Якщо любиш землю і земляків

 

Ще зі школи я, сільська дівчинка, любила свята врожаю. Бо ми завжди допомагали і колгоспникам, і лісництву садити ліс і збирати картоплю. Але, на жаль, за півсотню років, відтоді, як я поїхала у світи – вчитися і працювати, село щезло з карти Чернігівщини і з життя.

 

Цього року відвідала його на Покрову. Зустріла рідна хата, в якій чужі люди топлять піч дровами, що колись були садом, який я малою садила з батьком. Двадцять старих немічних людей по двоє-троє залишилось на вулиці. Колгоспний двір і наші городи заростають самосійним лісом, серед якого з’явились зайці і лосі. А гриби ростуть у покинутих дворах, нікому брати. Ніякої інфраструктури. Як докір – пам’ятник невідомому солдату у зарослому парку, який ми теж садили школярами. 

 

Обнялась із єдиним сусідом на вулиці, колись однокласником і бригадиром тракторної бригади. А провідавши три рідні могили та взявши рушник з хати, набрала живої води з рідного колодязя в дорогу та й покинула село, яке мріяв відродити інший однокласник, ставши тут першим фермером. Тепер над річкою Турчанкою, що майже висохла, височіє єдиний у селі двоповерховий будинок, де живуть його діти…

 

І ось – День працівників сільського господарства. Двоє моїх друзів-поетів і співаків з Добровеличківського району (В.Кондратенко-Процун) і з Долинської (В.Яремчук) повідомили, що дають концерти своїм землякам, бо керують вокальними гуртами. А О.Антоненко (до речі О.Антоненко і В.Яремчук серед авторів нашої газети) теж співатиме в хорі під час цього свята…

 

І така мене ностальгія взяла, так захотілось у село до пісень під баян! А куди і як, коли я з паличкою на роботу шкандибаю? Та Бог почув моє бажання. Сиділа на зупинці чекала «пільговика», аж чую: 

 

– Добрий вечір! Приїжджайте до нас на концерт у Первозванівку на 13-ту годину! Не пожалкуєте!

І власниця голосу щезла в маршрутці. Кілька днів тому на цій же зупинці я побачила, як ця жінка, слухаючи зі смартфона пісню, пошепки підспівувала. Дізналась, що вона співає у Первозванівському ансамблі «Приінгульські голоси», бувають вони і на гастролях по району, на Сорочинському ярмарку виступали, а це вже рівень…

 

І от я в Первозванівці, у чепурному, теплому, з новими меблями, сучасною апаратурою, екраном і гроном радіомікрофонів та гарними сценічними костюмами на  артистах у сільському будинку культури. Зі смаком вибудована програма, яку вела моя давня знайома з обласного фестивалю національних меншин Ксенія Середенко.

 

Свої вітання і свої таланти землякам подарували дитячі ансамблі: хореографічний «Гармонія» і вокальний «Сонечко» (керівник Л.Бойко); солістка Н.Камінська; вокальний дует і тріо «Барвінок» та ансамбль «Приінгульські голоси». Він серед інших пісень виконав і пісню-символ фестивалю «Калиновий спів» на слова вже згаданого друга В.Яремчука. Дуже всім сподобалась пантоміма «Їдемо на ток-шоу» і юна виконавиця східних танців. Концерт показав, що й директор СБК  П.П.Камінський тут на місці.

Щиро й тепло привітала земляків зі святом голова Первозванівської ОТГ Прасковія Петрівна Мудрак – молода, струнка, стильна («Хоч у ВР вибирай!» – подумалось), а передовиків своїх шанували раніше, на сесії. Серед колишніх колгоспників сіл, що утворили ОТГ, є орденоносці: Олександр Бобришев (орден «За заслуги» трьох ступенів), Віра Самошкіна, Ольга Хаджинова і Галина Чернявська. Я подякувала їй за свято, яке подарувало мені відчуття, що я побувала у своїй, колись благополучній, Софіївці. А оскільки люблю селян, то запропонувала їй співпрацю з творчим об’єднанням «Парус» та літературно-меморіальним музеєм І.К.Карпенко-Карого. Адже дітям до нас на екскурсію чи на інший захід можна за пів години маршруткою приїхати. 

 

Головиха з чоловіком люб’язно підвезли мене додому в Гірниче. А по дорозі з’ясувалось, що ми таки свої. Вона – агроном за освітою і мама трьох дорослих доньок (менша з моїм онуком на юриста вчиться), родом з Калинівки, де ми молодими 25 соток землі обробляли. Тепер вона вже п’ятий рік головує і третій – керує ОТГ, куди ввійшло 11 сіл.   

 

– Чи відчуваєте користь від цієї реформи? 

 

– Так, у нас тут краще жити стало. Треба б і вам екскурсію в молодість зробити!

І похвалила посаджений нами в Калинівці сад. Все ж таки ми «укорінились»! І відчула я, що чужих сіл не буває, якщо любиш землю і земляків!

 

Антоніна Корінь    

 

науковець літературно-меморіального музею 

І.К.Карпенко-Карого, 

м. Кропивницький