Презентуємо Новоукраїнську літстудію «РАНОК»!
Наталія Андріяш
Якось в поважному зібрАнні,
Де все поети вельми знані,
Заслухали й мої вірші.
Вже ж пошпиняли від душі!
«Де, дорогенька, ваші тропи?!
Метафор де преповні строфи?!» –
Все критик там один кричав.
А всі: «Ату її, розчав!»
Ото раділи небораки,
Як я пекла, невдаха, раків,
Свій зошит у руках мнучи:
Хотіла слави — то й мовчи!
Вони ж поети та від Бога,
Віршоумільці дуже строгі;
В них по науці пошук рим —
Куди тобі, плебейко, в Рим!
Далеко куцому до зайця,
Хоч вітром він підперезався…
Отак мій глузд гординю шпетив.
З тих пір не пнуся вже в поети.
Та тільки де ж ти, Осмомисле,
Подінеш вражі римомислі?
Нехай живуть — я їх не згаю —
Та на папір собі лягають.
І може, ті їм знайдуть попит,
Хто в них «путі» шука, не «тропи».
Листопад 2018 року
«У мене у голові є думка і я її думаю!»
«Я маю у голові думку і я її думаю…»
АВТОШАРЖ від Антіна Бомболюка
А також А.Бомболюк надає свою біографію, яку з його слів записав О. Антоненко ГЛИБОКОПОЕТИЧНИЙ, ШИРОКОФІЛОСОФІЧНИЙ, ВИСОКОЛОГІЧНИЙ І, НА МОЄ ЩАСТЯ, А НА ВАШЕ НЕЩАСТЯ, ДОВГОПРЕДОВГОДОВГИЙ МІЙ ЖИТТЄПИС (AUTOBIOGRAFIA, простіше сказати)
Колись я народивсь на світ…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
Хто написав би цього вІрша?
Закінчив школу, інститут…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
Не знав би букв, писати вІрші!
Я сорок років будував…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
То чи доріс би я до вІршів?
Собі побудував лиш дачу й дім…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
Про що писав би тоді вІрші?
На дачі посадив я сад…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
Про що писав би тоді вІрші?
Колись я в Юлю закохавсь…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
Про що писав би тоді вІрші?
Зростив із нею я дітей…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
Про що писав би тоді вІрші?
Вітрильники я будував і мотодельтаплан…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я вітер не ловив,
Якими були б мої вІрші?
Люблю рибалить, полювать…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не любив,
Якими були б мої вІрші?
Багато друзів в мене є…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби це друзів не було,
То хто б і слухав мої вІрші?
Я позавчора спав ввесь день…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я цього не зробив,
Про що писав би тоді вІрша?
Вчора ж нічого не зробив…
А могло ж бути значно гірше, –
Якби я так не учинив,
Писав би й далі цього вІрша!
Висновок: прожитими днями задоволений.
(Бо могло ж бути значно гірше…
Ось доріс до того, що маю право
Вживати слово «вІрші» з наголосом
на першому складі).
(Коментар до вірша від О.Антоненка як очевидця описаних подій. Кілька років тому я презентував літстудію «РАНОК» на засіданні обласного літоб‘єднання «Степ» під головуванням незабутнього Віктора Погрібного. Незважаючи на грізний вигляд, зауваження нашого метра, Віктора Олексійовича, були, як завжди, виваженодоброзичливі, побатьківськи турботливі. Мені навіть здалося, що виступ Наталії його особливо зворушив. А у цьому вірші поетеса скористалася своїм правом на гіперболу: — «не приврёшь — красиво не расскажешь!»).
БУДЬ ЖИВИМ!
Будь живим, солдате, –
Тату, сину, брате! —
Наче скрикнув раптом
Твій притихлий дім.
Звечора і зрання —
Шепотиблагання
В небеса: коханий!
Повернись живим!
Ти ж поникліниці
Бачиш десь зірниці
Крізь гармат зіниці
Поглядом новим.
На полях Валгалли
Тим страшніш, чим далі.
Та в пекельних далях
Залишись живим!
Не утрать звитягу!
Пам’ятай присягу:
Під двоцвітним стягом
Будь, як сталь, твердим.
У боях, козаче,
Виконай, одначе,
Завдання найважче —
Уцілій живим.
Світе ясночолий,
Молодий соколе!
Хай ті благоволить
Янголхерувим.
Для сім’їродини
І для України
Ти ж такий — єдиний.
Рідний, будь живим!
2 вересня 2014 року
ВОЛОДИМИР СТАФІДОВ
м. Дніпро
Предновогоднее
Вотвот появится в природе
Высокочтимый Новый год.
Уже шампанское на взводе,
И пробка просится в полёт.
А может, пусть пока помедлит?
Её не надо торопить!
Завыла сука у соседей —
Её забыли покормить.
Не дивись на мене, хлопче
Я на тебе задивляюсь,
Королеву кабаре.
Відчуваю — закохаюсь.
Віски, падло, не бере.
Все гаразд у молодиці,
Як вродилася така!
Бюст, фігура та сідниці
Мутять розум козака.
Не дивись на мене, хлопче,
Не впаду, як Карфаген.
Ти дарма мене лоскочеш,
Я — японський манекен.
Он регоче охоронець,
На ютюб тебе знімав,
Як ти дівці з поролону
На стосунки натякав.
Приспів:
Гопцялапцядриця,
Тая лебедиця
Знаю, сто відсотків,
Ще мені присниться.
Бо любов — не мода,
Бо любов — не шкода,
Так про це подбала
Матінкаприрода.
ОЛЕНА ПРИПОДОБНА,
с. Новоглиняне Добровеличківського району
КУРОРТНИЙ РОМАН
Як приїхав в санаторій Ваня спозаранку,
В кожній жінці він побачив майбутню коханку,
Компліменти роздавав направо й наліво
І запрошував відкрито на інтимне діло.
Згодилась одна на вечір за помірну плату —
Побіг Ваня стрімголов по гроші в палату.
Знайшов схованку він швидко,
розгорнув хустинку –
Замість грошей там записка
від любої жінки:
«У путівку все включено: харчі, процедури,
Тож не треба гроші тратить
ще й на шуримури!»
Дмитро Танський
«СПОРТСМЕНИ» З БУДИНКУ НА ГРУШЕВСЬКІЙ
Фехтувати? Нема шпаги.
Смішно в руки брати дрин.
Депутати в залі Ради
Натягли боксерський ринг.
Тільки виникне питання,
Ти ж сваритися не смій.
Рукавички без вагання
Натягни й вступай у бій.
Глядачі лиш очі зводять.
Йде проектор на екран.
Це ж не з площі хороводи
І не з армії парад.
Б`ють у голову, печінку,
Сорочки й краватки рвуть.
Чоловік лупцює жінку,
Ляпаси жінки дають.
Увела ще й моду Юля,
Щоб не стерти з нігтів лак,
Так вона Олегу дулю
Показала — не кулак.
Тут суддею надзвичайно
Підіймає статус свій,
Молоточком б`є повчально,
Як арбітр Парубій.
На Грушевській дощ із градом.
Ставки робляться свої…
До людей звернувшись задом,
Депутат веде бої!
Антоніна Корінь
Пародії на вірші Володимира Шурапова
(навздогін 90-річчю)
И куда вы все торопитесь, куда, поезда, поезда?..
Звезды страдают, спутник несется,
Милый уходит, любовь остается.
Вещи забыты, внучка смеется.
Поезд уходит, перрон остается.
Так почему же с годами неймется?
Стих стихосложится, песня споется,
Книжка издастся, слеза прольется.
Поезд уходит, билет остается.
***
Так почему же с годами неймется…
В. Шурапов
Звезды звездятся, «Боинг» несется,
Поезд уходит, вокзал остается,
Жены забыты, любовь — в вагоне.
Внучка с вещами, плач на перроне.
Так почему же с годами неймется?
Стих стихосложится, песня споется.
Книжка издастся, слеза прольется.
Поезд уходит, билет остается.
***
Выпьется рюмка, сердце забьется,
Пушкин уходит…
Дантес остается…
Наедине с собою я в забое
Когда в трудах наедине с собою
Выискиваешь слово для строки,
Как будто бы находишься в забое
Или у затерявшейся реки…
***
Строка живет. Она бежит за словом,
Огнем и гневом дышат те слова,
Любовью, трепетом и чемто новым,
О чем еще не ведала молва.
В. Шурапов
Когда в трудах наедине с собою
Пыхтишь, вокруг словесная руда,
Скорее выбирайся из забоя,
Пока не причинил словам вреда.
Пока строка не погналась за словом,
Пока не затерялася река,
Прислушайся: стих дышит чемто новым,
Пока редактор не пришел? Пока
Он разберется, ты — в забое иль в запое,
Огня и гнева в нем — хоть пруд пруди.
Так что сиди наедине с собою
И всенародную молву ты пощади.
Хеппиэпиграмма
Все так же трелит соловей.
В. Шурапов
Прошла пора рапсодов, трубадуров,
менестрелей.
Шурапов же уж двадцать книг —
(Он памятник себе воздвиг) –
Все так же трелит, трелит, трелит…
АНДРЕЙ ШУЛЬГА
Лошадь
Моя молчаливая лошадь
Любила солому и ненавидела плеть,
Она без ума обожала природу
За то, что природа её научила терпеть.
Припев:
Ей слышится крик за спиной
И чудится топот погони,
Всю жизнь она бредет войной,
С войны возвращаясь домой.
Легко ей обиды прощать.
Я глажу ей гриву рукой
Но ей никогда не понять,
Что есть в этом мире покой.
Моя молчаливая лошадь
Любила свободу и не любила седло,
Не каждая лошадь вернулась с похода,
Не каждому воину выжить в боях повезло.
Припев:
Ей слышится крик за спиной
И чудится топот погони,
Всю жизнь она бредет войной,
С войны возвращаясь домой.
Легко ей обиды прощать.
Я глажу ей гриву рукой
Но ей никогда не понять,
Что есть в этом мире покой.
Моя молчаливая лошадь
Любила привалы и обожала простор,
А дикие дебри и вязкие броды
Она проходила без помощи плети и шпор.
Припев:
Ей слышится крик за спиной
И чудится топот погони,
Всю жизнь она бредет войной,
С войны возвращаясь домой.
Легко ей обиды прощать.
Я глажу ей гриву рукой,
Но ей никогда не понять,
Что есть в этом мире покой.
АНАТОЛІЙ ЧЕЧЕЛЬ
м. Кропивницький
Новорічне
Висять сніги. Німіє птах
І за вікном не чути слова.
Насупив брови білий дах.
Тілесним втомам я готовий.
Готовить день пісні молитв.
Вирує буря — ти зі мною.
У мудрих строф весняний ритм,
І біль зникає за горою.
Варвари, Сави, Миколай —
І личенько твоє чудове,
Цукерки, вина, каву дбай,
Нас новий рік потішить знову.
Люблю тебе, люблю цей світ,
Не жду, що хтось засіє поле.
Не будуть лаври буде хліб,
І цим щаслива наша доля...
Над Шарварком головували: А.Бомболюк та Л. О’кєй. Безвідповідальний секретар — А. Сєльдєрєй.