслухали й мої вірші.
    Вже ж пошпиняли від душі!
     
    «Де, дорогенька, ваші тропи?!
    Метафор де преповні строфи?!» –
    Все критик там один кричав.
    А всі: «Ату її, розчав!»
     
    Ото раділи небораки,
    Як я пекла, невдаха, раків,
    Свій зошит у руках мнучи:
    Хотіла слави — то й мовчи!
     
    Вони ж поети та від Бога,
    Віршоумільці дуже строгі;
    В них по науці пошук рим — 
    Куди тобі, плебейко, в Рим!
     
    Далеко куцому до зайця,
    Хоч вітром він підперезався…
    Отак мій глузд гординю шпетив.
    З тих пір не пнуся вже в поети.
     
    Та тільки де ж ти, Осмомисле,
    Подінеш вражі римомислі?
    Нехай живуть — я їх не згаю — 
    Та на папір собі лягають.
    І може, ті їм знайдуть попит,
    Хто в них «путі» шука, не «тропи».
     
                                Листопад 2018 року
     
    «У мене у голові є думка і я її думаю!»
    «Я маю у голові думку і я її думаю…»   
     
    АВТОШАРЖ від Антіна Бомболюка
    А також А.Бомболюк надає свою біографію, яку з його слів записав О. Антоненко ГЛИБОКО­ПОЕТИЧНИЙ, ШИРОКО­ФІЛОСОФІЧНИЙ, ВИСОКО­ЛОГІЧНИЙ І, НА МОЄ ЩАСТЯ, А НА ВАШЕ НЕЩАСТЯ, ДОВГО­ПРЕДОВГО­ДОВГИЙ МІЙ ЖИТТЄПИС (AUTOBIOGRAFIA, простіше сказати)
     
    Колись я народивсь на світ…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    Хто написав би цього вІрша?
                    
    Закінчив школу, інститут…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    Не знав би букв, писати вІрші!
     
    Я сорок років будував…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    То чи доріс би я до вІршів?
                    
    Собі побудував лиш дачу й дім…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    Про що писав би тоді вІрші?
     
    На дачі посадив я сад…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    Про що писав би тоді вІрші?
     
    Колись я в Юлю закохавсь…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    Про що писав би тоді вІрші?
     
    Зростив із нею я дітей…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    Про що писав би тоді вІрші?
                    
    Вітрильники я будував і мотодельтаплан…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я вітер не ловив,
    Якими були б мої вІрші?
     
    Люблю рибалить, полювать…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не любив,
    Якими були б мої вІрші?
                    
    Багато друзів в мене є…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби це друзів не було,
    То хто б і слухав мої вІрші?
     
    Я позавчора спав ввесь день…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я цього не зробив,
    Про що писав би тоді вІрша?
                    
    Вчора ж нічого не зробив…
    А могло ж бути значно гірше, –
    Якби я так не учинив,
    Писав би й далі цього вІрша!     
                    
    Висновок:  прожитими днями задоволений. 
    (Бо могло ж бути значно гірше…
    Ось доріс до того, що маю право
    Вживати слово «вІрші» з наголосом
     на першому складі).   
     
    (Коментар до вірша від О.Антоненка як очевидця описаних подій.  Кілька років тому я презентував літстудію «РАНОК» на засіданні обласного літоб‘єднання «Степ» під головуванням незабутнього  Віктора Погрібного. Незважаючи на грізний вигляд, зауваження нашого метра, Віктора Олексійовича, були, як завжди, виважено­доброзичливі, по­батьківськи турботливі. Мені навіть здалося, що виступ Наталії його особливо зворушив. А у цьому вірші поетеса скористалася своїм правом на гіперболу: — «не приврёшь — красиво не расскажешь!»).
     
    БУДЬ ЖИВИМ!
    Будь живим, солдате, –
    Тату, сину, брате! — 
    Наче скрикнув раптом
              Твій притихлий дім.
    Звечора і зрання — 
    Шепоти­благання
    В небеса: коханий!
              Повернись живим!
     
    Ти ж пониклі­ниці
    Бачиш десь зірниці
    Крізь гармат зіниці
                Поглядом новим.
    На полях Валгалли
    Тим страшніш, чим далі.
    Та в пекельних далях
            Залишись живим!
     
    Не утрать звитягу!
    Пам’ятай присягу:
    Під двоцвітним стягом
            Будь, як сталь, твердим.
    У боях, козаче,
    Виконай, одначе,
    Завдання найважче — 
                       Уцілій живим.
     
    Світе ясночолий,
    Молодий соколе!
    Хай ті благоволить
                   Янгол­херувим.
    Для сім’ї­родини
    І для України
    Ти ж такий — єдиний.
           Рідний, будь живим!
                       2 вересня 2014 року
     
    ВОЛОДИМИР СТАФІДОВ
    м. Дніпро
     
    Предновогоднее
     
    Вот­вот появится в природе
    Высокочтимый Новый год.
    Уже шампанское на взводе,
    И пробка просится в полёт.
     
    А может, пусть пока помедлит?
    Её не надо торопить!
    Завыла сука у соседей —
    Её забыли покормить.
     
    Не дивись на мене, хлопче
     
    Я на тебе задивляюсь,
    Королеву кабаре.
    Відчуваю — закохаюсь.
    Віски, падло, не бере.
     
    Все гаразд у молодиці,
    Як вродилася така!
    Бюст, фігура та сідниці
    Мутять розум козака.
     
    Не дивись на мене, хлопче,
    Не впаду, як Карфаген.
    Ти дарма мене лоскочеш,
    Я — японський манекен.
     
    Он регоче охоронець,
    На ютюб тебе знімав,
    Як ти дівці з поролону
    На стосунки натякав.
     
    Приспів:
    Гопця­лапця­дриця,
    Тая лебедиця
    Знаю, сто відсотків,
    Ще мені присниться.
    Бо любов — не  мода,
    Бо любов — не  шкода,
    Так про це подбала
    Матінка­природа.
     
    ОЛЕНА ПРИПОДОБНА,
    с. Новоглиняне Добровеличківського району
     
    КУРОРТНИЙ РОМАН  
     
    Як приїхав в санаторій Ваня спозаранку,
    В кожній жінці він побачив майбутню коханку,
    Компліменти роздавав направо й наліво
    І запрошував  відкрито на інтимне діло.
     
    Згодилась одна на вечір за помірну плату — 
    Побіг Ваня стрімголов по гроші в палату.
    Знайшов схованку він швидко, 
    розгорнув хустинку –
    Замість грошей там записка 
    від любої жінки:
     
    «У путівку все включено: харчі,  процедури,
    Тож не треба гроші тратить 
    ще й на шури­мури!»
     
    Дмитро Танський
     
    «СПОРТСМЕНИ» З БУДИНКУ НА ГРУШЕВСЬКІЙ
    Фехтувати? Нема шпаги.
    Смішно  в руки брати дрин.
    Депутати в залі Ради
    Натягли боксерський ринг.
    Тільки виникне питання,
    Ти ж сваритися не смій.
    Рукавички  без вагання
    Натягни й вступай у бій.
    Глядачі лиш очі зводять.
    Йде проектор на екран.
    Це ж не з площі хороводи
    І не з армії парад.
    Б`ють у  голову, печінку,
    Сорочки й краватки рвуть.
    Чоловік лупцює жінку,
    Ляпаси жінки дають.
    Увела ще й моду Юля,
    Щоб не стерти з нігтів лак,
    Так вона Олегу дулю
    Показала — не кулак.
    Тут суддею надзвичайно
    Підіймає статус свій,
    Молоточком б`є повчально,
    Як арбітр Парубій.
    На Грушевській дощ  із градом.
    Ставки робляться свої…
    До людей звернувшись задом,
    Депутат веде бої!
     
    Антоніна Корінь
    Пародії на вірші Володимира Шурапова
    (навздогін 90­-річчю)
     
    И куда вы все торопитесь, куда, поезда, поезда?..
    Звезды страдают, спутник несется, 
    Милый уходит, любовь остается.
    Вещи забыты, внучка смеется.
    Поезд уходит, перрон остается.
    Так почему же с годами неймется?
    Стих стихосложится, песня споется,
    Книжка издастся, слеза прольется.
    Поезд уходит, билет остается.
                          ***
    Так почему же с годами неймется…
    В. Шурапов
     
    Звезды звездятся, «Боинг» несется, 
    Поезд уходит, вокзал остается, 
    Жены забыты, любовь — в вагоне.
    Внучка с вещами, плач на перроне.
    Так почему же с годами неймется?
    Стих стихосложится, песня споется.
    Книжка издастся, слеза прольется.
    Поезд уходит, билет остается.
    ***
    Выпьется рюмка, сердце забьется, 
    Пушкин уходит…
                                Дантес остается…
     
    Наедине с собою я в забое
    Когда в трудах наедине с собою
    Выискиваешь слово для строки, 
    Как будто бы находишься в забое
    Или у затерявшейся реки…
                         ***
    Строка живет. Она бежит за словом,
    Огнем и гневом дышат те слова,
    Любовью, трепетом и чем­то новым, 
    О чем еще не ведала молва.
     
    В. Шурапов
     
    Когда в трудах наедине с собою
    Пыхтишь, вокруг словесная руда, 
    Скорее выбирайся из забоя,
    Пока не причинил словам вреда.
    Пока строка не погналась за словом, 
    Пока не затерялася река, 
    Прислушайся: стих дышит чем­то новым,
    Пока редактор не пришел? Пока
    Он разберется, ты  —  в забое иль в запое, 
    Огня и гнева в нем — хоть пруд пруди.
    Так что сиди наедине с собою
     И всенародную молву ты пощади.
     
    Хеппи­эпиграмма 
    Все так же трелит соловей.
    В. Шурапов
    Прошла пора рапсодов, трубадуров, 
    менестрелей.
    Шурапов же уж двадцать книг — 
    (Он памятник себе воздвиг) –
    Все так же трелит, трелит, трелит…
     
    АНДРЕЙ ШУЛЬГА
    Лошадь
    Моя молчаливая лошадь
    Любила солому и ненавидела плеть,
    Она без ума обожала природу
    За то, что природа её научила терпеть.
     
    Припев:
    Ей слышится крик за спиной   
    И чудится топот погони,
    Всю жизнь она бредет войной,
    С войны возвращаясь домой.
    Легко ей обиды прощать.
    Я глажу ей гриву рукой
    Но ей никогда не понять,
    Что есть в этом мире покой.
     
    Моя молчаливая лошадь
    Любила свободу и не любила седло,
    Не каждая лошадь вернулась с похода,
    Не каждому воину выжить в боях повезло.
     
    Припев:
    Ей слышится крик за спиной
    И чудится топот погони,
    Всю жизнь она бредет войной,
    С войны возвращаясь домой.
    Легко ей обиды прощать.
    Я глажу ей гриву рукой
    Но ей никогда не понять,
    Что есть в этом мире покой.
     
    Моя молчаливая лошадь 
    Любила привалы и обожала простор,
    А дикие дебри и вязкие броды
    Она проходила без помощи плети и шпор.
     
    Припев:
    Ей слышится крик за спиной
    И чудится топот погони,
    Всю жизнь она бредет войной,
    С войны возвращаясь домой.
    Легко ей обиды прощать.
    Я глажу ей гриву рукой,
    Но ей никогда не понять,
    Что есть в этом мире покой.
     
    АНАТОЛІЙ ЧЕЧЕЛЬ
    м. Кропивницький
     
    Новорічне
    Висять сніги. Німіє птах
    І за вікном не чути слова.
    Насупив брови білий дах.
    Тілесним втомам я готовий.
    Готовить день пісні молитв.
    Вирує буря — ти зі мною.
    У мудрих строф весняний ритм,
    І біль зникає за горою.
    Варвари, Сави, Миколай —
    І личенько твоє чудове,
    Цукерки, вина, каву дбай,
    Нас новий рік потішить знову.
    Люблю тебе, люблю цей світ,
    Не жду, що хтось засіє поле.
    Не будуть лаври буде хліб,
    І цим щаслива наша доля...
     
    Над Шарварком головували: А.Бомболюк та Л. О’кєй. Безвідповідальний секретар — А. Сєльдєрєй.