Рибалка Федір Галінський
Це ще коли було!.. Хто зна, коли це було, але ж не загуло…
Та я до Дня рибалки згадав про Байрамчанського рибалку діда Федора Галінського. Галінський – це тому, що нібито він, хоча й болгарин, знав англійську мову. В селі була англійка Оля Федорівна. Казала, що вміє дід розмовляти англійською. А потім виявилося, що не тільки англійську знає дід Федя Галінський, а ще й турецьку, грецьку, болгарську, румунську, німецьку, французьку, іспанську і ще безліч мов невідомих рас і народів. Звісно, що розмовляв дід і українською, в якій було вживано багато бессарабських елементів, бо така історія цього краю.
Десь, приблизно, 1962 рік. І приходить до нас в село цей самий дід Федя. Хтось ще зі старих людей його впізнавав навіть, здоровкались. Здоровений дідуган, під два метри, і геть білий, як кобзарі бувають білими. Таким був і дід Федя. Ні про що ні в кого не запитуючи, поселився у бабці Фросі. Зайшов, скинув мішок з плечей і сказав:
− Я буду тут жити.
Баба Фрося поставила казанок з картоплею в мундирах, він витяг баночку хамсички пряного посолу та півлітра смердючого румунського самогону… І почали вони, як-то мовиться, жити поживати і споживати. Дід за день перекопав десять соток і засадив різним перемішаним насінням з однієї банки. Та все одно було прикольно такий город спостерігати. Тут тобі морква, тут тобі й піони. Врожай, тим не менш, був добрий. Три бочки на триста літрів усіх городніх плодів. Ще й слив і яблук дід додавав. Гіркого перцю дід сипав добряче. В селі ніхто не міг взяти в рота будь що з їхньої бочки. А дід Федя і баба Фрося рубали все як компот.
Дід не мав ніякісінького документика, хто він і про що він. Ще перед самою революцією він взяв і пішки пішов у Туреччину. Старі люди в селі казали, що дід був болгарського роду, бо дві світлини, начебто з його батьками, котрі дід нам показував, були з надписами болгарською, про що я зрозумів уже після смерті Діда Феді. Чому пішов, що робив і скільки жив у Туреччині – невідомо, але мову вивчив. А поки він дійшов до Туреччини через Румунію і Болгарію, відповідно і ці мови він вивчив. А ці мови перевіряються на раз у наших краях в Бессарабії. Знає дід ці мови… Що тут можна сказати? Інтернетів же ж нема. Гугл ойк! А він чеше і чеше. Оце вам такий рибалка, до речі, та мої, значить, теоретичні "рибовспоминацькі" знання і враження. Пройшов дід Федя усю Європу, Америку, Бразилію, Індію, Японію, Китай. Де пішки, де на пароплавах якось влаштовувся дід у своїх мандрах. Врешті-решт прийшов додому. А 62-й рік – це вам не півня переспівати під караоке. Чекісти на кожному кроці. За всим спостерігають. Та тільки озирався дід з висоти своїх двох метрів на уповноважених – як раптом вони тікали. До самої смерті залишався без пенсії і документів. Заготовляв корми. Про город я вам вже казав. І риби на зиму дідові з бабою відер двадцять потрібно мати. Звісно не задля акваріуму, як мав би подумати мій старший товариш, якого я дуже поважаю і ціную, Володя Яремчук з Кропивницького. Чого я про нього згадав, бо схожий, як дві краплі води, на діда Федю, тільки менший у півтора раза. Пропоную охочим відвідати Кропивницький і побачити, та й почути Володю, щоб мати хоч якесь уявлення про діда Галінського. І це ще я його не перевіряв на знання мов. Як виявиться, що й мов Володя знає хоча б з десяток-другий, тоді точно що дід і у Кропивницькому колись бував.
Десь за день-два він реалізовував план — наловити риби самотужки, без усіляких приладь. Робив дід з дерева "павука" – десь два на два метри – і приладновував таке невеличке чотириметрове акацієве деревце, як вудку. Чіпляв тюлеві занавіски і всю цю конструкцію вагою добрячий центнер клав собі на плече і, як апостол, ходив на рибалку. Я бачив цю рибалку. Ми, малолітні, ловили вугрів. І я впіймав чотирьох. Майкою треба ловити вугрів, от що я вам скажу, бо дуже слизькі.
Дід Федя урочисто викроковував по дамбі. Озера були під наглядом інспекторів. Вони і нам не дозволяли рибалити, а діду з його агрегатом – тим більше. Та ось дід заходить у воду десь метрів на двадцять і закидає свого невода. Хвилин через п'ятнадцять піднімає його. Риби повно – капець! Дід складає у мішок, а інспектори вже мчать на моцику: галасують! Приїхали. І кричать, щоб дід випустив усю рибу і йшов звідси. Та дід ще кілька разів витягав свою снасть, поки не наповнив здоровенний мішок. Легко клав його на плече, а на друге плече свого "павука" і йшов собі повз інспекторів, дітей і нероб, котрі тинялися без діла. І ось дід Федя йде, а всі мовчать. І інспектори мовчать, і діти мовчать. І так двадцять років, поки не помер, ловив дід Федя Галінський рибу.
Якщо в когось є що додати до цього вичерпного рибальського епосу − додайте, не соромтесь. Колись, може, й буде в пригоді.
Володимир Стафідов (Дніпро)
