У світ вийшов Кропивницький шарварок № 11
Наталія Бідненко,
с. Червона Поляна
З гумором про себе
Одна поетка, що заплуталась в думках,
Писала вірш. Немов би про природу.
Земля тремтіла у дощу в руках,
А небо чаклувало на негоду.
Одна поетка не хотіла про любов –
А щось про річку чи про весну ранню…
Та що ти зробиш, як у думці знов
Хоч і чуже, але ж таки кохання!
Ота поетка розібралася в думках,
Собі на втіху і на заздрість людям.
…Як я тремтіла у його руках,
І билась радість пташкою у грудях!
***
І де живуть оті перукарі,
Які причешуть всі думки до ладу,
Бо бачу, що вже стало на порі
Самій та й над собою взяти владу.
Не смикатись, не рипатись, не тліть,
В бажаннях завести нові порядки,
Майбутнього лякаючись щомить,
Іти у старість тихо, без оглядки.
А що ж душа? Бунтує і співа,
І спокою нема ні в ніч, ні зрання,
А в думці все одні і ті ж слова –
Все про кохання, про кохання…
Пори року. Іронічне.
Я – Жінка. А чи, може, ти осліп,
Чи панцир спорудив собі зі сталі…
А весни йдуть, і кличуть у політ,
І манять, манять недосяжні далі.
Я – Жінка. Подивись уважно ще,
І хай збігають роки за роками…
А літо поливає нас дощем
І обіймає теплими руками.
Я – Жінка. Хай жовтіє вже трава,
Втрачають одяг на деревах віти.
І злиться осінь – звісно, неправа.
Я – Жінка. І цього не відмінити.
А як ступне вже на поріг зима
І затріщать льоди річками дзвінко,
Я їй скажу: «Стараєшся дарма,
Не здамсь без бою! Я найперше Жінка!»
Володимир Могилюк
Як гартувалося листя
Був я з милою в полі,
Був листок на губах,
Був з листком поцілунок,
Що березою пах.
Ніч була непрозора,
Ніби в скелю врата,
Той листок напинав я
На дівочі вуста.
Тим листком накривав я
Руки, ноги, чоло...
“Зелені свята”.
Дмитро Павличко.
“Літературна Україна”,ч.23, 2005
Був я з милою в полі
На зелені свята, –
Хлорофілом доволі
Грало море отав!
По-юнацьки шалено
Був напнув я листка
На місця ерогенні
Шелесткого рядка.
Як відбувсь невзабарі
З молодечих забав,
Був шикарний гербарій
З віршувань тих зібрав.
Вже в пітьмі кабінету,
Як ПОЕТОМ був став…
Сам на вірші й сонети
Свій листок напинав!..
Антоніна Корінь
Болгарська комаринська
Музика – народна
Ой, що ж то за шум учинився,
що болгарин на вкраїнці оженився?!
Та й узяв собі жінку дуже горду –
Знай, від нього відвертає бюст і морду.
І не хоче шити-прясти, ані ткати
ще й з болгарином не хоче, клята, спати!
Він ту жінку учить-мучить – не лупцює,
А вона на всіх гулянках, знай, танцює.
Він овець пасе отару під горою,
а вона у шинку з кумом та з кумою.
Муж-болгарин виноградник обрізає,
його жонка – на весіллях, знай, співає.
Він овець стриже на вовну – їй на пряжу,
а вона круг ліжка бродить: «Дай-но ляжу!
Скільки в мене тих клопотів і турботи,
ляжу, Петку, відпочину від роботи!»
Від роботи Петко сивий, ледь конає,
а вона: «Мене вези ти на Канари!»
Петко чавить з винограду ой чар-зілля,
ну а Галя взяла свата – й на весілля.
Петко з горя купив м’яса, варить манжу
та й пита в дітей: — Хто бачив матір вашу?
Петко шиє чобіт, кеди, ще й ботинки,
Галя ж ковбасу вминає, бринзу й щинку.
Він чупички Галі шиє, ще й одежку,
а вона – із чужим дідом стриба в гречку.
За ніч грядочки з піпером добре столочили,
поки піпели вже треті вдосвіта запіли.
Як йде балувана Галя до криниці,
Прогуторить там з бабами до зірниці.
Отаку болгарин має, ой халепу, -
хоч ховай цю ледацюгу на дно склепу.
У нас – Ятрань, а в вас – Янтра
круто в’ється,
а над Петком вся Вільшанка
вже сміється.
— Покарай та проучи ти цю неробу,
Покажи цій баловниці шлях в Європу!
Як так мужа шанувати геть не вміє,
Хай в Італії щоденно горшки миє!
Як почула це Галюня — пройнялася
та й за розум і за Петка враз взялася.
Все пахтить, кипить і сяє у господі.
Петко ж Галю любить вдома й при народі!
8-9 листопада 2018
м. Кропивницький
(для фолькгуртів та солістів,
болгар і українців)
Дмитро Танський
Я поїду в Гондурас
Я поїду в Гондурас.
Як не пустять, в Гонделупу.
Там не крадуть гроші з кас
І живуть в простих халупах.
До вподоби Гондурас.
Світла й газу непотрібно.
Спати можеш в любий час
хоч заможний ти, хоч бідний.
Там під руку своїх чад
Не відводять в ближчу школу.
Діти з квітня в листопад
Дурня клеять напівголі.
Зневажають смак приправ.
Не вживають цукру й солі.
Ягід вдосталь серед трав.
Риби й хробаків доволі.
Непотрібно в чужий край
Діставати цінну візу.
Ти під сонцем загорай
Й гопака ще можеш врізать.
Не цікавиться ніхто —
Покажи домашні статки?
Дах – діряве решето.
Так за що платить податки?
В тих краях спинився час.
Вік який? Та їм байдуже.
Ось вам і питання рас:
Виживає той, хто дужий.
Олена Бокійчук
м.Долинська
(Нове ім’я)
Трохи хуліганське безсоння,
І лізуть в голову віршовані рядки,
Які за п’ять хвилин я не згадаю,
Про будяки, які все роблять навпаки,
Щось про віки, роки та огірки,
Про вічний бій, любов та вовчу зграю.
Мені цікаво, як влаштовані мізки?
І як працює в голові потрібна кнопка?
Як із запасу знань беруть зразки,
Щоб із віками тішились роки,
А із картоплею складались огірки,
А пробка щоб... Вона й в Сахарі пробка!
Моє безсоння – то яскравий світ,
Асоціації, як пазли, що не склались,
Такий собі шалений зовсім гід,
Складеться пазл – і уникаєш бід,
І я засну. Принаймі – намагалась.
***
Ключі від серця так і не знайшлись,
Пісок тут, як на зло, потрапив в очі.
А не дивися жахи проти ночі,
Щоб сон, як мильна бульбашка, котивсь.
Приходить день — і намір рветься ввись,
Які мене, скажи, чорти мордують?
Мабуть, вони мої бажання чують –
Змінити світ, отож і повелись!
Від спеки мозок, мабуть, геть розпливсь,
Ото й воно, що із ключами горе!
Широким розчерком думки малюють море,
І вже на ньому всі шляхи зійшлись.
...А ті ключі я, звісно, віднайду.
Змінити світ – звичайно маячня.
Ну ти бувай, подруго, я піду –
Гасити хату й зупинять коня.
...Ось так завжди! На найцікавішому місці!
Мене навчали, що життя – то вічний бій,
Й характер треба по життю нести.
Мені ж хотілося на бал, у вир подій,
Й перлини у волосся заплести.
Через усе пройти щоб до снаги,
Зліпи собі характер й відшліфуй,
А на балу, там розступились береги,
Блиск діамантів, шовк, парча, танцюй, танцюй!
Кружило голову придумане життя,
Я в мріях танцювала па де де...
Із балу повернули ви мене.
Ну що замріялась? Сапай! Бур’ян росте!
Три задачі
Задача кожної людини:
знайти себе,
знайти своє,
знайти своїх.
У кожного в житті існує три задачі.
І це серйозно все, та трішки давить сміх.
По лезу бритви йти,
звичайно, краще зрячим,
Що видно одному –
не завжди суть для всіх.
Біжу, біжу, біжу і знову спотикаюсь.
З характером моїм не обійтись без втіх.
Сказати знову я серйозне намагаюсь...
Підморгує ж мені його величність сміх.
Отак от, сміючись, долаю крок за кроком,
І рішення задач погоди не псує,
Себе знайшла давно – позаминулим роком,
Свої всі поруч теж. Шукаю ще своє.
Олександр Антоненко
Новоукраїнка
І знову на «Шарварок» («на» - тому, що слово «шарварок» німецькою означає «робота общиною», тобто «толока», тож – на толоку) завітав Антін Бомболюк і, оскільки він неписьменний, то надиктував свої «картини з життя сучасної людини». А записав з його слів Олександр Антоненко.
(Антиалкогольне!)
Просте питання
Ти чого горілку п’єш?! –
Жінка все питає.
– Ну таке просте питання,
А вона не знає!
А того я її п’ю,
Моя дорогенька,
Бо горілка, як вода!
І тече! Ріденька!
Ну чого тут розуміти,
В бісової мами?!
А була б тверда, як лід,..
Тоді б… гриз зубами!
(Антиалкогольне!)
Залізна логіка
За «генделиком» лежать
Два п’янющих кума.
Один, як дрова, – лежить,
Другий – ще щось дума.
Куме! Що будем робити? –
Пита той, що дума.
Залізна логіка була
У відповіді кума:
«Якщо встанем, підем вип’єм! –
Каже той другому, –
А не зможемо підвестись,
Підемо додому!»
(Каламбур, теж антиалкогольне
і ще проти чогось там.
Російською, бо це стосується не тільки україномовних)
Бензопила
Сказ мой будет, ох, не прост –
То ли басня, то ли тост,
То ли притча, наконец,–
Кто всё поймёт, тот – молодец!
Жила-была Бензопила.
(Бензопила – не простая пила!)
Эта Пила совсем не пила!
Бензин! – Окромя ничего не пила,–
Жизненный образ трезвый вела!
Такие на свете бывают дела!
Ни водки, ни пива Пила не пила,
Песен весёлых не пела Пила,
Вовсе не ведала вкуса вина!
Три леса загрызла от злости она!
Такие на свете бывают дела!
Всё грызла и грызла деревья Пила,
При этом, напомню, Пила не пила!
…по этой причине Пила померла…
Такие на свете бывают дела!
Чтоб деревья не грызла, а пила Пила,
И нас бы сегодня всех перепила!
Так выпьем за то, чтоб Пила запила,
Чтоб в раю райский сад не спилила Пила!
А в рай попадёт, несомненно Пила.
Монашкою жизнь она всю прожила, –
Уж можно сказать, лет минувших дела, –
Топор замуж звал, так она не пошла,
Может с этой причины она померла?..
Сказать не берусь… Вот такие дела!
Володимир Стафідов
(Дніпро)
Батьківська рима
Я завітав до батьківської хати,
Де вперший раз побачив білий світ,
Де починав малим ще римувати
І це, ще б пак, сподобалось мені.
Загрався словом, плакав і сміявся,
Як бджілка мед, я рими відчував.
Така біда – у тата свого вдався,
І він мене на це провокував.
Бува, як видасть, точно у десятку, -
Якесь старе підсмажене слівце,
Потилицю почуха для порядку,
І цілий рік гуде про те сільце.
Колись і я тут жив, і надихався,
Гасав по вулицях в трусах і босоніж,
І вирости скоріше намагався,
І жалкував, що виріс вже пізніш.
Тому жалю — ого, вже скільки років…
Куди я, дурник, тільки поспішав!?
Якби ще раз, я б уповільнив кроки,
Якби ж я знав, якби ж я знав…
Побачити стареньку закортіло.
Де народивсь і вперше полюбив,
І пошукать, надіюсь, зрозуміло –
Десь батько може риму загубив.
Над «Шарварком» толокували (під всевидящим оком Антоніни Корінь) Олександра Антоненка і Людмила Макей.
